Я стою у довгому вузькому коридорі з великою кількістю дверей. Майже за кожними чути звуки: хтось грає на фортепіано, бандурі чи інших музичних інструментах. На стінах – стенди про історію музичної школи та її сьогодення. Тьмяне освітлення на фоні музики створює творчу атмосферу – вже доволі пізній вечір. Сьогодні я дізнаюся далеко не одну особливу історію про Острозьку дитячу школу мистецтв. У той час, поки Україна робить перші кроки у співпраці з Європейським Союзом, наша музична школа вже впродовж 10 років ділиться українською культурою за кордоном.
Школу відкрили у 1956 році у післявоєнний час, і на той момент в нашій області вже були дві інші – в Рівному та Дубно, – розповідає Інна Хмарук, заступник директора з навчально-виховної роботи. – На Рівненщині наша стала третьою. Готуючись до ювілею (музична школа в цьому році святкувала своє 60-річчя), ми робили дослідження про розвиток культури в нашому місті. Дізналися, що буквально з 16 століття Острог завжди був центром культури та просвітництва регіону. Як пише газета, у 1956 році інтелігенція міста Острога звернулася до Рівненської обласної ради з проханням відкрити музичну школу. Але найважче нам було у 90-х роках – довелося скоротити багато дисциплін. Установка в колективі була одна: просто протриматися.
За словами пані Інни, десь із 2003 року музична школа стала спочатку на шлях спокійного розвитку, а потім, за останні роки, “почала набирати оберти”. До музичного відділення добавляли групи самоокупності. Першим відкрили відділення дошкільного естетичного виховання. Найменшій дівчинці, яка тут навчається – 3.5 роки. Через рік відкрили художнє відділення – цього року будуть перші випускники. Зовсім нещодавно створили театральне, яке тільки починає розвиватися, але вже минулого року учні поставили першу свою виставу. Також у школі є мистецька студія для дорослих.
У нас є один чоловік, якому 67 років, – продовжує пані Інна. – Якось він прийшов і сказав мені: “Ви знаєте, все життя мріяв грати на акордеоні. Я то купив його, але ніколи не мав часу почати вчитися. Ви мене візьмете?”.
Вже минає другий рік, як він займається у нас. На День музики ми робили невеликий захід – дали можливість заграти дорослим людям. Коли цей чоловік вийшов на сцену, я думала, що буде плакати половина залу. Ми дивилися на людину, яка вперше виступала перед публікою (тому страшенно хвилювалася). Але він молодець, зіграв усе гарно.
Розкажіть, будь ласка, про вашу співпрацю з іншими країнами: з чого все починалося і як відбувається?
Ось уже протягом 10 років ми є учасниками обмінної програми з польським містом Берунь. Один рік наші діти їдуть у Польщу, наступний – польські діти з вчителями приїжджають до нас. У програму входить спілкування не тільки на рівні школи, а й на домашньому – учасники проживають у сім’ях. Перед цим ми формуємо списки дітей і відправляємо у Берунь, потім вони роблять те ж саме. Намагаємося поселяти дітей одного віку. Ми, викладачі, живемо в сім’ях їх вчителів. Відверто кажучи, у Польщі в нас вже повно друзів, ми один одного добре знаємо і навіть їдемо туди, як додому.
Через рік польські друзі приїжджають до нас. Ми теж їх зустрічаємо, поселяємо у сім’ї. Звичайно, дуже стараємося, возимо на екскурсії в Рівне, Луцьк – показуємо країну. У Почаєві були два рази. Вони самі просилися – дуже хотіли туди потрапити, хоч це не їхня релігія, не їхня культура. Полякам цікаво це.
Яка головна ціль ваших обмінів з Берунем?
Звичайно, одним із головних моментів є те, що ми веземо дітей із концертною програмою. Як правило, виступаємо двічі: на Батьківський день у школі, а також даємо двохгодинний концерт у великій концертній залі. Як правило, зала переповнена. Поляки дуже люблять дивитися на наших дітей, тому що у них система музичних шкіл дуже обмежена. У Беруні, наприклад, немає музичної школи. Ми обов’язково включаємо в програму твори польських композиторів, (обов’язково мають бути твори Ф. Шопена), співаємо польські народні пісні. Співаємо, звісно, і наші народні пісні.
Моя співрозмовниця усміхнулася й додала, що одного разу при перетині кордону з ними трапилася цікава ситуація. Коли була велика черга на митниці в літню спеку, пані Інна сказала колективу: “Діти, заспівайте!”. Вони виконували польською мовою пісню “Соколи”. Біля автобуса з’явився польський страж із великою вівчаркою. Постояв, послухав, зібрав документи, за десять хвилин повернув і побажав щасливої дороги.
Знаєте, напевно, основним нашим досягненням було те, що, коли ми приїхали минулого року в Польщу, вони на своєму шкільному концерті вивели невеличкий ансамбль із 5 дітей. Ці діти заспівали “Червону руту” українською мовою, потім відому пісню Наталії Май “Мамина сорочка”.Чесно скажу, у мене сльози були на очах. Ми робимо досить велику справу, тому що не тільки ознайомлюємося з польською культурою, а й популяризуємо свою. І їхні діти співають наші українські пісні! Коли ми їздимо на спільні екскурсії, вони кричать: “Співаємо українських пісень!”. У їхньої вчительки музики є пісенник з нашими народними піснями, який ми їм подарували. Найбільше поляки люблять “Ти ж мене підманула” – і дорослі, і малі. Їм дуже подобається наш національний одяг, ми маємо гарні костюми в школі, діти одягаються у вишиванки.
На Вашу думку, співпраця Острозької дитячої школи мистецтв із Польщею є вашою маленькою Євроінтеграцією?
