> ## Content Index
> Fetch the complete content index at: https://ostroh.info/llms.txt
> Use this file to discover other available public pages before exploring further.

# “Завжди казав, що до 45 років не доживе”. У боях на сході України загинув військовослужбовець Андрій Лозюк
- URL: https://ostroh.info/240-867/zavzhdy-kazav-shcho-do-45-rokiv-ne-dozhyve-u-boiakh-na-skhodi-ukrainy-zahynuv-viiskovosluzhbovets-andrii-loziuk/
- Published: 2022-09-26T14:34:13.000Z
- Updated: 2026-10-21T18:49:08.000Z
- Description: З 2015 року Андрій Лозюк воював на Донеччині. Потім повернувся до цивільного життя, присвятив усього себе улюбленій роботі в училищі та сім’ї. Однак, коли у 2022 році Росія здійснила повномасштабний наступ, Андрій не зміг залишитися вдома. Попри проблеми зі здоров’ям воїн рвався на передову, 20…
- Author: Карман Альбіна
- Tags: Війна, #wp-category-1115, #wp-route-4348ba8a9aa8daac, #wp-source-25581

З 2015 року Андрій Лозюк воював на Донеччині. Потім повернувся до цивільного життя, присвятив усього себе улюбленій роботі в училищі та сім’ї. Однак, коли у 2022 році Росія здійснила повномасштабний наступ, Андрій не зміг залишитися вдома. Попри проблеми зі здоров’ям воїн рвався на передову, 20 травня під час бойової задачі на межі Донеччини й Луганщини життя Героя обірвалося… Яким був Андрій, про що мріяв та що по собі залишив?

*Текст підготувала журналістка локального видання «Острог Інфо» Альбіна Карман за сприяння* [*платформи пам’яті Меморіал*](https://www.victims.memorial/)*, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових. Аби повідомити дані про втрати України* – *заповнюйте форми:* [*для загиблих військових*](https://forms.gle/gx6rCHNBCnSbPdXM6) *та* [*цивільних жертв*](https://forms.gle/dR3P4EUWd2VVbM7Q6)*.*

24 лютого ранок Андрія Лозюка розпочався з дзвінка побратима і хорошого друга Володимира Тишкуна. “Нам треба йти” – коротко сповістив друг. 

Лозюк був певен, що війна неминуча. Ще до 24-го думав, як доїхати в Білу Церкву, до бригади, в якій служив раніше. Заздалегідь попередив рідних, що піде на фронт. Проте через проблеми зі здоров’ям Андрія відправили у частину міста Рівне. Він не хотів просто охороняти стратегічні об’єкти, рвався на передову і таки туди потрапив. 

## З дитинства був самостійним 

Андрій з дитинства відзначався впертістю. У сім’ї він був найстрашим братом, з маленького був самостійним. Із середнім братом, Олександром, вони були дуже схожі, люди часто їх плутали. Була лише одна ознака, яка їх відрізняла – постійна Андрієва серйозність. 

*“Багато людей розрізняли їх так: якщо сміється, то це Саша, а якщо серйозний, то Андрій”,* – розповіла дружина брата Ольга Лозюк*.* 

[![](https://ostroh.info/wp-content/uploads/2022/09/photo1661839783.jpeg)](https://ostroh.info/240-867/zavzhdy-kazav-shcho-do-45-rokiv-ne-dozhyve-u-boiakh-na-skhodi-ukrainy-zahynuv-viiskovosluzhbovets-andrii-loziuk/attachment/photo1661839783/) 

Брати Андрій, Роман та Олександр Лозюки з батьками. Різниця між світлинами приблизно 30 років. Фото надіслала дружина Олександра Ольга Лозюк. 

