«Можливо, це кінець чорної смуги» – Григорій Аршинов

Ostroh.info продовжує спостерігати за відновленням головної єврейської святині міста  – Великої синагоги. Минулого року ми розказували вам про реставрацію споруди, її історичну цінність та плани на майбутнє. Тоді плани – сьогодні реальність. Протягом року будівельні роботи не припиняли, і сьогодні ми можемо спостерігати результати: відновлений дах та фасади, реставрована цегляна кладка та встановлено три вікна, з’явились автентичні декоративні елементи. Ми поспілкувались з меценатом, реставратором синагоги, членом єврейської громади Острога, депутатом міської ради Григорієм Аршиновим.

Це моя давня мрія – відновити цю пам’ятку архітектури. За українськими канонами – це пам’ятка місцевого значення, але за міжнародними ознаками вона має міжнародне значення. На Волині є три такі об’єкти:  Острозька синагога, Дубнівська і Луцька. Це, фактично, найважливіші споруди іудейського сакрального мистецтва, яких тисячі було збудовано по Європі.

Поштовх

Остання крапля була в 2015 році  – стаття Сергія Кравцова «Пам’ятати чи забути» в журналі “European Jewish Heritage”. У цій статті йшлося про те, що копії таких синагог існують в Європі, Португалії, Голландії. Ці копії в хорошому стані, цілі, а ця синагога пропадає – вона на гугл-карті значилась як руїни. У цій статті був докір і владі місцевій, і в адресу єврейських громад, і європейським структурам, що спостерігають за руйнуванням такої пам’ятки.

Я знайшов свого знайомого Меєра Габай Ісраеля, сконструював дах і ми на нього вилізли на початку 2016 року. Грошей [залучених – авт.] ще не було, там були здебільшого власні кошти. Далі я вже не міг зупинитись – що можна було, з хати виніс, і зробили покрівлю. Після того на зустрічі в Польщі я поспілкувався з американцями, а конкретно – з Льюісом Кестенбаумом,  і він надав нам допомогу у розмірі 25 тисяч доларів. Він також допомагав матеріально і морально відновити статус цвинтаря в Острозі, де похований Самуіл Едельс  − один із останніх коментаторів Талмуду. Обіцяли дати ще, але не сталося. На той момент покрівля вже стояла, і споруда вийшла зі стану руїни. Нам потрібно було ще замурувати отвір у стелі, що ви можете зараз спостерігати. Ряд в ряд аналогічною кладкою.

Тернистий шлях

Перше, що я зробив,  − це офіційну документацію,  адже це пам’ятка архітектури. Для того, щоб оформити документи на той час, потрібно було мати мільйон гривень. Тоді синагога була без власника, без адреси. Для того, щоб стати власником, потрібно було півроку. Необхідно було отримати дозвіл в Міністерстві культури та знайти ліцензованого підрядника, знайти відповідний технагляд. Тобто ще рік. На цей момент споруда падала. Ще одна зима, і не було б що реставрувати.

Я поїхав в управління культури і сказав, що я роблю все акуратно, я знаю свою роботу, але ви мене півроку не помічаєте. Вони, правда, не витримали ту паузу, написали листа в міську раду, що в Острозі є синагога, пам’ятка архітектури, ніхто документацію не привозив, але роботи ведуться. Не знаю, що міська рада відповіла, але потім було відкриття туристичного сезону і сюди зайшов губернатор [голова облдержадміністрації – авт.]. Ніхто з них слова не промовив. На конференції в Івано-Франківську я сказав при міністрові культури, що існуючий механізм вимагає таких ресурсів до початку робіт, що до тих робіт може не дійти взагалі. Процедуру потрібно спрощувати. Потрібно іти на зустріч: не давати можливості псувати історичну спадщину, але і не відмежовувати людей від пам’яток мільйонними паперами.

Пошук ресурсів

Спроб було багато. Тут була маса всього знищено, вибиті входи. Тобто обсяг робіт вимагав значних коштів, яких в мене на той період не було. Неодноразово намагався знайти спонсорів: у США, в Ізраїлі. На жаль, не вдалі. Кілька років тому було дві спроби подати аплікацію в посольський фонд США − там можна було отримати 200 тис. доларів. На жаль, не переконав я комісію. Була спроба податись у Світовий Фонд. Вони самі звернулись, коли побачили мої спроби відновити пам’ятку. Але було 140 об’єктів по всьому світу, тому вони написали: «дякуємо за участь». Я розумію, що інші об’єкти, мабуть, були важливіші, бо там були будівлі, зруйновані талібами в Афганістані та багато інших.

Зараз я подав аплікаційну форму в Європейський Фонд збереження єврейської сакральної спадщини. Ми потрапили в short list з 19-ти об’єктів Європи, які мають фінансуватись у цьому році. Але поки відповіді нема.

