Ми завітали до «Острозької кераміки» ̶ єдиного місця в Острозі, де глина перетворюється в мистецтво.
Власниця гончарні Ілона Франковська розповідає, що бізнес започаткував її батько в 1998 році. На сьогодні, це офіційно зареєстрована сімейна справа – «Виробництво кераміки».
Пані Ілона розповідає, що вироби створюють литтєвим способом. Це передбачає кілька етапів: виготовлення моделі з глини (саме тоді художник визначає, яким буде виріб), лиття форми з гіпсу (форма може складатися з двох або навіть з десяти частин, залежить від складності), в отриману гіпсову форму заливають рідку глину, яка в результаті утворить точну копію первинного глиняного зразка. Після відливання, коли глина підсохне, необхідно пошліфувати виріб, щоб видалити неточності та зайвий матеріал. Кожен виріб обпалюють у спеціальній печі для того, щоб при контакті з рідиною глина не деформувалась. Температуру майстер підбирає індивідуально для кожного зразка. Усі ці етапи потрібно пройти, щоб отримати вазу, глечик, статуетку, дзвоник чи підставку.
Вироби «Острозької кераміки» можна зустріти в кожному куточку України.
̶ Раніше ми працювали з Чехією та Німеччиною. Але, на жаль, зараз припинили співпрацю. Поки що! – сміється пані Ілона.
̶ Але плануєте відновити?
̶ Ми плануємо вижити в Україні. Ще не збираємося втікати. Я вже чотири роки сподіваюсь, що виживу. Побачимо, ще рік потерплю. На сьогодні, на жаль, виживають тільки заробітчани та державні службовці. При такій кількості податків, які треба заплатити за людину, яка в тебе працює, при тому, що треба заплатити за світло, газ і забезпечити заробітну плату, то окупити себе нереально. У мене вже три роки нема жодного працівника. Раніше в мене було 15-20 працівників. Діяли зовсім інші закони, які стосувались малого бізнесу та оподаткування. Я давно це пережила й відпустила, зараз просто насолоджуюсь своєю працею.
Починали пані Ілона з батьком із ваз і статуеток, адже це було актуально в 1998 році. Ця продукція користувалася попитом 5-6 років. Пізніше люди захотіли глечиків, баняків та тарілок, тобто щось ужиткове. У виробництві використовують білу фаянсову масу, яку доставляють зі Слов’янська. Останнім часом ціни на сировину зросли.
̶ Наприклад, 10 тонн глини з доставкою коштують 50-60 тис. грн., а це не десять копійок. Цього вистачає на півроку роботи. Ціни на фарби у валюті – від 50 євро за кілограм, – ділиться пані Ілона.
Гончарів та керамістів в Україні велика кількість, адже здавна це одне з найпопулярніших ремесел. Зокрема, Рівненщина дуже багата на талановитих і творчих майстрів. Саме тому, конкуренція на ринку керамічних виробів висока. Для того, щоб виділити продукцію, пані Ілона звертає увагу на кожну окрему одиницю. Неможливо знайти два однакових вироби, адже розпис – це виключно ручна робота. Кожен виріб відповідно до технології випалюють при температурі 1200 градусів. Лише «Острозька кераміка» та Рівненський завод кераміки застосовують такі потужності під час виробництва. Це забезпечує надійність у використанні під час випікання чи зберігання молока та води.
З посмішкою майстриня розповідає про контакти з іншими представниками ремесла. Мовляв, раніше, коли керамічний бізнес тільки починався в Україні, конкуренція була високою, тому всі були ворогами. А зараз всі друзі.
̶ Я знаю майже всіх керамістів України. На кожну виставку приїжджаю, як до себе додому. І навіть на днях міста, коли нас запрошують, всі стають поряд, хоча раніше уникали цього. Адже в кожного інша продукція: в когось «чорна димка», в когось «молочана» кераміка, в когось тільки кружки, а в мене геть інше.
Один із способів заявити про себе та прорекламувати продукцію – це недільні ярмарки. Кожні вихідні пані Ілона їде в Рівне або інше місто, де виставляє вироби на продаж. За словами майстрині, це чудово відволікає від виробництва та дає можливість підзаробити. Також гончарня співпрацює з гуртовими покупцями, які мають магазини по всій Україні та виставляють на продаж цілі партії товарів. Це найлегший метод збуту для виробника, адже займатись і виробництвом, і продажем майстрині складно.
Вартість виробів стартує від 5 гривень за мініатюрні глечики й до 5000 грн. за найбільшу бочку.
̶ Чи думали ви про те, щоб взяти учнів?
̶ Ні. Дуже багато кого я навчила цьому ремеслу, але люди бувають невдячними. Дуже прикро, коли після навчання учні ображають тебе й кажуть, що це вони всього тебе навчили. Усі спроби давати уроки закінчувались фіаско. Мій двадцятирічний досвід говорить, що всі люди однакові. За винятком тих, хто в свій час зазнав багато зла, а після того отримали добро. Тільки тоді вони починають цінувати кожну хвилину. Я спілкуюся зі студентами і можу з упевненістю сказати, що мені легше знайти спільну мову з ними, ніж з будь-ким із Острога. Я не бачу в них гордині й самовпевненості, яку я часто зустрічала в людях мого покоління. Це вселяє віру в майбутнє.
Зараз у пані Ілони підростає двоє синів, яких майстриня планує залучити до сімейного бізнесу.
̶ Молодший син надзвичайно обдарований. Він ліпить за спиною дуже мініатюрні та детальні фігурки. До тих пір, коли вони дозріють до цього бізнесу, якщо так станеться, я просто планую творити у своє задоволення.
Ольга ЛЕЛЮХ
Фото: Лілія ПОМЕРНЮК