У вересні я була волонтером табору «Будуємо Україну разом» і тепер розповідаю, як
почався проект і чому це варто спробувати.
Львівські на Донбасі
Двоє львів’ян вперше поїхали на схід України влітку 2014. То був щойно звільнений
Краматорськ, де мешканці досі з підозрою ставилися до «західняків». За два місяці хлопці відремонтували будинки у Краматорську, Слов’янську та селищі Семенівка, а ще – зуміли подружитися з місцевими. Під час табору вони ходили один до одного в гості, спілкувалися та співали біля ватри. Наприкінці табору волонтери та місцеві навели лад у одному із вільних приміщень, яке стало місцем взаємодопомоги та позитивних змін – громадський простір «Вільна хата». Тими двома львів’янами були Юрій Дідула і Андрій Левицький. Так виник культурно- освітній проект «Будуємо Україну разом» від Благодійної організації «Львівська освітня фундація». Цьогоріч Український форум благодійників назвав команду БО «ЛОФ» лідером відразу у двох номінаціях: «сума витрачених коштів» у категорії від 10 до 100 мільйонів гривень, а також «кількість залучених волонтерів». БУРівці вже побували в усіх регіонах України, охопивши 39 міст. Волонтери допомогли 150 сім’ям відремонтувати помешкання, намалювали більше 70 муралів або графіті та створили громадські простори майже в кожному з міст-учасників. Тепер БУР творять три польові команди організаторів, понад півтори тисячі волонтерів (їх кількість постійно збільшується) та небайдужі мешканці, у громади яких приїздить проект.
Не про будівництво
Організатори приїздять у місто за тиждень до початку табору. До Олександрії
Кіровоградської області приїхали адміністраторка проекту Віра Пасішнюк, співорганізатори Олександра Теслюк, Ігор Мосевич та Богдан Величко, якого волонтерська спільнота називає Вуйком. За тиждень вони провели зустрічі з громадою, сім’ями, які потребували допомоги, та (майже) вивчили ключові роздоріжжя міста.
Волонтери приїздять з самого ранку неділі – тоді і починається табір. Нас зустрічає Ігор та завозить у гуртожиток. До обіду маємо час відпочити після дороги. Ввечері вирушаємо у галерею «VashART»: послухати Ірину Квашу, яка і запросила БУР до Олександрії. Координаторка поділилась історією місця, в якому зараз зосереджене культурне життя міста.
Вже вдома розповідаємо один одному правдиві факти про себе та вигадуємо один
неправдивий. Тепер можна і попрацювати.
Перед роботою щоденний ранковий ритуал: прокидаємось о 7:30 під пісню «Добрий ранок, Україно» гурту «Нумер 482», за кілька хвилин руханка, потім – сніданок.
Відразу у їдальні обираємо для себе об’єкти. Можна піти в галерею, там ми допомагали з ремонтом найбільшої виставкової зали, або поїхати у багатодітні сім’ї, яким ми утеплювали будинки. Працювали від двох до шести годин, залежно від подальшої культурно-освітньої програми. Найпізніше зазвичай поверталися волонтери зі школи, де за тиждень, разом з учнями та вчителями, встигли розмалювати паркан.
Щовечора ми збиралися у галереї, аби послухати спікерів з Києва та Кіровоградської області, місцевих громадських діячів чи бізнесменів. Один із вечорів присвятили «живій бібліотеці», щоб дізнатися більше про захоплення людини навпроти.
Мандрівний день на БУРі – середа. У нас таких днів було два. У середу ми познайомилися з культурним життям Кропивницького, у суботу – фестивалили на «Гарбузfest» в сусідній ОТГ.
Після вечері ніхто не розходився. Під вогні гірлянди (погода була проти ватри) ми співали пісень під гітару, грали ігри та ділились враженнями. Часом музика з їдальні лунала до пізньої ночі.
«Я приїхав на БУР на весь рік, щоб робити добрі справи».
«Хочу, щоб розрухи стало менше, тому я на БУРі».
«БУР – то любов».
«Я вже вчетверте на БУРі. Приїхала знову, бо тут добре» – розповіли волонтери під час
рефлексії.
Ще одна приємність останнього дня – відкриття таємних друзів. Упродовж усього тижня ми передавали один одному смачні презенти та гарний настрій. Тепер мали нагоду подякувати людині, яка піклувалася про нас весь цей час.
Дехто з волонтерів другого тижня приїздить вже посеред ночі, а нам залишаються тільки розмови на кухні до сходу сонця і довгі прощання.
Мій поїзд – о 6 ранку. Я стояла на пероні і дивилась у напрямку, куди мала їхати. Сумувала, бо БУРний тиждень закінчився, але їхала з впевненістю, що це лише початок.
Їдемо на Рівненщину
БУР-2018 розпочався із табору у Смизькій ОТГ, що у Дубенському районі. Волонтери зі всієї України облаштували громадський простір під відкритим небом, намалювали мурал та допомогли з ремонтом будинків двом сім’ям.
У мандрівний день відвідали «Тунель кохання» у Клевані, Тараканівський форт, Острог, а також Кременець Тернопільської області.
«Смизька об’єднано-територіальна громада не була об’єднаною. Місцевим не вистачало згуртування, а це безпосередньо впливало на злагодженість процесів розвитку громади. БУР будує не тільки будинки, а й громади: об’єднання місцевої спільноти є одним із завдань, які ми ставимо перед собою під час проведення табору. У Смизі нам вдалося стати зв’язковим елементом і започаткувати БУРхливу синергію» – розповіли організатори у соцмережах.
Рівень соціальної активності у Смизі після БУРу стрімко зростає. 6 жовтня в цій ОТГ
розпочався «Курс громадянської освіти» – ще один проект від «Львівської освітньої
фундації». Він вчить, як функціонує все довкола, як змінити те, що давно варто змінити, задля розвитку громадянського суспільства у містах.
«Смига увійшла до шістки міст, де був БУР і де згодом відбувся «Курс громадянської
освіти» – наголосила адміністраторка проекту Віра Пасішнюк.
Незабаром розпочнеться відбір міст, у які «Будуємо Україну разом» приїде у 2019.
Рівненщина має шанс знову з’явитися на БУР-карті. Саме з цією метою на табір до
Олександрії приїхала Тетяна Вечорко з Вараша. «Наше місто відносно молоде, всього 45 років. Молоді в ньому дуже багато, але їй реально немає чим зайнятися, немає ідеї, яка б згуртувала, надихнула, надала впевненості, що вона потрібна. Наша Рада жіночих ініціатив вирішила взятися за вирішення цієї проблеми і БУР-табір буде початковим етапом в створенні активного молодіжного середовища нашого міста. Це буде потужним поштовхом до позитивних змін у нашому регіоні», – розповіла жінка.
Зараз активісти обирають громадський простір, який міг би облаштувати БУР у Вараші.
Список міст на 2019 очікуємо до кінця грудня.
Василина Дротяк
Фото з соціальних мереж