Більшу частину життя він почувався замкненим у собі, аж поки не зрозумів головного: суспільство завжди може помилятися.
Сьогодні 19-річний студент Острозької академії Єгор вільно експериментує зі своїм образом, займається косплеєм та не боїться бути видимим. Єгор — небінарна людина й комфортно почувається з будь-якими займенниками (він, вона, вони, воно). За своєю сексуальною та романтичною орієнтацією він — асексуал (людина, яка відчуває слабкий або відсутній сексуальний потяг до інших — ред.) та деміромантик (людина, яка відчуває романтичний потяг лише після встановлення міцного емоційного зв’язку з іншою людиною — ред.).
Місяць гордості щороку відзначають у червні на згадку про Стоунволлське повстання 1969 року — історичний виступ людей ЛГБТКІ+ проти поліцейського свавілля в Нью-Йорку. Це час привернення уваги до боротьби за рівні права, подолання дискримінації та важливості видимості спільноти в суспільстві.
З цієї нагоди ми відверто розпитали Єгора про шлях до прийняття себе, реакцію від оточення та найбезглуздіші міфи про спільноту ЛГБТКІ+.
— Розкажи про свій процес прийняття себе. Які моменти були переломними, і хто чи що найбільше вплинуло на тебе в той період?
— Життя — це, перш за все, самопізнання та навчання, тому я все ще не до кінця впевнений у своїй гендерній ідентичності. Але до розуміння себе я прийшов у 18 років, коли вступив до Острозької академії. Тоді фактично знялися всі ліміти та кордони від батьків і суспільства.
— Якими були твої перші емоції, коли ти нарешті знайшов для себе відповіді та усвідомив це?
— Першою емоцією було відчуття, що я нарешті визначився в цьому житті та пізнав себе. Це стало ніби ковтком свободи, бо більшу частину свого життя я був замкненим у собі й невпевненим. Зараз я почуваюся більш-менш вільно та пишаюся тим, ким я є.
— Чи помічав ти за собою ознаки небінарності ще в дитинстві, до того, як ця тема стала широко та відкрито висвітлюватися в медіапросторі?
— Так, і в дитинстві, і в підлітковому віці я любив те, що стереотипно вважали «дівчачими» речами. Наприклад: рожевий колір, ігри для дівчат, жіночих персонажів із рожевими елементами одягу тощо.
— Асексуальність — це ще одна важлива частина твоєї ідентичності. Чи завжди ти відчував себе на асексуальному спектрі, чи розуміння та прийняття цього прийшло з часом?
— Я взагалі не розумів, що перебуваю на цьому спектрі, оскільки більшу частину життя вважав себе цисгендерним (людина, чия гендерна ідентичність збігається зі статтю, визначеною їй при народженні — ред.) та гетеросексуальним чоловіком. Але згодом, розширюючи свої знання в цій темі, я зрозумів свою справжню ідентичність. І це додає мені впевненості.
— Хто чи що найбільше вплинуло на тебе в період сумнівів і прийняття себе справжнього?
— По-перше, інтернет, а по-друге, мій дорогий друг Іван із Дніпра. Він багато чого мені розповів про спільноту та про асексуальний спектр. Ми обидва є асексуалами.
— Наскільки ти відкритий у своїй ідентичності з родиною та найближчим оточенням?
— Перед усіма я є відкритим і не соромлюся говорити про свою гендерну та сексуальну ідентичність. Але в рідних усе ще є запитання до мене. Загалом вони знають, але кажуть: «Ой, переростеш це, знайдеш собі нормальну бабу, і твоя асексуальність — вчух!». Ставляться стереотипно, з точки зору псевдонауки — ніби це щось виліковне.
— Чи доводилося тобі стикатися з булінгом або упередженим ставленням через свою ідентичність?
— Звісно, доводилося, оскільки суспільство все ще не до кінця готове приймати інших людей. Наприклад, є одногрупники, які дотримуються консервативних поглядів, і вони використовували щодо мене слюр (образливе слово, спрямоване на приниження та дискримінацію людини за її ідентичністю — ред.), а асексуальність вважають просто імпотенцією. На вулиці мене теж обзивали як завгодно. А от викладачам було байдуже, і слава Богу.
— Зі свого досвіду, від яких категорій людей ти найчастіше помічав нерозуміння або навіть хейт?
— Нерозуміння і хейт я помічав, на жаль, переважно з боку молоді — віком від 12 до 24 років. Якщо казати про таких людей по-розумному, то це «філософські зомбі», а якщо простіше — бидло. Молодь буває жорстокою. Старшим людям здебільшого байдуже, хоча був один випадок, коли просто так обізвали.
— Як ти емоційно справляєшся з негативом зараз? Які механізми захисту ти для себе виробив?
— Коли мене намагаються якось образити, я просто сміюся їм в обличчя. Вважаю, що це смішно, коли хтось намагається за рахунок іншого самоствердитися. Я не сприймаю це близько до серця. Це більше показує те, як людину виховували та якою вона є. Хоча так буває не завжди: я сам по собі емпатична людина й часом важко справляюся з критикою.
— Якщо говорити про локальний рівень: наскільки, на твою думку, Острог сьогодні готовий приймати небінарних осіб та квір-людей загалом?