Публікації про мою активність були в газетах Лондона, Нью-Йорка, Єрусалима, Цюріха. Я думаю, що хтось знайдеться, кому не байдуже. Є маса фондів, які підтримують такі проекти, але для релігійної спільноти важливо, щоб споруда була жива, щоб була громада, яка сюди заходить. А тут громада невеличка і це здебільшого літні люди. З іншого боку, ця споруда пов’язана з Самуілом Едельсом і його могилою. Щороку сюди приїжджають до 5 тис. паломників. Якщо акцентувати на цьому, то є шанси створити тут іудейський центр. Адже є підґрунтя для цього: в «Острозькій академії» відкрився центр іудаїки, де Дмитро Цолін вивчає такий пакет мов, про який раніше тут і не знали. Якщо пов’язати синагогу та університет, то ми бачимо перспективну базу для молоді.

На сьогодні реставраційні роботи спонсорую лише я. Не співпрацюю з жодними організаціями, лише консультуюсь з Кравцовим, адже є такі сакральні речі, про які я не знаю. Більше того, тут не все досліджено. Наприклад, ми розкопали двері в генизу – сховище сакральних текстів, які не можна викинути на смітник, бо там є ім’я Творця.

Реальні результати та міська рада

Щодо міської ради, то я б не сказав, що я просуваю цей проект, проте в контексті цього задуму мені все вдається легко. Я порівнюю з досвідом повернення єврейському кладовищу теперішнього статусу.  Окрім того, всі бачили, що на місці синагоги смітник (ми вивезли 28 «камазів» сміття). Неодноразово сюди приїжджали іноземці, які фотографували це звалище, викладали в інтернет фото та жахались.

Не завжди все вдавалось, але ось ми поставили три вікна і найближчим часом ще три поставимо. В цьому приміщенні з 39-го року вперше ввімкнули світло. Я сподіваюсь, що за весну ми поштукатуримо все. Ми розпочали відновлювати декор, який був знищений в радянські часи. Я професійний реставратор і маю реставраційну ліцензію, тому це безпосередньо моя робота.

Ми потроху відновлюємо фасади. До прикладу, на південній стіні є такий архітектурний прийом, про який навіть я не знав, – розвантажувальні арки (перерозподіляють вертикальне навантаження від перекриття в два напрямки). Ми відновили автентичну кладку цегли. На фасаді є парапет, який переходить в рулон, – це символізує сувій Тори. Ці елементи були пропущені в проекті, але на старих фото вони є. Ми їх відновили.

Найсерйозніше – це покрівля. Покрівлі не було з 2000 року. Були спроби реставрувати її, наскільки я знаю, там навіть виділялись бюджетні кошти, яких вистачило на те, щоб зняти попередній дах. На ньому виріс ліс. Завдяки покрівлі споруда житиме ще 60-70 років, навіть якщо ми не продовжуватимо роботи. Лише покрівля коштувала близько 60 тис. доларів.

Плани  на майбутнє

Моє величезне бажання відбудувати все це, зберегти сакральну споруду синагоги. В одній частині зробити виставку про євреїв Острога та про Голокост, а в іншій зберегти першочергове призначення будівлі. Всі говорять про історію Острога, але мало хто згадує про історію євреїв. На території, де розміщена синагога, було гетто. У кінці 30-х років тут було близько 63% євреїв. Безумовно, вони впливали на ситуацію в місті, адже вони платили податки і навіть водогін збудували, яким досі користуються.

Самуіл Едельс (Маршуе) приїхав в Острог в кінці 16 ст. Він збудував жіночу галерею, де жінки молились. Я мрію відбудувати її, адже є фундамент і проект по відновленню тієї частини. Під час німецької окупації в синагогу потрапив снаряд, північний фасад буд трохи зруйнований.

Я єдиний, хто міг би реалізувати цей проект, адже мої батьки вже старі, діти в США, ті євреї, що лишились в Острозі не цікавляться цим, адже це, здебільшого, літні люди. Вони взагалі вражені тим, що відбувається зі спорудою. Зараз Андрій Малюський зробить відео, про те, яка була споруда до того, як сюди прийшла радянська влада, перехід в руїни і мою мрію про абсолютне відновлення. Зробимо ще якісь буклети, щоб привабити сюди народ. Узагалі, я їжджу на конференції, де розповідаю про проект: я був в Одесі, Івано-Франківську, куди мене запросили на конференцію “Європейський та український рік культурної спадщини: співпраця, виклики, перспективи”. На зустрічі був присутній міністр культури Нищук.

Міністр сказав, що ми всі нічого не тямимо в цьому, а держава все робить як треба (сміється).

Легенда про ключ

До старожилів доходили чутки, що в 39 році був загублений ключ від синагоги. Ключів тут було, мабуть, багато. Це примітивний ключ. Тут був ребе [«рабин», «ребе» – духовний лідер єврейської громади – авт.], він сказав, що це погана прикмета. Після цього прийшла радянська армія і закрила синагогу. Багато людей було вислано в Сибір за релігійну діяльність. В Острозі було 12 синагог. Потім 41 рік – голокост. У 2016 році закінчились мої сумніви, я привіз першу цеглу для будівництва. Неочікувано прийшов один хлопчина, приніс мені ключ. Ключ з шестикутною зіркою Давида. Він продав мені його за 200 гривень. У той самий день ми мали вивантажувати цеглу. Я думаю, це не просто так. Можливо, це кінець чорної смуги.

Ольга ЛЕЛЮХ

Фото: Богдана Капіца