Звичайно. По-перше, ми несемо туди свою культуру. Поляки вже знають та говорять про неї. Був такий момент… Перед виборами у нашу школу приїхав один чоловік і почав розказувати, який він молодець, герой, на Майдані стояв. Потім цей чоловік додав: “А ви тут сидите і нічого не робите”. Чесно кажучи, мене тоді це дуже зачепило. Я піднялася і сказала йому одну фразу: “Знаєте, шановний, так, я рада за Вас, Ви стояли на Майдані. Ми, – кажу, – починаючи з 2005 року возимо дітей у Польщу. Ми веземо цих дітей в українських вишиванках, костюмах, співаємо народні пісні. Я керівник ансамблю української народної пісні, який працює з 2001 року. Мої діти, починаючи з 2001 року, їздять по всій Україні, а тепер і Польщі. Головне наше досягнення в тому, що цих дітей ми привчаємо любити, цінувати свою культуру і нести її далі.”
Пані Інна розповідає, що якість музичної освіти в Україні та Польщі суттєво відрізняється. За її словами, у нашого сусіда є декілька офіційних шкіл, які працюють за певними програмами, стандартами, і в яких досить високий рівень музичної освіти. Але основна маса музичних шкіл дає низький рівень знань. Основною причиною є те, що у нас набагато більше вимагають від учнів. Поляки ж вважають, що їхні діти мають більше відпочити.
Які Ви бачите перспективи у співпраці з іншими країнами?
У місті вже проводиться робота по співпраці з Чеським Берунем. І ми плануємо приєднатись до цього. Також поляки надіслали нам важливий проект, який, можливо, реалізуємо цього літа. Польський Берунь підписав договір про співпрацю з одним французьким містом. І вони хочуть зробити спільну поїздку: щоб ми приїхали до Беруня, а звідти разом із поляками у Францію з нашим концертом. Якщо все складеться, то наступного року ми повеземо своїх дітей у Францію.
Знаєте, коли ви приїхали за кордон, дуже важливо не забути своє. Щоб вас не поглинула повністю чужа країна своєю культурою, звичаями, життям. Все-таки ми маємо щось своє і повинні його туди теж принести.
Під час нашого спілкування в кабінеті сиділа учениця 7 класу музичної школи Аня Лавренюк. У звичайній школі дівчинка ходить вже у 8 клас. Вона тихенько слухала розмову, поглядаючи то на скрипку, то на фортепіано. Як виявилося, вона теж брала участь в обмінній програмі з польським містом-побратимом.
Нас поїхало 20 дітей, – каже дівчинка. – Ми були на багатьох екскурсіях, відвідали Краків. Взагалі, дуже сподобалося. Поляки прийняли тепло, я полюбила сім’ю, в якій ми жили. Наша нова “мама” була як справжня мама, завжди намагалася розпитати щось, поговорити. Для мене мова не була бар’єром, тому що я вивчала у своїй школі польську. Це класно, коли дізнаєшся про традиції іншого народу, куштуєш польські справи, дізнаєшся більше про саму країну. Там дуже гарно, особливо в Кракові.
Наприкінці я зустрілася з директором музичної школи – Наталією Балаушко. Час від часу жінка нарікала на мале приміщення їхньої школи. Для того, щоб створювати нові відділи, наприклад, хореографічний, потрібно більше простору. За словами директора, вони вже неодноразово зверталися до місцевої влади і надіються, що з часом все-таки вдасться побудувати нове велике приміщення.
Що Вам принесли 10 років співпраці з Польщею?
Ми відчуваємо велику користь від цієї співпраці. Для нас це величезний досвід. Ми спостерігаємо за всіма механізмами в навчальному й культурно-освітньому процесах Польщі. Як вони працюють з дітьми, що готові зробити задля їхнього розвитку. Ми багато чого вчимося і, звісно, намагаємося розповідати нашій владі, що ми там бачили та чули, що хотіли б побачити і в нас.
Водночас маємо багато моментів, коли поляки вчаться в українців. Якось в Острог приїжджали “берунці” разом із бурмістром (мером міста). Він запитував у мене, в якій формі можна було би так організувати їхню роботу в Беруні, щоб, не відкриваючи музичної школи (такої змоги у них на сьогодні немає), можна було б давати якісну музичну освіту дітям.
Що беруть для себе острозькі діти від поїздок за кордон?
Вони бачать усвідомлення законів польськими дітьми, які ніколи не дозволять собі навіть ступити на жовте світло світлофора. Там величезна дисципліна щодо відвідування уроків, а батьки мають особисто приводити малих дітей в школу. Наші дивляться, який порядок у містах, культура, що ніхто не посміє і папірця викинути на дорогу. Так маленькими кроками, якимись непомітними деталями наші діти теж виховуються. Це Європейська інтеграція стовідсотково. Я вважаю, що наша робота є дуже важливою для дітей, які справді стануть українцями і патріотами, основою інтелігенції, носіями української культури та традицій народу. І так покоління за поколінням.
За словами пані Наталії, вже є певні зрушення в розмові з міською радою. Вони впевнені, що співпраця потрібна. Берунь привіз кошти, які поляки збирали на святі міста для Острога. Частину коштів вклала ще Острозька міська рада, частину – Рівненська рада, і сьогодні в Острозі будують дитячий майданчик європейського зразка.
Це вже перемога. І те, що нас питають, як розвивати музичну культуру в Польщі, – теж наша перемога. До того ж, для нас завжди відкриті двері для пізнання нової культури, щоб показати себе і навчитися в когось. Прямо як Шевченко писав: “Свого не цурайтеся і чужого научайтеся”.
Світлана Моренець
Фото Катерина Хорощак