— Як на мене, взагалі не готовий. Оскільки в Острозі дуже багато традиційних, зокрема християнських, організацій. Ще варто згадати про ультраправі та націоналістичні рухи, які відкрито виступають проти спільноти ЛГБТКІ+, вважаючи її ледь не внутрішнім ворогом. Але все ж таки є надія на студентські організації, братства й просто університетські ініціативи.
— Ти маєш досвід перебування в різних містах. Чи відчуваєш ти різницю в тому, як люди реагують на тебе в Києві, порівняно з Острогом?
— Більшу частину часу в такому вигляді (на момент інтерв’ю Єгор перебував у косплей-образі; консервативне суспільство часто стереотипно асоціює будь-який яскравий чи нетиповий зовнішній вигляд із приналежністю до ЛГБТКІ+ — ред.) я проводив саме в Києві. Там суспільство більш-менш толерантне: людям здебільшого байдуже, коли вони бачать квір-людей. Хоча на околицях міста все одно можуть щось «пред’явити». Київ сам по собі є містом внутрішніх мігрантів, там зібралися люди з різних куточків України. А от у тій же Рівненській області я частіше зустрічав здивовані погляди і стикався зі словесними образами.
— Що, на твою думку, має змінитися в такому невеликому місті як Острог, щоб квір-молодь почувалася вільніше?
— Варто проводити всілякі просвітницькі заходи про спільноту ЛГБТКІ+, але не просто нав’язувати це цисгендерним людям, щоб їм не здавалося, що це пропаганда. Просто показувати, що квір-люди — такі ж самі, як і вони, просто з трохи іншою думкою та з іншими поглядами.
— Червень — Прайд-місяць. Що особисто для тебе означає цей час?
— Для мене Місяць Прайду — це час, коли можна відкрито показувати те, ким ти є, і пишатися цим. Це можливість не мовчати про дискримінацію, яка історично існувала щодо нашої спільноти. Але також це період, коли деякі корпорації намагаються нажитися на людях ЛГБТКІ+, просто ставлячи на аватарку прапор і продаючи відповідні товари (це явище часто називають «веселковим капіталізмом» — коли бренди використовують символіку ЛГБТКІ+ для комерційної вигоди, часто не надаючи спільноті реальної підтримки — ред.).
— Як цисгендерні та гетеросексуальні люди можуть екологічно й правильно підтримати людей ЛГБТКІ+ у їхньому повсякденному житті?
— Як мінімум — не нав’язувати свою орієнтацію ЛГБТКІ+-людям. Бо їм же не буде приємно, якщо я зайду до них додому й скажу, що у них шпалери не ті або килим неправильно лежить?
До речі, є цисгендерні та гетеросексуальні люди, які нас підтримують, — вони називаються «allies» (союзники — гетеросексуальні та цисгендерні люди, які не належать до ЛГБТКІ+, але солідарні зі спільнотою, активно підтримують її права та виступають проти дискримінації — ред.). Їхня допомога полягає в тому, щоб просто бути поруч і захищати квір-людей, якщо проявляється дискримінація з боку інших.
— Які найбезглуздіші стереотипи про ЛГБТКІ+ тебе смішать і їх уже давно час остаточно викорінити з нашого суспільства?
— Найбільше мене смішить стереотип про те, що сексуальна орієнтація є свідомим вибором людини. Вона формується з моменту народження, тому не можна просто подивитися на гея і самому стати геєм. Також часто кажуть, що це неприродно. Хоча з точки зору біології це абсолютно нормально, і навіть у тваринному світі є прояви гомосексуальності.
Ще один абсурдний міф полягає в тому, що люди ЛГБТКІ+ апріорі нещасливі у стосунках. Але вони нещасливі саме тому, що в нашому суспільстві до них є постійне упереджене ставлення. Вони повсякчас стикаються з проявами дискримінації. Якби гетеросексуальні люди зазнавали таких самих регулярних образ та тиску, вони б теж були менш щасливими.
Щодо асексуальності — нас усього близько 5% на планеті. Я відчуваю певну афобію (вороже, упереджене ставлення або дискримінація щодо людей асексуального спектра — ред.) як із боку гетеросексуальних, так і гомосексуальних людей. Дехто дивується: «Як це ти можеш нікого не любити? Це неможливо, ти просто ще свою людину не знайшов чи не виріс». Якщо дотримуватися такої логіки, то гетеросексуальні люди просто не знайшли собі партнера своєї статі. Люди часто бачать в асексуалах «імпотентів», тих, хто боїться вступати в стосунки, або просто тих, хто ще не знайшов свою половинку. Але це не так. Асексуальні люди можуть закохуватися, адже асексуальність — це про сексуальний потяг, а не про здатність людини кохати.
— Що б ти сказав тим людям, які зараз перебувають на етапі пошуку себе, але бояться відкритися світу через страх осуду?
— Варто робити це для себе й не боятися осуду суспільства, оскільки воно дуже часто може помилятися. У Середньовіччі, наприклад, людей спалювали просто за те, що в них руде волосся, не той колір очей або якщо жінка була дуже вродливою.
Анастасія Маслій