Молодіжна рада – це група молодих людей, яка має бажання активно впливати на розвиток Острозької громади. У лютому команда взяла участь в програмі «Up-shift», завдяки якій отримали грантову підтримку. У межах власного проєкту «ТИ – ГРОМАДА» члени ради їздять Острожчиною для того, щоби допомогти молоді розв’язати проблеми їхніх міст чи сіл.
Хорів – перше село, у якому відбулася фасилітаційна зустріч. Фасилітаційна зустріч — це процес колективного розв’язання проблем у групі. Її проводила членкиня Молодіжної ради Юлія Франчук для учнів старших класів.
Загалом таких зустрічей у різних містах планується 18.
У Хорові падає дощ. На вулицях не видно людей, лише поодинокі машини їздять вкритою ямами дорогою. На пагорбі розташований ліцей, у якому навчаються майже двісті учнів. Навколо нього вже позеленіла трава і розцвіли деякі дерева. На майданчику з тренажерами серед трави видно квіти.
Біля школи тихо – діти ще на уроці. Про їхню присутність нагадують з десяток різнокольорових велосипедів, залишених недалеко від входу. Стіни школи завішані картинами, фотографіями, підписаними військовими прапорами. Коли хтось проходить коридором, чути, як рипить підлога.
Актова зала – невелике приміщення, де більшість простору займають три ряди суцільних темно-коричневих, місцями пошарпаних крісел. Спереду сцена, частина якої схована за бежевими шторами. Позаду крісел розташована виставка української культури: глиняні горщики, вишиті рушники, самовар, портрет Тараса Шевченка. З декількох вікон в залу проникає денне світло.
Перед сценою на столах вже розкладені печиво, паперові стаканчики, упаковки з чаєм і кавою та два чайники. Членкиня ради робить імпровізований бейджик зі скотчу, виводячи червоним фломастером своє ім’я.
У залу заходять троє жінок. Це директорка, заступниця та завуч з виховної роботи.
“З такою дівчиною нашим учням нудно не буде”, — каже одна з них.
Дзвоник сповіщає про початок перерви. Чути тупіт ніг, голоси, сміх. До актової зали заходять двоє хлопців з молодшої школи, які принесли третій чайник.
“А що вони роблять?” — шепотять вони між собою.
Три дівчини зайшли й одразу привіталися з Юлією. Вони сіли на перший ряд. Хлопці вже заходили мовчки, оглядаючи очима залу. Більшість сідали групками й пошепки говорили між собою. Позаду залишилося багато вільних місць.
Спікерка сідає навпроти молоді Хорова та розпитує підлітків про їхнє життя.
“Ось ми недавно ходили з класом в ліс на шашлики”, — розповідає брюнетка в чорно-білому светрі.
Хлопці позаду сміються й вигукують: “О, так, було таке”. Тим часом дві дівчини біля столу нарізають бейджики, пишуть імена інших учнів та клеять їм це на одяг.
Зашумів чайник, шаруділи упаковки. Дівчата і хлопці роблять собі гарячі напої. Тим часом це вчителька фотографує. Деякі учні зі стаканчиками та печивом у руках сідають ближче до сцени.
В авдиторії гамір. Учителька крикнула учням заспокоїтися. Юлія розпочала з гри “Назвати два правдивих і один неправдивий факт про себе”.
“Можна я пропущу свій хід?” — попросив хлопець в окулярах.
“Минулого літа я їла черешню. І я якось так вкусила, що кістка від черешні вибила мені зуба”, — розповіла історію учениця Аліна.
Чути сміх. Хлопець позаду викрикує: “О, я чув цю історію!”. Тим часом позаду група підлітків розмовляє і сміється.
У залі залишилась лише Юлія та школярі. Підлітки перемовляються між собою і їдять печиво, поки членкиня ради розповідає історії з її рідного міста. Дівчина запитує про найголовнішу проблему села. Всі хором кричать: “Дороги!”.
“Відсутність тротуару, дорога вся в ямах, далекобійні вантажівки”, — одне за одним диктують підлітки.
Спікерка бере фломастер і записує слово “дороги” на ватмані. Друга проблема, на яку скаржились підлітки — це нестача можливостей через малий бюджет.
“Більшість просто їздять в Остріг. У нас лише дитячий майданчик і клуб, який відчинений лише на свята для якихось заходів”, — каже учениця.
“Наші мешканці самі забруднюють довкілля”, – ділиться третьою проблемою дівчина в сірому худі. Декілька учнів розповіли, як вони щороку ходять прибирати могили військових, а також доглядають за територією школи.
“У нас ще є проблема нормального магазину”, — каже брюнетка.
“А чим тобі наш магазин не подобається? Там продається все: від продуктів до велосипедів”, — жартує інша школярка.
Тим часом на ватмані з’являється ще більше слів про проблеми громади. Юлія роздає різнокольорові наліпки й просить всіх підійти до ватману та наклеїти свою наліпку навколо проблеми, яка, на їхню думку, найважливіша. Школярі гуртуються біля столу, поступово заповнюючи ватман.
“Я бачу, що ваші найважливіші проблеми то дороги”, — каже членкиня Молодіжної ради.
Одна дівчина киває головою і додає: “А також п’яні люди”.
Наступним етапом школярі поділились на дві команди. Їхнім завданням було за двадцять хвилин описати проблему та її причини. Для цього кожна команда малювала своє дерево.
Учні шепотять між собою, поки учениця Аліна синім маркером малює їхнє дерево. Позаду стоїть вчителька в балоновій жилетці й, спершись на крісло, спостерігає за всім з усмішкою на лиці.