[![](https://ostroh.info/wp-content/uploads/2022/09/photo1661839863.jpeg)](https://ostroh.info/240-867/zavzhdy-kazav-shcho-do-45-rokiv-ne-dozhyve-u-boiakh-na-skhodi-ukrainy-zahynuv-viiskovosluzhbovets-andrii-loziuk/attachment/photo1661839863/) 

Коли народився Олександр, Андрію одразу довелося подорослішати. Молодший брат перед виходом на вулицю сидів і чекав, поки його взують, бо він маленький. А в Андрія завжди було: “Я сям”. Сам одягався, сам взувався, все робив сам і впродовж життя всі рішення приймав ухвалював сам, навіть, якщо вони були проти волі батьків.

*«Він покинув університет після першого курсу і пішов служити в армію (1997 року – ред.). Пізніше, вже під час вторгнення 2015 року, він навіть не сказав батькам, що пішов на війну. Переживав, щоб у мами не піднявся цукор, а у тата не стався інсульт”, –* розповідає Ольга Лозюк. Та згодом, коли Андрій вже був у частині, батькам про це повідомив його молодший брат Роман. 

Історії з дитинства Андрія мають якийсь притаманний йому героїзм. Коли їх собака Пірат накинувся на сусідську козу, то зі всіх братів саме Андрій побіг за ним і кинувся відтягати від жертви.

“*Влізти – вирішити – “я зроблю” – завжди в нього це було. Навіть в моєму житті таке було. Я затрималася на роботі й поверталася додому дуже пізно, ішли чоловіки напідпитку і один мене вдарив ногою по голові. В мене боліла голова, напухла брова, був струс мозку. Приїхав Андрій і одразу питає: “Де він?”, круто розвертає машину, тисне по газах, доганяє, бере їх за шкабари і везе у поліцію. Він не включив істерику, що давай лікарню, перше – його треба покарати”, –* згадує Ольга*.*

Старша донька Андрія Софія Лозюк розповідає, що батько завжди був борцем за справедливість не важливо добре чи погано йому від цього було: 

*“Напевно, якби він не був борцем за справедливість, він би і не пішов воювати як і вперше після початку АТО, так і вдруге після початку повномасштабного вторгення. Можливо, він би ще жив. Але війна забирає найкращих, найсправедливіших”.* 

## З сім’єю Андрій завжди був близьким

Андрій був одружений та мав двох донечок, з рідними завжди був близьким. З дружиною Вітою вони прожили 21 рік життя і щодня мали про що говорити. 

“*Він дійсно був моя друга половинка, бо коли його не стало, я відчула, що відірвався шматок мене. 26 квітня було його день народження, а 28-го у нас річниця одруження, то його відпустили додому. На 28-ме я йому подарувала банний халат, він любив коньяк пити з красивих фужерів. І він сів у халаті тоді з коньяком і каже: “Віта, саме ще жити і жити”.* 

![](https://ostroh.info/wp-content/uploads/2022/09/photo1664201584.jpeg)

Віта та Андрій Лозюки. Фото надіслала їх донька Софія.

У подружжя є двоє доньок, старша Софія, якій 19 років та молодша Валя, їй 12\. Софія називає шлюб батьків таким, про який багато хто мріє. Щоранку батьки пили каву, збирали доньок до школи і йшли на роботу разом. 

Ранок з батьком для Софії та Валі починався з гімну України. Андрій заходив у кімнату і на весь голос заводив “Ще не вмерли України…”. Дівчата зізнаються, що не любили цю традицію – аж занадто стресовим виходив підйом. 

“*Тато в нас був дуже прекрасним спортсменом. У нього була вага 140 кілограмів, це такий нормальний пузічок. Ми любили цей пузічок, терли, це взагалі був прекрасний сімейний фетиш. Якось він вирішив схуднути і купити хула-хуп. Ледь вліз у той круг, а треба ще його ж якось крутити. Він крутив, а той постійно падав і набив йому ноги, сороковий раз падаючи. Вночі ми прокидаємося, бо тато вирішив, що найкращий час для схуднення* – *це 4 година ранку, а він стоїть у валянках і крутить круг: “Дивіться, який я лайфхак придумав””,* – згадує Софія.

