Про рівень української медицини найкраще говорить середня тривалість життя – 69 років, що є найнижчим показником у Європі. Чому сучасна система охорони здоров’я є неефективною, що таке медична реформа та що вже зроблено?
(Не) безкоштовна медицина
Щоб зрозуміти суть реформи охорони здоров’я, потрібно запитати себе: а чи знаю я, як лікують мене сьогодні? Чому я не хочу йти до лікаря, бо «лікарня витягне тільки купу грошей, а лікуватимуть не те, що потрібно»? Ніякого суб’єктивізму. За даними компанії TNS:
Згідно зі ст. 49 Конституції України у державних та комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безкоштовно. Дехто стверджує, що в нашій країні функціонує стара система Семашко, але це не так. Вона працювала в Радянському Союзі, коли медицина була безкоштовно, а зараз це більше схоже на пережиток минулого, який не відповідає дійсності. Чому ж на папері одне, а насправді зовсім інше?
На охорону здоров’я в Україні виділяють близько 50 млрд грн на рік. Якщо говорити грубо, то цих коштів вистачає лише на заробітні плати лікарям, комуналку в лікарнях та мінімальне забезпечення ліками. Технічним забезпеченням лікарень має займатися місцева влада, про що мало хто знає. У результаті громада цей процес не контролює, а для депутатів районних рад такий напрям роботи не є пріоритетним.
Наша держава неспроможна забезпечити всі медичні послуги, тому лікарі вимушені виходити зі становища таким способом, який зараз існує. Ідеться про «подяки» лікарям від пацієнтів. І не варто нікого звинувачувати в корупції, адже коли на кону стоїть здоров’я дитини, матір навряд чи буде відстоювати активну позицію чесного громадянина. Важко сказати, скільки грошей крутиться в тіні у такій ситуації.
Як нас лікують?
Охорона здоров’я в Україні поділена на три ланки:
Первинна лікувально-профілактична допомога представлена сімейними лікарями, які повинні запобігти хворобі або виявити її на ранніх стадіях, щоб надалі проводити ефективне лікування. Пацієнти ж не можуть обирати собі лікаря на свій розсуд, бо мають одного умовно безоплатного «сімейника», до якого вони прикріплені за місцем проживання. У результаті ситуація складається така: лікарі «первинки» займаються тим, що видають довідки. В Україні на первинному рівні починають і завершують лише до 30% пацієнтів у містах і до 50% у сільській місцевості, що є неефективним показником. Для порівняння, у Німеччині та більшості країн Європи цей показник становить 90%.
Вторинну (спеціалізовану) лікувально-профілактичну допомогу, надають лікарі, які мають відповідну спеціалізацію. Вони можуть забезпечити більш кваліфіковане консультування, ніж лікарі загальної практики. Ці послуги доступні, але належно не фінансуються, тому на цьому рівні люди не можуть отримати нормальну медичну допомогу.
Третинна (високоспеціалізована) лікувально-профілактична допомога надається лікарем або групою лікарів, підготовлених для лікування складних хвороб та таких, що рідко трапляються. Така допомога є найдорожчою, тому не всім вона по кишені.
Де гроші?
50 млрд, звичайно, не вистачає, щоб забезпечити безкоштовне лікування на всіх рівнях, але їх можна спрямувати у правильне русло. За даними МОЗ у державних та комунальних закладах охорони здоров’я 100% місць зайнято. Тобто всі лікарні забиті хворими, і місця для нових пацієнтів нема. У реальності трохи не так. За яким принципом лікарням дають гроші?
Обсяг фінансування за державним та місцевими бюджетами на утримання лікарень визначається виходячи з чисельності розгорнутих ліжок за профілем захворювань. За цими нормативами визначається необхідна кількість лікарів, середнього та молодшого обслуговуючого персоналу, фонди заробітної плати, витрати на медикаменти і на харчування.
Чим більше хворих, тим більше коштів виділяють на лікарню. Заклади охорони здоров’я, щоб отримати більше коштів від держави, звітують міністерству про максимальну кількість хворих та фінансування на «порожні ліжка».
Через недовіру до лікарень та боязнь втратити гроші в нашому суспільстві чим далі, тим популярнішою стає думка: «само пройде» чи «якщо вже швидка забере, тоді в лікарню». Насправді, якщо запобігти хворобі, то на це піде менше ресурсів і часу. Висококваліфіковане лікування коштує набагато більше, ніж звичайне обстеження, тому фінанси також спрямовані не на запобігання хвороби, а на її довге лікування, що виснажує як державні, так і приватні кошти.
