Розпочалося все із зустрічі на Острозькій площі. Ранок був холодний, тому ми набрали з собою купу теплого одягу. Потім лише мучились усю дорогу від спеки з неймовірним бажанням залишити речі десь під парканом.
Людей на площі зібралося близько 60 з різних областей України. Спочатку здалося, що ми потрапили в якусь школу виживання: люди у формі, муштра, розділення на рої(загони), ройові(ніби вожаті в таборі).
Куди ми потрапили? – запитала мене якась жіночка, – І віджиматись змусили, кажуть, що то для дисципліни, – помітно було здивування на її обличчі.
Але насправді все не було так захмарно. Прапори, наплічники, кепки були «напоготові» – і всі вирушили в дорогу. Бойовий настрій, прапори України, Національного Альянсу й УПА та й веселі похідні пісні – усе, що потрібно для вдалого походу.
Ми йшли колоною по двоє, щоб не загубитися в дорозі, і співали пісню:
Біля мене друже, тож мені байдуже
А як доля припече, поруч другове плече
Спочатку ейфорія надавала потужні сили й усі йшли й посміхались. Десь на 20-ому кілометрі голови значно опустилися донизу.
Перший конкретний перепочинок відбувся в Новомалині. Екскурсовод розказала нам, що пишається своїм селом і вважає його історичною пам’яткою України. Ми змогли побачити руїни замку й завітати в Новомалинський музей.
Із подорожі особливо запам’яталася славнозвісна Межиріцька піч і Дермансько-Острозький парк, де нам показали рідкісні види рослин, які занесені до Червоної Книги. Здивувало також, що він розташований у межах Волинської та Подільської височин, і досить помітна різка зміна рослинно-тваринного світу. І, звичайно, острозькі собаки, які всю дорогу захищали нас і ганяли півників по сусідніх селах, та багато інших зупинок.
Під кінець першого дня всі учасники чекали місця призначення.
Мій компаньйон, Назарій Мазилюк, із купою речей на спині, утомлено зауважив:
Це була особиста мотивація йти далі.
І, нарешті, мрії здійснились. Попереду серед дерев виднівся просвіт. Місце було справді мальовниче: дерев’яна бесідка, казан каші посеред двору, така собі «хатка лісника».
Перший рій зобов’язаний був готувати їжу, 2 і 3 – відповідали за ватру(розпалення вогнища), а 4 – відпочивав. На ранок саме вони відповідали за сніданок.
Ми помили кросівки від бруду й вирішили попити чай, щоб набратися сил для вечері.
Табір на збори!
– голосно прокричав наш бунчужний Устим(Юрій Устимчук), ставши посеред двору.
Більшість захопили карімати й чайок і вирушили до ватри. Дружно сіли колом в очікуванні чогось незвичайного. Наші хорунжі вигадали цікаве завдання – представити себе і під час цього говорити в морквину, яка заміняла мікрофон. Усі сміялись і ділилися враженнями.
Олександр Гриценя в цей час займався вогнищем. Він підкидав палицею поліна ближче до вогню, і від цього в небо підіймались стовпом іскри. Хтось із натовпу порівняв його із салютом.
Вогнище було найбільшим за все моє життя. Ватра, вечеря, чай – це неймовірні спогади за словами учасників.
Усі ночували в різних місцях: палатках, у будинку й на сіні. Від цього й залежало бажання прокидатися наступного ранку.
А він настав несподівано швидко й зустрів холодним вітром і закликом хорунжих для підйому. Більшість шукали свої речі, теплий одяг і пластирі для мозолів.
Деякі вирішили повернутися автом назад, інші продовжили шлях. На другий день км було вже менше й іти було ще легше, адже їжі майже не залишилось. Остання точка маршруту – урочище Гурби й монастир, у якому ми були на службі. Саме тут у 1943 р. відбувся найжорстокіший бій УПА. Також відвідали криївку, де жили солдати й побачили їхній побут. Завдяки людям вона збереглася майже в первісному виді.
Роз’їжджатися не хотіли, адже попри втому похід пройшов точно незабутньо. Завдяки маршруткам, потягам, автобусам – усі змогли дібратися додому.
Еге-гей, я прийшла!
– утомлено закричала я своїм сусідкам у гуртожитку відразу, коли зайшла в кімнату.
Ого, нічого собі, цивілізація,
– розсміявся мій компаньйон Назарій Мазилюк.
Мандрівний табір «Стежками князів Острозьких» відбувався з 21 до 22 травня за підтримки ГО «Братство спудеїв Острозької академії» та ГО «ВМР “Національний Альянс”» (молодіжна громадська організація, яка стоїть на засадах українського націоналізму, християнських цінностей і здорового способу життя).
Фото зі спільноти “Стежками князів Острозьких” у соцмережі Вконтакте
Дарина Ничкало