Вечори з батьком Андрієм у дівчат асоціюються з його училищем. Чоловік працював у Острозькому вищому професійному училищі майстром і дуже любив свою роботу. За сімейною вечерею вони не говорили про сімейний бюджет чи плани на майбутнє, бо батько розповідав про своє кохане училище і в голос роздумував, як залучити у заклад гроші чи що ще цікавого організувати. 

## Попереджав, що не доживе до 45 років 

З 2015 року Андрій Лозюк воював на Донеччині у складі 72 ОМБР, частина якої була у Білій Церкві. Був водієм БУКа і возив зброю. Софія пригадує, що важко тоді було усвідомлювати, що на тата полюють і що за його вбивство комусь можуть дати винагороду. 

“*Але тепер розумію, що тоді не було настільки небезпечно, як стало після 24 лютого цього року*”, – каже дівчина.

Повернувся Андрій з АТО у квітні 2016 року. Й до початку повномасштабної війни присвячував себе улюбленій роботі в місцевому училищі й своїй сім’ї. 

Перед 24 лютого напруга й тривога у родині уже відчувалися. Софія випитувала в тата аргументи, чому повномасштабної війни не буде, але батько сказав їй: “Вона буде”. 

Дружина Віта розповідає про одне передбачення чоловіка – що ховатимуть його під “Плине кача”. Часом він вмикав цю пісню на весь будинок, сидів і думав. А коли десь ненароком чув пісню, то знову і знову нагадував, що ховатимуть його у вишиванці саме під неї. І казав, що до 45 років він не доживе. Сім’я таких його розмов не любила і обурювалася.

Зранку 24 лютого Андрій наказав своїм дівчатам зібрати тривожні валізи. Сам пішов в училище заправити бензином машини й після того рушив за повісткою у військкомат. Того ж дня його забрали в частину у Рівне. Побратими Андрія згадують, як вперто той рвався на передок з рівненської частини А4240, як намагалися його переконати, та це було чимось неможливим. На початку весни він перейшов до Яворівської 24-ї механізованої бригади. 

![](https://ostroh.info/wp-content/uploads/2022/09/photo1664201519.jpeg)

Андрій Лозюк з дружиною Вітою та доньками Софією і Валею 24 лютого біля військкомату в Острозі. Фото надіслала Софія.

*“Скільки я пробував щось казати, все було нереально. Андрій вперто казав, що траву косити і охороняти генералів не буде, зробить усе, щоб перевестися в іншу бригаду”, –* каже Володимир Тишкун.

Побратим Роман Шинкарук познайомився з Андрієм 24 лютого біля військкомату, а потім разом служили у Рівному. Їх об’єднала любов до вафель *“*Артек*“*. Коли вони були разом у 24-й бригаді, то Роман якось приніс Андрію ці вафлі, а той йому у відповідь дістав такі самі: “*Ми сіли їх їсти і тривога одразу почалася. Тоді він бере зенітну установку на плечі, стає і каже: “Де ж ви мої 12 мільйонів?” – переводив так у жарт, чекаючи чи щось летітиме.* 

## Після загибелі приходив донькам у снах 

Під час одного із важких боїв на межі Донецької та Луганської областей наші військові опинилися в оточенні. Андрій загинув від фосфорної бомби. 

*“У сні він мені сказав, що загинув, –* каже старша донька, тато наснився їй наступної ночі після загибелі, – *У цьому сні він прийшов, повні очі сліз, а в тата таке бувало, як якась несправедливість була і він дивився кудись далеко, а я кажу: “Тато, то як ви тут, чи це вже війна закінчилася?”, – він дивиться на мене і не може вимовити ні слова, – “Тато, то ви назавжди вже приїхали?”, – “Так, назавжди, я назавжди з тобою”. Він казав ще у сні: “Там так все чорно, там так все важко, там я таке пережив”.* 

Софія прокинулася і зрозуміла, що тата вже немає. Їй почувся запах татових цигарок з його парфумом. Наступного дня, коли Софія була на роботі, їй зателефонував кум, молодший брат тата Олександр, і сказав терміново вийти надвір: *«Кум у гіпсі, сплаканий: “Похоронка за тата прийшла”. Я кричала звіриним криком, луна йшла: “Я знала, я знала, я знала…”.* 

Олександр подзвонив своєму куму у військкомат, що немає зв’язку тиждень з Андрієм, на той час похоронка там вже була. Так він з родини першим про це дізнався. Перебуваючи тоді в будинку культури, він кулаком вибив двері в коридор, зламавши руку, і з лайкою закричав. 

