6 жовтня в Острозі провели акцію-нагадування “Не мовчи. Полон вбиває” на підтримку всіх полонених та зниклих безвісти. Окремий заклик був про допомогу бійцям з Маріупольського гарнізону. Координаторками події були Лілія Мочаліна, Анастасія Палій та Іванна Грищенко.
Майже третя година дня. Молодь уже починає сходитися до центру міста з плакатами. Сьогодні надворі прохолодно — хтось перед акцією купує каву, щоб зігрітися. Хтось поспішає на місце події з парасолькою в руках про всяк випадок — вчора цілий день та ніч падав дощ.
– Привіт! А вам потрібні таблички?
– Так, будь ласка!
– Підходьте, вибирайте собі.
На Центральній площі зібралося близько ста людей: студенти Острозької академії, небайдужі місцеві жителі та знайомі полонених.
Серед присутніх на заході — викладач Острозької академії Роман Шулик разом із сином. Вони взяли плакат.
“Free azovstal defenders”, – промовляє 8-ми річний хлопчик Данило.
Цих людей обіцяли випустити, але цього досі не зробили, і вони залишаються в неволі, — пояснює йому тато.
Викладач каже, що поділяє погляди зі своїми студентами, тому прийшов підтримати тих, хто не мовчить про в’язнів Азовсталі.
“Я вважаю, що з полоненими поводяться несправедливо. Думаю, що такі акції можуть нагадати людям про те, що в’язні Азовсталі незаконно і несправедливо надалі утримуються в жахливих умовах в російському полоні”, — коментує Роман Шулик.
Також він розповідає, чому прийшов із сином.
“Я хочу бачити, що син росте справді усвідомлюючи ці проблеми, і те, в якому світі ми живемо. Також, щоб він проявляв активну громадську позицію: підтримував, можливо, коли в майбутньому організував такі акції на підтримку. Звичайно, сподіваюся, що потреби не буде”, — каже викладач Острозької академії.
Дівчина у яскравій куртці бере в руки рупор.
“Наше головне завдання — наробити шуму! Ми маємо показувати знаки, щоб водії сигналили, кричати та не мовчати”, — каже одна з координаторок акції Анастасія Палій та вимикає рупор.
Люди стають на перехресті в центрі міста. На вулиці стає дедалі гучніше.
Хлопчик Данило щодуху вигукує гасло “Слава Україні!”
На всю площу лунає: “Героям Слава!” у відповідь.
Співорганізаторка Іванна Грищенко розповідає, що відвідувала такі акції у Рівному. Вона ділиться, що такі заходи неабияк об’єднують людей.
“Особливо тут, в містах, які не є прифронтовими, ми все одно продовжуємо боротися за наших полонених. Я думаю, відчуття того, що їх тут чекають і продовжують боротися, дає дуже багато надії й сенсу тим, хто вже повернувся і тим, хто зараз на фронті. Тому що саме завдяки тим хто пожертвував своєю свободою, своїми мирними днями, ми, студенти, можемо зараз ходити на пари, збиратися на різні активності”, — розповідає Іванна.
Деякі учасники акції їдуть на автівках вулицею, сигналять і закликають тиснути на звуковий сигнал усіх зустрічних автомобілістів на підтримку мітингу.
Волонтерка Єлизавета Аршинова з плакатом “Шануй полеглих, допомагай живим, кричи про полон!” розповідає, що не всі розуміють складності ситуації про полон та в цілому людей, які знаходяться в неволі.
“Потрібно всім відкрити очі! Я от дізналася про нашого острозького військового, який пробув понад два роки у полоні. Він не бачив сонця більше року. На щастя, морально здоровий. Людям потрібно нагадувати, вони забувають про полон, забувають про Маріуполь, про Азовців і, якщо забудуть всі, вони, на жаль, залишаться там. Тому, кожного дня потрібно робити все для того, аби наші хлопці поверталися додому якнайшвидше живі, неушкоджені”, — каже засновниця благодійної організації “Разом до перемоги Острог” Єлизавета Аршинова.
На перехрестя також прийшли юнаки з прапором Полку “АЗОВ”.
