Ринок праці в Україні переживає період стрімких трансформацій. Війна, цифровізація, розвиток штучного інтелекту та глобалізація змінюють вимоги роботодавців до фахівців і впливають на вибір майбутньої професії молоддю. Одні спеціальності стають дедалі затребуванішими, тоді як інші поступово втрачають актуальність. У цих умовах особливо важливо зрозуміти, які навички та професії матимуть попит у майбутньому, а також наскільки система вищої освіти готова відповідати потребам сучасного ринку праці.
Про основні тенденції розвитку ринку праці, причини кадрового дефіциту, перспективні спеціальності та виклики, які постають перед студентами й роботодавцями, ми поспілкувалися з Надією Фроленковою – кандидаткою економічних наук, доценткою кафедри менеджменту та публічного врядування НУВГП, фахівчинею у сфері управління людьми та командами, кадрового менеджменту.
– Останніми роками складається враження, що прогнозувати потреби ринку праці стає дедалі складніше. Якщо раніше зміни тривали десятиліттями, то сьогодні вони відбуваються буквально за кілька років. Якщо говорити про найближчі 5–10 років, які спеціальності матимуть найбільший попит в Україні або будуть критично необхідними для післявоєнного відновлення країни?
– Ринок праці в Україні останніх років – це кардинально нові умови та вимоги, до яких, на жаль, повільно пристосовуються роботодавці та заклади освіти. Поки абітурієнти масово вступають на «простіші» або трендові спеціальності, прогнози на найближчі 5-10 років говорять про стійку потребу в технічних та інженерних кадрах. Наприклад, для повоєнної відбудови критично необхідними є будівельники, архітектори, енергетики, екологи, а також фахівці категорій «працівники з інструментом» та «робочі професії».
Окрім цього, виклики війни змушують нас розвивати медичну сферу, що вже зараз формує довгостроковий попит на реабілітологів, ерготерапевтів, кризових психологів і біотехнологів. Україна також перетворилася на світовий хаб для тестування новітньої зброї, що може перетворитись у потужний оборонно-промисловий бізнес, який вимагатиме підготовки конструкторів безпілотних систем, військових інженерів та фахівців із кібербезпеки. Що стосується управлінського сектору, то масштабні проєкти відновлення потребуватимуть лідерів, здатних ефективно діяти в умовах високої невизначеності – проєктних менеджерів, а також фахівців з управління талантами, командами, ризиками, стратегічними комунікаціями.
Загалом, практично всі традиційні професії в Україні мають пройти через фундаментальне переформатування, переосмислення своїх ролей та розширення компетентностей.
– Які глобальні процеси сьогодні найбільше впливають на зміну структури ринку праці: цифровізація, штучний інтелект, демографічні зміни чи щось інше?
Звичайно, сучасний ринок праці знаходиться під впливом багатьох факторів одночасно, як глобальних, так і національних, що ускладнює процеси адаптації та прогнозування тенденцій.
Якщо говорити про глобальні чинники, то звичайно цифровізація та ШІ. Поступово зникають рутинні адміністративні, паперові та механічні функції, натомість критично зростає попит на спеціалістів із кібербезпеки, архітекторів даних та AI-інженерів. Через це спостерігається так звана «криза навичок»: безробіття в багатьох країнах зростає, але водночас компанії не можуть знайти потрібних людей.
Якщо в усьому світі це відбувається поступово, то в Україні додається наш, набагато жорсткіший контекст. Ми живемо в умовах критичного переформатування ринку праці через масштабну міграцію, мобілізацію та загалом непросту демографічну ситуацію. Тож нашому бізнесу доводиться адаптуватися не просто до нових технологій, а буквально вчитися виживати і шукати нестандартні рішення тут і зараз.
– Часто можна почути думку, що штучний інтелект забере робочі місця у багатьох сферах. Наскільки ці побоювання виправдані?
Моє глибоке переконання – ці побоювання цілком виправдані, але треба розуміти, що ШІ забере робочі місця у тих, хто не готовий змінюватись, вчитись та адаптуватись. ШІ не замінить людину повністю, її замінить інша людина, яка вміє працювати з ШІ. Зникнуть рутинні функції, а не професії. В задачах, де потрібне критичне мислення, емпатія, творчість або ухвалення складних рішень, ШІ не може замінити людину.
До того ж, з’являться нові професії у сферах навчання ШІ, промпт-інжинірингу, тестуванні, безпеки даних.