 *“Андрій пережив страшенні бої. Його спочатку накривало артилерією, а потім фосфором… Там ту лотерею вже ніхто не міг виграти. Я вважаю, що він був класним військовим, бо зробив все, щоб ми його опізнали. Нам дали документи, які лежали біля нього. На них запах війни: якийсь гній, кров, бензин, солярка. Ось ці такі настирні запахи, солодко-гіркі”, –* додає Софія. 

Розпізнали загиблого військового фото його руки, яке надіслали разом з фотографіями документів з військкомату. На ній була обручка. Андрій ніколи не знімав її, з обручкою його і поховали. 

## Розповідає в снах про брата 

28 травня 2022 року, під час похорону Андрія Лозюка, важкими краплями пустився невеликий дощ. Зранку наступного дня, коли родина понесла на могилу сніданок, в небі пролетів білий журавель і голосно-голосно закричав. 

У середнього брата Олександра з’явилася така ж як була в старшого брата сивина, тільки трохи в іншому місці. Його дружина каже, що Олександр часом намагається бути схожим на Андрія. Сам Олександр мовчазний. Їх наймолодший брат Роман зараз воює, в нульовій зоні, коли Андрій загинув, він сказав, що помститься ща брата. 

За декілька днів Андрій знову наснився своїй старшій доньці. Розповідав їй про свого наймолодшого брата, її хрещеного. 

У сні вона говорить з якимось зв’язківцем, який її зв’язує з татом. Вона ніби стоїть на карті й з Рівненської області бачить, як він на Донбасі у військовій формі бере слухавку і говорить з мамою: *“Віточка, я тебе люблю”, – потім говорить з Валею: “Валюша, я тебе люблю”, – і зі мною: “Тепер ти мене уважно слухаєш, Софія. По-перше, я тебе люблю, по-друге, тут жесть, по-третє, там від хресного буде звісточка, то подивись, щоб похоронили біля мене”.* 

Тоді хрещений Софії теж тиждень не виходив на зв’язок. А наступного дня повідомили, що загинув друг хрещеного, теж з Острога. Як виявляється, хрещений був за 30 м від того друга. 

*”Тато ще на фронті, він ще там воює, весь такий червоний, видно, втомлений. І така в нього завжди посмішка каже мені: “Дивись, який я омофор вмію робити”. І знову показує мені, як хресний в окопі, а він його накриває чимось”.* 

Після того, як дівчині це наснилося, хрещений відзвонився*: “Слухайте, тут таке сталося, в мене мало не влучила фосфорна бомба, я копав один окоп, зрозумів, що там погано копається і перейшов на інший, і за 5 секунд на те перше місце бомба впала”.*

![](https://ostroh.info/wp-content/uploads/2022/09/photo1664201574.jpeg)

Родина Лозюків. Фото надіслала Софія Лозюк.

Зараз в родині Лозюків не можуть уявити, як далі збиратися за родинним столом без батька. Вони почали вірити у сни, Софія взагалі боїться спати через розповіді батька. Молодша донька Валя досі нюхає батьків одяг, який пахне парфумами Full speed і сигаретами із чорничним смаком. Олександру важко говорити про втрату брата, а його дружина Ольга не стримує емоцій з перших хвилин розмови. 

Наймолодший брат Роман воює, теж зрідка виходить на зв’язок, лише повідомляє, що живий, підключаючись до Starlink. 

У рідному місті Острог вулиця, на якій ріс Андрій Лозюк і де зараз проживають його батьки, вже носить назву свого Героя. А родина часом знову бачить його в снах, такого червоно, втомленого, який ще воєю і ще захищає там свого молодшого брата.