У зоні антитерористичних дій вони тримали зброю в руках, потім повернулися додому й узялися за пензлики. Малюють непрофесійно, але з душею. Що в них вийшло – острожани мали змогу побачити на виставці від проекту «Арт-постріл» в Острозькій академії, яка проходила з 26 лютого до 4 квітня.
У мистецькій галереї університету було представлено експозицію «Сакральна картина на склі», а також 3 персональні проекти. Загалом виставка налічувала більше 100 робіт понад 50 воїнів-художників, які проходять процес реабілітації за допомогою арт-терапії.
Руслан Кашаюк та Микола Трофімук – автори частини картин, представлених на виставці. Вони розповіли, як терапія мистецтвом допомагає їм побороти посттравматичний синдром.
Намалював одну картину – мені сподобалось, потім ще одну, і поступово арт-терапія мене затягнула. Потім я почав показувати приклад іншим бійцям. Хлопці бачили, що я такий же, як вони, тому розкривалися. Перші слова, які вони постійно говорять: «-Я не вмію малювати», на це я відповідаю: «- Я теж, але ось моя ікона, спробуй і ти». Тоді починається робота і їх теж затягує. Мистецтво розслабляє. Коли малюєш, то вже не думаєш про проблеми, про те, що чогось не вистачає, а просто займаєшся працею, яка тобі подобається,
– розповів Микола Трофімук.
Я більше тут потерпів, ніж на війні, бо там ти чітко знаєш, що робити. Перший мій виїзд на арт-проект дав мені поштовх до дії. Не лише до картин, але й до слова. Я навчився дивитися далі за допомогою арт-терапії, навчився цінувати день, слово, родину, друзів. Це невпинна праця над собою. Це дає спонукання боротися, дає більше сили, бо ти знаєш для чого ти те робиш,
–поділився Руслан Кашаюк.
Проект «АРТ Постріл» існує вже два роки. За цей час волонтери попрацювали з майже півтисячею бійців: улаштовують семінари, майстер-класи та поїздки у шпиталі, а головне – регулярно малюють у своїй майстерні. «АРТ Постріл» організований громадською організацією «ПЯТЕРНЯ», діє з допомогою матеріальної і фінансової підтримки благодійників та друзів. До того ж продаються картини, 50% йде на підтримку авторам, решта – на проект.
Тетяна Мялковська – волинська мисткиня, волонтер, одина з організаторів проекту. Вона працює з бійцями і переконує, що проблема їх реабілітації постала дуже гостро і ми не можемо заплющувати на неї очі.
Коли хлопці йшли на війну, то люди, які живуть у цій країні, просили їх стати звірами, убивцями. Саме тому вони перетворилися у зброю – щоб захистити нас і вижити. Після війни їх не можна відразу повертати додому, вони повинні пройти трансформацію, щоб включити назад почуття, мають прийти в сім’ї вже адаптованими та роззброєними. Найбільш дієвий спосіб знову включити людяність – мистецтво, арт-терапія, але на додачу ще має бути робота духовна і психологічна. Постстресовий синдром забивається у психіку, і не можна робити вигляд, що з тобою нічого не сталося, що ніби нічого немає, забути і жити, як до війни.
Арт-терапія є приводом для того, аби створити спільноту людей, об’єднаних, по-перше, проблемою, а потім ідеєю, спілкуванням однодумців, які робитимуть спільну справу. Окрім того – це зміна себе і зміна думок та поглядів людей, які за цим усім спостерігають. Продукт, який створюється– якраз посередник між автором та глядачем, він об’єднує воїна і мирного громадянина, а це дуже важливо.
Організовуючи такі виставки як, наприклад, в «Острозькій академії», ми хочемо привернути увагу якомога більшої кількості людей до проблеми реабілітації бійців, розказати правду з погляду самих учасників цієї біди. Ці картини – це не просто передача мистецьких цінностей, це передача свого болю, свого жалю і певної історичної події.
Ми не можемо дозволяти собі жити щасливо, коли за сусідніми дверима плаче вдова, а за іншими воїн вішає зашморг собі на шию. Про це треба говорити, братися за руки і боротися разом. Треба самим витягувати один одного, бо це ближні наші й нам поряд жити!