Тому панікувати не варто. Замість того, щоб боятися, що ШІ забере роботу, краще вже зараз розбиратися, як він може полегшити та прискорити ваші щоденні завдання.
– Які професії, на Вашу думку, можуть суттєво втратити актуальність уже в найближчі роки?
Якщо говорити про найближчі роки, то під найбільшим ударом опиняться такі професії, де робота пов’язана з алгоритмами, заповненням паперів, сортуванням даних та типовим спілкуванням: оператори, диспетчери, бухгалтери та аудитори базового рівня, копірайтери, контент-менеджери, перекладачі простих текстів, асистенти, молодші юристи, касири, діловоди, секретарі, банківські оператори, працівники традиційних медіа та поліграфії, класичні турагенти. Цей список можна продовжувати, тому що бізнес прагне мінімізувати витрати. Отже, будь-яку професію, де роботу можна описати чітким та однотипним алгоритмом, у найближчі 5 років замінить програма або штучний інтелект.
– За даними багатьох досліджень, роботодавці дедалі більше цінують не лише фахові знання, а й так звані soft skills. Це стає новою тенденцією?
Це вже навіть не просто тенденція, це – нова сувора вимога ринку праці, яку можна описати фразою: «За хард-скіли (професійні навички) людей беруть на роботу, а через брак софт-скілів (м’яких навичок) – звільняють».
В сучасному світі, коли технології змінюються щохвилини, а будь-яку інструкцію можна завантажити в ШІ, суто професійні знання застарівають дуже швидко. Тому роботодавці шукають людей із розвиненими «гнучкими» компетенціями. Наприклад, цінується найбільше: адаптивність та гнучкість; емоційний інтелект; критичне мислення; здатність працювати в команді; креативність; комунікативні навички; вміння працювати з інформацією; самопрезентація.
– З одного боку, університети повинні давати фундаментальні знання, а з іншого – роботодавці очікують готового фахівця вже з першого робочого дня. У цьому контексті виникає питання балансу між теорією та практикою
Чи встигає сучасна система вищої освіти реагувати на швидкі зміни ринку праці?
Дійсно, роль формальної освіти кардинально змінилась. Сьогодні завдання ЗВО – не стільки дати студенту професійні знання, скільки сформувати системне мислення, навчити його вчитись, шукати та адаптувати інформацію під свої потреби.
Більшість закладів це розуміють, тому активно залучають роботодавців та практиків до формування освітніх програм, читання лекцій, проведення тренінгів та майстер-класів. Крім того, класичний навчальний процес поєднується з дуальною освітою та неформальною освітою, що дає можливість студентам отримати актуальні навички.
– Деякі роботодавці скаржаться, що випускникам бракує практичних навичок. Однак багато студентів ще з 2 курсу йдуть працювати, з чим це пов’язано та які ризики це має?
Так, справді це типова ситуація для українських ЗВО. З одного боку, ми розуміємо причини, чому наші студенти вже з 1-2 курсу починають працювати. Вони хочуть фінансової незалежності і практичного досвіду. А крім того, щиро вважають, що теорія їм не потрібна, не розуміючи у 18 років, що ця теорія формує їх концептуально як майбутніх фахівців.
Але такий стан речей призводить до величезної кількості проблем. По – перше, студент отримує поверхові знання і, відповідно, недоотримує необхідну фахову базу, про яку ми говорили вище. Працюючи з молодших курсів, людина опановує конкретні прикладні навички «тут і зараз», але повністю втрачає фундаментальну базу. Без цієї бази випускник швидко впирається у «професійну стелю» і не може рости до вищих управлінських чи інженерних позицій, бо не володіє системним мисленням та гнучкими навичками. По-друге, бізнес отримує незрілі кадри, часто з низьким рівнем лояльності та відповідальності.
– Які зміни, на Вашу думку, мають відбутися у вищій освіті, щоб випускники були більш конкурентоспроможними?
Щоб вища освіта встигала за шаленим темпом ринку, їй потрібна не просто косметична реформа, а повна зміна філософії. У цій новій реальності закладам освіти доведеться відмовитися від застарілих шаблонів і перейти до моделей випереджального та крос-функціонального навчання. Якщо говорити про основні напрями такої трансформації, то це насамперед перехід на модель мікронавчання, де студент отримує можливість сам збирати свій диплом, як конструктор. Також критично важливим є масштабне впровадження дуальної освіти, постійний фокус на розвиток м’яких навичок і AI-грамотність, ну і, звісно, активне залучення практиків до викладання та створення міжгалузевих освітніх програм.
