Григорій Аршинов був відомим в Острозі меценатом та громадсько-політичним діячем. Тут він досліджував історію єврейської общини, працював над відновленням Великої Синагоги Махарша, допомагав відновити статус єврейського цвинтаря в Острозі, був депутатом міської ради, спонсував шахові турніри імені Йосипа Аршинова, а ще заснував музичний колектив “Вечірня школа”.
Поза межами Острога його знають як краєзнавця, дослідника єврейської історії України та Європи, мецената (він також допомагав відновлювати історичні пам’ятки в інших містах).
Ми попросили друзів, колег та близьких Григорія Аршинова розповісти, яким вони його запам’ятали.
Андрій Брижук – заступник директора Острозького замку – державного історико-культурного заповідника в Острозі
Він був справжнім. Людиною справи й людиною слова. Неодноразово допомагав музею. «Колекція Григорія» поповнювалася за телефонним дзвінком, йому було достатньо: «… це нам потрібно».
Мені імпонувало його глобальне мислення. Він намагався шукати універсальне рішення для всього. На прикрий випадок із пошкодженням виставки про історію єврейської громади відреагував лекцією про громаду. Він сказав, що це відбулося через брак розуміння, і це потрібно змінити, щоби був шлях до порозуміння.
В останніх розмовах ділився планами та ідеями щодо єврейської спадщини міста, легенд, реставрацій, музею… Була подана заявка на фінансування від посольського фонду США. Він мріяв при синагозі відбудувати бокове крило, щоби зробити там музей єврейської спадщини міста. Острозька громада та Україна втратила справжнього патріота, мецената, захисника історико-культурної спадщини. Нехай його душа буде зав’язана у Вузол Життя…
Людмила Франковська –сваха Григорія Аршинова
У мене з’явилася думка, що це початок кінця світу, бо геніальних людей стає все менше. Тих, які по-справжньому могли щось робити і робили це. А нових людей, які робили би щось подібне, просто немає. Думаю, якби він пішов на мера, його б підтримало багато острожан. Але він настільки чиста людина, що просто не хотів у цьому бруді загрузнути. Вирішив, що йому не потрібне особливе місце в міській раді, щоб робити добрі справи. Йому не треба було керувати громадою.
Він спокійно робив те, що вважав за потрібне. Коли ми чули, скільки в нього планів, ідей… Ще в п’ятницю він надіслав мені план, у якому хотів зробити з моєї дачі етносело: з музеєм, з традиційними хатинками. Мав безліч ідей у кожній сфері. Намагався зробити добре для кожної людини.
Ольга Стецюк – керівниця відділу проєктно-інвестиційної діяльності в міській раді Острога
Він для мене був людиною, яка вселяла віру. Дуже гарно відчував людей. Підтримував. Міг легко двома словами описати людину.
До його слів прилухалися, його поважали. Він говорив правду. Був людиною, яка вміла вийти з будь яких кризових ситуацій. Медіатор у конфліктах. Людина-історія. Острог і Аршинов – то єдине ціле. Його руками зроблено багато чого в нашому місті. Він меценат у всьому. Просто скажи і він допоможе! Острог і його жителі втратили багато. Я не знаю людини, кращої за нього.
Наталія Балаушко – директорка острозької школи мистецтв
З Григорієм нас пов’язує тепла дружба. Познайомила нас музика.
Він першим прийшов у школу мистецтв, щоб навчатися в студії для дорослих. Хотів удосконалити свої навички гри на фортепіано. Але…Гриня генерував ідеї у великій кількості. Займатися лише фортепіано було йому замало. Він запропонував створити інструментальний музичний колектив. Так невдовзі сформувався гурт “Вечірня школа”.
Саме Григорій додав впевненості в організацію конкурсу скрипалів пам’яті Леоніда Матюка і впродовж усіх років активно підтримував конкурс і морально, і матеріально. Гриня унікальний тим, що його ніколи не доводилось ні про що просити. Він якимось дивовижним чином сам бачив проблему і просто її вирішував. Немає підставки під контрабас? Гріня придумав конструкцію і втілив її у життя. Привіз, поставив. Контрабас на надійній підставці.
Таких прикладів у мене безліч.
Я думаю про це зараз і не розумію, як при своєму напруженому графіку роботи з серйозними проєктами він встигав думати про чужі проблеми, які йому мали б здаватися такими дріб’язковими. Але він пам’ятав про всіх, усім встигав приділити увагу, допомогти, надихнути, підняти настрій.
Водночас, масштаби його громадської діяльності вражають. Я не можу назвати сьогодні більшого патріота Острога, ніж Григорій Йосипович. Усе, що створено в місті за останні роки – створено за його активної участі. Скажу більше, без нього багато проектів залишились би без втілення, або результат не був би таким грандіозним. Так було з Культурним Барбаканом. Гриня особисто взяв на себе левову частку роботи, особисто продумав усі деталі, особисто копав, фарбував, вантажив, замітав.
На моє: “Гриню, коли ти відпочиваєш? Ти стільки усього встигаєш робити!”, – він завжди відповідав: “Отдохнем по дороге в крематорий”. І всміхався своєю неповторною посмішкою. Він великий. Справжній. Світлий.