“Я хочу, щоб моїх побратимів повернули з полону, і я в шоці з того, що тут стоять одні студенти академії, молодь, діти, і майже немає людей за 30 років, ніби їм все одно. Тому мене це дивує, що здорове суспільство в нас — це тільки молодь. — розповідає один із військових та додає, — підпиши мене Азовчик”.
Водіям авто молодь вигукує “Сигналь!”. Водії вантажівок також реагують на ці заклики. Шуму також додає гавкіт собак.
78-річний сторож єврейського кладовища Олексій Федорович каже, що живе на вулиці Чорновола, тому не міг не помітити того галасу і також вийшов до центру міста.
“Я підтримую молодь! Ви все правильно робите, не мовчіть, бо від мовчання нічого хорошого не буде! Не мовчіть! …і буде все ВО! — чоловік показує великий палець, — Я вважаю, що така молодь і є нашим майбутнім, якщо вони виходять на вулиці та підтримують полонених”.
Олексій Федорович розповідає, що його донька займається гуманітарною допомогою, а зять 18 місяців був на Запорізькому напрямку і вже пішов на пенсію. Вони печуть сім’єю коржики, роблять м’ясні закрутки та інше.
Він розповідає та відволікається на гасло “Слава Україні!”, у відповідь вигукує “Навіки слава!”, ствердно махаючи рукою, а тоді продовжує: “Правильно робите! Дуже правильно! Я трохи вже прожив, то скажу вам, що москалі — то непотрібні люди!”
Ще один учасник заходу — Віталій. Він навчається на спеціальності “Національна безпека” та розповідає, що сьогодні на акції стоїть за своїх знайомих.
“Я вважаю, що наша основна мета сьогодні — це нагадати всьому українському народу, особливо тут, в тилу, про наших захисників та вимагати їх звільнення. Маю багато знайомих військових, які зараз проходять службу в ЗСУ, або ж загинули під час виконання бойових завдань”, — каже Віталій.
На площі лунають останні вигуки та сигнали машин.
Співорганізаторка Анастасія Палій каже, що вирішила долучитись до організації акції-нагадування в Острозі тому, що тут багато людей, яким не байдуже:“Ми хотіли допомогти долучитися до цієї акції та стати голосом народу в Острозі. Ми маємо говорити про всіх військовополонених і всіх цивільних, які зараз в російському полоні та показувати іншим людям, що не соромно стояти на цих акціях, ми маємо виділяти трохи часу, щоб сказати, що нам не байдуже. Адже бачили, що за період акцій частинку азовців було звільнено. Ми сподіваємось, що іноземці так само дізнаються про цю реальність”.
Також вона розповідає про прапор на її спині та пам’ять про свого брата:
“На прапорі мій брат, який загинув в лютому 2023 року, він не був у полоні. Я ношу його пам’ять. Брат завжди говорив про те, що важливо продовжувати його місії, і одна з них — це підтримка військовополонених. Я з прапором, щоб пам’ятати про нього і пам’ятати про тих, хто ще в полоні, хто повернеться і точно продовжить боротьбу”.
Учасники акції прямують до сцени та повертають позичені плакати. Люди йдуть, на площі знову пусто.
Лілія Мочаліна розповідає, що ідея провести акцію в Острозі з’явилася після зустрічі з Дмитром Козацьким і Навою “Сталевою” Суботіною, які були в полоні майже рік.
“Коли я вперше подумала про організацію акції в Острозі, то не думала, що буде настільки потужно. Рада, що наша молодь розуміє, що зараз відбувається. Тому ми будемо проводити такі акції та звертатися до місцевих жителів, щоб вони також доєднувалися. Це важливо для нас, це важливо для України та полонених. Ми будемо стояти доти, доки не повернуть наших захисників”, — каже дівчина.
Координаторки мітингу кажуть, що планують організовувати акції-нагадування щонеділі.
До слова, нещодавно Україні вдалося обміняти полонених. 13 вересня додому повернули 49 українок та українців, серед яких 15 осіб з “Азову”, які перебували в полоні понад два роки. Наступного дня вдалося повернути 103 захисники, серед них – 23 воїни бригади «Азов». Вони захищали Київщину, Донеччину, Маріуполь та «Азовсталь», Луганщину, Запоріжжя, Харківщину.
Фото: Ольга Очеретяна, Юлія Піляшенко