Школярі знову зашаруділи біля столу, вкотре роблячи собі чай. Коробки з-під печива давно стоять пусті. Всі говорять між собою або сидять в телефонах. Одна з дівчат запитує: “А хто з ким танцює?”, і декілька одинадцятикласниць розмовляють між собою про вальс.
Під оплески й свист Аліна виходить на середину з малюнком в руках. Вона щільніше кутається у свій шарф-накидку і чекає, поки в залі стихне шум. Школярі криком просять інших заспокоїтися. Іноді дівчина затинається, але їй підказують інші дівчата. Хлопці позаду теж доповнюють. Разом вони назвали такі причини як: неякісний ремонт, перевантажені вантажівки, погодні умови й байдужість людей до проблем.
“Надіюсь, що ми зможемо вирішити цю проблему. Якщо я стану мером, то вирішу”, — каже Аліна.
Наступною виходить учениця ліцею Ліза. Вона тримає в руці малюнок своєї команди. Дівчина дивиться на залу і чекає. Через декілька секунд шум припиняється. Ліза послідовно розповідає про малу кількість пішохідних переходів і некомпетентних водіїв, які перевищують швидкість. Лунають оплески, хлопець із заднього ряду знову свистить.
Юлія знову кличе всіх до столів. Дівчата з перших рядів біжать наввипередки. Інші залишилися сидіти на місці. Спікерка розповідає молоді Хорова про Молодіжну раду, сидячи на відламаному сидінні крісла.
Молодь пропонує ідеї створення заходів.
“Мені здається, що такі тематичні гуртки були б дуже класними й популярними, щоб провести гарно час з друзями. Колись в Острозі ще були вечори молоді, де молодь збиралася й обмінювалася думками, досвідом, давали одне одному мотивацію. Отакі душевні вечірні посиденьки з кавою були б дуже класними”, — коментує учениця Аля.
“Ви всі дуже великі молодці й у вас справді класні ідеї. Але підніміть тепер руки ті, кому цікаві ідеї Алі”, — просить Юлія Франчук.
Частина учнів підняла руки одразу. Хтось підіймав, озираючись на інших.
“А що вам потрібно, щоб втілити ці ідеї в реальність?” — запитує членкиня ради.
Після короткої тиші дівчата відповідають: “Фінансування”.
Підлітки проговорюють різні причини, виокремлюючи ще одну – відсутність поширення таких заходів.
“А що буде, якщо ми нічого не зробимо?” — запитав хлопець в чорній толстовці.
“Люди будуть переселятися в інші міста”, — відповідає дівчина Аля.
Членкиня Молодіжної ради записує на аркуші слова “Урбанізація” та “Інші інтереси”.
Більшість вже сидять в телефонах. Говорить лише перша команда. Юлія запитує в учнів як можна розв’язувати ці проблеми. Підлітки мовчать. Врешті одна дівчина запропонувала знайти спонсорів.
“Ми можемо знайти людей, які займаються подібними справами онлайн, але просто перевести їх в офлайн”, — доповнює дівчина Аля.
“Для втілення потрібні гроші та люди. Не бійтеся насправді писати. Є дуже велика кількість відомих крутих людей з Рівненської області, яким не буде так проблематично до вас приїхати. Знайдіть собі відповідальну людину, зробіть команду. Можете звернутися до шкільного парламенту або до вчителів. Вони мають вам допомогти”, — каже членкиня Молодіжної ради.
Чути дзвоник. Зустріч добігає кінця. Юлія складає розмальовані ватмани й просить зберегти їх до наступної зустрічі.
“Дуже вам дякуємо! Нам було дуже цікаво!” — чути вигуки.
“Враження суперпозитивні. Я дуже щаслива, що маю змогу проводити такі заходи та допомагати громаді. Молодь з Хорова тепер ще одна моя любов, бо вони дуже позитивні та щирі, а таке не часто зустрінеш. Насправді в молоді багато проблем. І одна із функцій Молодіжної ради — хоча б частково вирішити ці проблеми. Такі зустрічі важливі тим, щоб ми могли чути молодь, допомагати їм, реагувати на їхні прохання та розуміти їхній настрій загалом”, — розповідає членкиня Молодіжної ради Юлія Франчук.
Інші підхоплюють і починають плескати. Частина учнів робить спільні фото та відео, усміхаються і махають руками.
“Захід для мене був дуже цікавим. Ми дізналися багато чого нового і взяли для себе багато інформації. Я хочу долучатися до допомоги, можливо, організовувати щось цікаве для молоді. Або піду засипати дороги”, — ділиться емоціями учениця Аліна.
Частина підлітків спілкується між собою. Дехто допомагає прибирати, інші — виходять з актової зали.
“Молодь повинна розвиватися і розуміти, що вони не останні люди, які мають формувати нашу державу. Волонтерство і якийсь заклик до праці – це завжди добре. Праця виховує людину. Ми з дітьми ходимо прибирати в громадських місцях. Для ЗСУ ми багато готуємо не тільки з учнями, а й всім колективом. Думаю, молодь розуміє це і надалі буде підтримувати”, — розповідає завуч з виховної роботи Любов Цинко.
У школі знову тихо. Учні розійшлися. Чути лише голоси працівників.
“Я позитивно ставлюся до такого заходу. Молодь повинна розвиватися. З їхніх відгуків і того, як вони працювали, видно, що вони зацікавлені в цьому”, — коментує директорка школи Людмила Антонюк.
Дощ припинився. Біля школи нікого немає. Велосипеди теж зникли.
Фото: Юлія Піляшенко