Галина Шишкова – колишня острозька журналістка й активістка
Олександр Корнійчук –колишній депутат Рівненської обласної ради
Ми познайомилися з Григорієм досить давно, ще, певно у 1999-му році. Він завжди любив і згадував людей, які відіграли важливу роль у житті міста: лікарів, учителів.
У кожному його кроці простежувалась пам’ять про минуле: про те, що Острог був територією процвітання, був осередком культури і науки. Говорив про те, що ми повинні в кожному майбутньому кроці порівнювати, як було колись, і доносити цю пам’ять до молоді.
Гриша був дуже добрим, компанійським, мав класне почуття гумору, можна навіть сказати, що був досить неординарним. З ким тільки я не спілкувався, ніхто досі не вірить, що так могло статися.
Ми завжди підтримували турнір пам’яті його батька. Щороку ми збирались там, навіть без запрошення, обговорювали проблеми в місті, ідеї. Дуже важливою була ініціатива щодо єврейського кладовища. Раніше воно було парком. Гриша дуже довго виношував цю ідею, ревно її відстоював – хотів, щоб парк повернув статус кладовища. Це вдалося зробити. Я висловлював думку про те, що Гриша дуже хотів, аби там надалі ховали євреїв, а фактично підготував його для себе.
Він також працював над проєктом “Культурного Барбакану” як місцевий меценат: надавав техніку, обладнання, працівників, які будували конструкції. Часто збиралися з ним на культурних вечорах: виставках картин, вечорах класичної музики. Десь погляди не збігалися: сварилися, потім мирилися.
Він був видатною людиною для Острога.
Анастасія Драчук – керівниця громадської організації “Братство князів Острозьких”
Моє знайомство з Григорієм Йосиповичем було заочним. Він знав мене ще з дитинства. А от коли я повернулась до Острога, був одним із тих депутатів, які проголосували за створення додаткової позиції, аби підтримати моє бажання працювати на благо міста. Ось ця беззаперечна любов до міста нас і єднала.
Він непомітно став одним із моїх наставників, вміло повертав віру у власні сили одним словом. Людина, яка мріяла про захмарне і вчила цього інших.
Теплих історій з Григорієм Йосиповичем так багато, що серце розривається. Але хочу нагадати всім дві. Це добрі відомі історії в нашому колі, але їх точно мають знати всі.
Початок 2018 року, місто стає переможцем конкурсу, йде обговорення плану дій по Барбакану. Ми втомленні пошуком технічного рішення, яке б дозволило не порушувати памяткоохоронне законодавство, але втілити задумане. Теплий травневий вечір, а може й червневий. Я любила довго засиджуватись на роботі, а потім повільно, обдумуючи ідеї, рухатись вверх по проспекту Незалежності додому, дивлячись на захід сонця. Помічаю знайому машину – Григорій Йосипович щасливо махає і показує, що хоче поговорити. Відкриваю двері, сідаю в машину, погляд сповнений ентузіазму і радості. Він знайшов. Він знайшов рішення, якого ми так потребували. Людина, для якої немає слова “неможливо”, подумала тоді я. Так і було. Завжди і у всьому. Це був перший урок, який я взяла від нього. Рішення є завжди, але знаходить його той, хто шукає, а не той, хто чекає.
І в останні дні постійно згадую про театр NN, який в рамках фестивалю показав свою виставу в синагозі. Григорій Йосипович до останнього не погоджувався на нашу «вигадку». Казав, що люди в синагогу не прийдуть, а ми ж так стараємось і йому буде дуже шкода, що через локацію мало людей побачать виставу. А ми вірили, вірили, що це найкраща і єдина локація, куди люди прийдуть – парами, з дітьми, друзями, родинами. Так і сталося. Місць бракувало, атмосфера була фантастичною. Григорій Йосипович був розчулений. Йому не потрібне було визнання, але він так хотів, що синагога була прийнята громадою, щоб вона жила, щоб нею пишались.
Вдруге така кількість людей в синагозі була на прощанні з ним. Я не могла стримати сліз, і зараз не можу. Я точно знаю, що це місце буде живим, як він і хотів, бо ми не маємо шансу зрадити його мріям.
Крістіан Герман – фотограф і блогер, друг Григорія Аршинова
Більшість людей просто спостерігали за речами, а Григорій їх змінював.
Коли я вперше відвідав Острог у грудні 2014 року, синагога була в руїнах – було мало надії, що будівля виживе. Частина даху вже обвалилася. Коли Григорій відчинив двері синагоги для моїх друзів та мене у листопаді 2017 року, більшу частину вже було відновлено. Але Григорію теж пощастило – і удача потрібна людям, які хочуть досягти великих справ.
Ключ синагоги Григорія мене особливо вразив, важкий залізний ключ з великою ручкою Magen David.
“Це – оригінал. Вгадайте, де я його взяв?”, – запитав він нас.
Під час реставрації синагоги Григорій оглянув старий замОк. Сусід зайшов і передав йому ключ: “Це ти шукаєш?”. Він знайшов його під час збирання овочів у своєму садку.
Співробітник НКВС, який закрив синагогу, просто кинув ключ у сусідній сад. І одного разу ключ повернувся до того, хто був гідний його тримати, – до Григорія.