Що нам пропонують?
Реформа медицини спрямована на те, щоб оптимізувати державні ресурси. Пропонуємо вам 3 головні аспекти реформування охорони здоров’я:
1. Державний гарантований пакет медичних послуг.
Замість декларації про надання всієї медичної допомоги безкоштовно, держава бере чітке зобов’язання надавати визначений обсяг медичних послуг. Громадяни знатимуть, які послуги їм забезпечуватиме держава, а за що доведеться платити зі своєї кишені.
Пацієнту надаватимуть перелік безкоштовних послуг, які він зможе використати в будь-якій клініці, але якщо десь вони будуть дорожчі, то за це доведеться доплатити (наприклад, якщо звернутися до приватної лікарні,
– менеджер групи «Реформа системи охорони здоров’я» Олександр Ябчанка.
2. «Гроші йдуть за пацієнтом».
Цей принцип передбачає чіткий розподіл прав між громадянином та лікарем. Пацієнт самостійно обирає лікаря, якому довіряє, і розділяє з ним відповідальність за власне здоров’я. Держава ж виконує роль гаранта таких домовленостей,
– менеджер групи «Реформа системи охорони здоров’я» Олександр Ябчанка.
Пацієнт підписуватиме контракт із лікарем, і кошти, виділені державою, вирушають до того лікаря та лікарні, у якій він працює. Якщо ж, наприклад, місцева лікарня не зможе забезпечити потреби пацієнта, то він може звернутися до іншої, яка задовольнить ці потреби. Лікар повинен буде згідно з протоколом, який чітко регулюватиме його діяльність, працювати з пацієнтами. Його заробітна плата буде залежати від кількості хворих, яких він прийняв, та від якості лікування.
3. Автономія медичних закладів
Найнеобхіднішим кроком для запуску реформи є перетворення більшості комунальних і державних лікарень у форму не бюджетної установи, а некомерційного підприємства. За цих умов лікарні матимуть можливість самостійно планувати свою фінансову, кадрову діяльність, будувати власну структуру тощо,
– головний експерт медичної групи реанімаційного пакету реформ Зоряна Черненко.
Головні лікарі матимуть змогу ефективно використовувати кошти та приміщення, а також обирати персонал. Зекономлені за рік кошти не будуть повертатися до бюджету, а залишатимуться в лікарні. За їх оптимальним використанням стежитиме наглядова рада.
Таким чином, реформа максимально скорочує нераціональне використання коштів та врегульовує відносини «лікар–пацієнт».
Що зроблено?
Процес упровадження медичної реформи «заморозили», і на початковому етапі вона має більше мінусів, ніж позитивних аспектів.
Попри те, що за «новими правилами» лікарі «первинки» повинні забезпечувати 80% медичної допомоги, вони не мають змоги цього робити.
Після створення центру ПМСД (Первинна медично-санітарна допомога – авт.), немає чіткого розмежування в роботі з ЦРЛ, відсутній алгоритм дій сімейних лікарів, а тому велика частка медичної допомоги лягає на «плечі» вторинної ланки (ЦРЛ)
– головний лікар Острозької центральної районної лікарні Василь Веляник.
Основним поштовхом до початку медичної реформи буде автономізація закладів. Тільки тоді головні лікарі зможуть проводити власну політику, яка ефективна на локальному рівні.
Процес автономізації медичних закладів означає їх фінансову та юридичну самостійність. Влада не завжди знає та розуміє стратегічні та поточні потреби лікарень, чого не скажеш про їхніх керівників. Мабуть, усі готові до таких змін, якщо вони будуть продумані, адже це дасть можливість уведення нових технологій та спеціалістів до лікарень, створить умови для економії та перерозподілу коштів, а заклад зможе відповідати реальним потребам населення,
– головний лікар Острозької центральної районної лікарні Василь Веляник.
Питання охорони здоров’я має стояти на порядку денному, або хоча б не гальмуватися людьми, яким оптимізація системи охорони здоров’я не вигідна. Нині лікарні не бачать результатів гучних заяв експертів, бо процес проведення реформи «заморозили» у Верховній Раді. Тільки переконання громадськості у важливості цих змін зможе зрушити цей процес.
Назарій Мазилюк