– Наскільки ефективною є співпраця українських університетів із роботодавцями сьогодні?
Якщо говорити про університет, який я представляю, то співпраця з роботодавцями в НУВГП на дуже високому рівні. При університеті діє Рада роботодавців як окремий дорадчий орган. Щороку заключається велика кількість угод про співпрацю, відкриваються філії кафедр на підприємствах області, студенти навчаються за дуальною формою освіти. Практики залучаються до читання лекцій та проведення практичних занять, тренінгів, воркшопів; до участі в конференціях і круглих столах. Щороку навесні проводиться ярмарок вакансій, надходять запрошення від роботодавців на практику, стажування та працевлаштування.
– Які моделі взаємодії бізнесу та закладів вищої освіти Ви вважаєте найбільш перспективними?
Найбільш перспективними є ті моделі, де бізнес перестає бути просто пасивним замовником кадрів, а стає безпосереднім учасником навчального процесу. Якщо виділити моделі, які реально працюють і дають результат, то це: дуальна освіта, участь студентів в реальних проектах, спільні утворення (лабораторії, філії, центри), менторські програми, створення бізнес-інкубаторів при ЗВО.
– Спробуймо змоделювати ситуацію: які три професійні напрями, на Вашу думку, будуть найбільш перспективними в Україні через 5-10 років?
Важко обрати лише ТРИ найбільш перспективні напрями. В будь-якому випадку вони будуть пов’язані з цифровізацією та ШІ. Думаю, серед глобальних варто виділити наступні сфери:
– військові технології : інженери роботизованих систем, розробники софту для автономного керування технікою, фахівці із кібербезпеки військових об’єктів, інженери-конструктори сучасного озброєння тощо;
– відновлювана енергетика та «розумна» інфраструктура: архітектори смарт-мереж , еко- інженери, спеціалісти з відновлюваної енергетики, проєктувальники «розумних» міст.
– здоров’я, біомедицини, реабілітації, високих технологій: експерти з протезування та біоінженерії, фахівці з генетичного моделювання, психологи та реабілітологи.
– Чи є ризик, що через кілька років ми зіткнемося з дефіцитом кадрів у певних сферах? Якщо так, то в яких саме?
Ми не просто зіткнемося з цим ризиком у майбутньому – ми вже перебуваємо всередині найглибшої кадрової кризи за всю історію незалежної України. Зараз відбувається парадоксальна річ: вакансій на ринку багато, але бізнес масово заявляє про катастрофічний брак людей. Демографічні втрати, міграція та мобілізаційні процеси вже змінили ландшафт ринку, і цей дефіцит лише загострюватиметься.
Якщо говорити про конкретні сфери, де ситуація прогнозується найбільш критичною, то це: будівництво, енергетика та важка промисловість; сектор охорони здоров’я та реабілітації; освіта (особливо шкільна), агросектор.
Дефіцит кадрів змусить український бізнес кардинально переглянути ставлення до працівників. Роботодавцям доведеться не просто підвищувати зарплати, а інвестувати в автоматизацію всього, що тільки можна автоматизувати, створювати програми для утримання людей, активно працювати з ветеранами та кандидатами віком 50+, а також самостійно доучувати молодь ще на студентській лаві.
– Після всіх змін, про які ми сьогодні говорили, чи не втрачає актуальності саме поняття «професія на все життя»? До чого має бути готова людина, яка хоче залишатися затребуваною в майбутньому?
– Поняття «професія на все життя» не просто втрачає актуальність – воно остаточно залишилося в минулому. Сучасний світ і ринок праці стали настільки динамічними, що ідея «вчитися до 22 років, а потім 40 років працювати за однією спеціальністю» більше не працює. Сьогодні ми переходимо до концепції портфельної кар’єри, коли людина за життя може кардинально змінити 3-5 професійних напрямів, а також працювати одночасно на 2-3 роботах.
Людина, яка хоче залишатися затребуваною в майбутньому, має бути готова до кількох фундаментальних речей: до постійного перенавчання, до гнучкості та зміни траєкторії , до об’єднання зі штучним інтелектом, до розвитку м’яких навичок.
Альона Фроленкова