Український художник, ілюстратор, арт-директор журналу “Український тиждень” Андрій Єрмоленко провів в НаУ ОА панельну дискусію “Межі дозволеного у мистецтві” 27 вересня.
Ми записали головні думки з його промови:
1. Я вважаю, що обкладинки журналів – це також мистецтво. Це одна з платформ, де кожен може реалізуватися і, в той же час, бути документалістом як фотограф, бо можна зупинити мить і показати прийдешнім поколінням, що тоді відбувалося.
2. Коли я тільки почав малювати, то стикнувся з тим, що в Україні взагалі не існувало плакату. 24 роки в Україні не було нормального пропагандистського плакату. І це мене, у свій час, жахало.
3. Я вважаю, що якщо вбивця, кровожерливий вбивця, є українцем, то треба казати, що він наш, тому що це треба декларувати.
4. Я гадаю, що все природнє є красивим. Й інколи заборонені теми в мистецтві стають потім класикою або, навпаки, деякі класичні теми стають забороненими.
5. У сучасному мистецтві художник має епатувати (ред. – дивувати). Багато хто каже: “Якщо мало в тебе таланту, то ти можеш взяти епатажем”, але це не зовсім так. Художник – як фотограф, він має подивитися на світ, взяти з нього найбільш гостре і показати потім людям, як він світ у цю секунду бачить. Це фактично документалізація миті.
6. Шевченко – геніальний поет та художник, але його постійно “кастрували”. “Кастрували” люди, які мали показати його людиною, а не якимось божеством.
7. Ми говорили з директором музею Шевченка, і він сказав: “Ти не уявляєш, до мене прийшов один чоловік і написав скаргу в музей, тому що тут був виставлений автопортрет Шевченка, де він зобразив себе напівоголеним на березі моря”. Це був іронічний погляд митця на самого себе, і тут приходить людина в музей, бачить цю картинку і каже: “Як ви могли це виставити? Зніміть це негайно. Воно паплюжить честь і совість нашого великого Кобзаря, це ніхто не має бачити!”. Жіночка, яка проводила екскурсію, сказала: “Так це ж він сам себе намалював!”
А відвідувач додав: “Він не знав, що робить. Якби він знав, як ми до нього ставимось, він би ніколи в житті так себе б не намалював”.
8. Я вважаю, що на цей момент поза політикою художник не може бути, як будь-який митець. У момент війни треба обрати чітку свою позицію, щоб перемогти. Ми зараз знаходимося в такій ситуації, що або країна буде, або ні.
9. Раніше я не хотів малювати вбивства людей, але зараз у мене немає виходу, і я це роблю, тому що по-іншому дуже важко. Важко промовчати, коли тебе катують.
10. У мене є дуже велике бажання, щоб ви і всі інші зрозуміли, що кожна людина може зрушити величезний віз своїми справами. Не те, що я намалював, надрукував, розвісив (ред. – плакати) – це така самозакоханість, а питання в тому, щоб людина включилась. Навіть якщо вона надрукує (ред. – роботу художника) і в себе на роботі повісить – це вже буде невеличкий камінчик, щоб відбулося щось більше. Для мене це найголовніше.
Записала Марія Карпець
