Скарби часів князів Острозьких, рештки гетьмана Ходкевича, 13 возів золота та срібла — усе це підземний Острог.
Про легенди та реальність острозьких підземель Ostroh.info розповів художник-реставратор, мистецтвознавець, краєзнавець та історик Микола Бендюк.
«У приміщеннях підземель із легкістю могла б розвернутися моя машина», — розповідає історик.
Місто, яке засипали піском
В Острозі є підземне місто – це мережа сполучених між собою підвалів. Більшість містян не знають про це, бо цього міста не видно. Ходами підземелля мало хто пересувався, тому не всі орієнтуються, що саме знаходиться в них під ногами.
Ще в далекому 1988 році розпочали копати в центрі міста котлован під майбутній районний будинок культури. Одного разу я побачив, як екскаватор прокопав 8 метрів у глибину від поверхні, але лише зачепив склепіння підвалу. Уявляєте собі, на яку глибину можна опуститися під землю? Це місце знаходиться там, де нині будують центральний вхід у новий корпус Острозької академії зі сторони вулиці Татарської. Я спустився до того підвалу та побачив ковані двері, що відповідають стилістиці 17 століття. Хотів відчинити ці двері та побачити, що ж там за ними, але екскаваторник не став зі мною церемонитись і просто засипав підвал землею.
Коли по вулиці Татарській руйнували підвали, то під час перерви на обід я заліз в один із них і побачив склепінчастий перехід у інше приміщення, який був замурований. Постукавши по цеглі, почув пустоту, зрозумів, що замуровано арочний прохід у інше приміщення. Я почав розбивати ломом цю стіну, бо знав, що екскаватор все одно зруйнує. І тут я почув, що склепіння наді мною почало розвалюватись. Я ледь не загинув. Зрозумів тоді, що розбивати підвали – великий ризик.
От зараз ми стоїмо біля нового корпусу на рівні 21 століття. Щоб спуститися до часів князів Острозьких на рівень 16 століття, треба прокопати п’ять метрів углиб.
Ми йдемо над підвалами [ред. по вулиці Татарській], що розташовані суцільними рядами. Під плитою, де ми стоїмо, є вхід у величезну кімнату, розмірами приблизно 8 на 8 метрів. Звідси веде прохід підземелля в сторону Луцької вежі приблизно ще на 18 метрів. У цій кімнаті збереглася глибока криниця. Вона була викопана для того, щоб коли місто брали в облогу, набирали воду з цієї криниці.
Також на цьому місці знаходилась ратуша, побудована Янушем Острозьким у 1606-1610 роках. Через ратушу був прохід до ринкової площі зі сторони Луцької вежі. Як припускає археолог Богдан Прищепа, на тому місці стояла в’їзна арка, що вела на територію ринку.
Там, де зараз стоїть сучасний ресторан «Рікос», у 17-18 столітті знаходилась ринкова площа зі столами та ятками, ні будинків, ні підвалів там не було. Підвали були під будинками, які стояли по периметру навколо ринкової площі. Вони зроблені для того, щоб під час пожежі в будинку люди могли виходити із сусіднього дому через підвали.
Під новим корпусом академії підземних приміщень уже немає. Спочатку вони були зруйновані водоканалом ще у 80-х роках. Але коли академія проводила ремонтні роботи, підземелля частково розчистили й засипали піском. Це зробили для того, щоб надовго його зберегти. Частина ратуші законсервована, але головне, що вона є. Якщо водоканал перенесе свої комунікації за територію академії, тоді можна буде відновити й ту частину підземелля, яка збереглася. Великі, довгі підвали ведуть фактично від стін нового корпусу до дороги по вулиці Татарській.
Приміщення просто треба розчищати. Ми вже обговорювали з ректором це питання. У майбутньому, коли добудують гуманітарний корпус, можливо, ми почнемо цю розчистку і відновимо підземне місто під Острогом.
Легенди підземель
Увесь центр у 18-19 столітті був заселений євреями. На розкопках люди розповідали, що під третьою сходинкою спуску до підвалів єврей заховав скарб. Коли в черговий раз бульдозер руйнував підвали, ми традиційно знали, що треба шукати скарб саме під третьою сходинкою. Але, звісно, ми нічого не знайшли.
Є ще одна легенда. Коли Анна-Алоїза Ходкевич – остання з роду Острозьких – втікала від нападу Богдана Хмельницького, то 13 возів золота й срібла заховала в підземному ході, який веде із замку в сторону Межиріцького монастиря. Їх поки ніхто не чистив, тому цілком можливо, що вони там є.
Коли будували готель «Вілія» [нині гуртожиток Острозької академії «Академічний дім» – ред.], десь на початку 80-х років, знайшли великий скарб. Коли люди це побачили, почали стрибали в яму і наповнювати монетами свої кишені. Пізніше добре спрацювало КДБ та міліція, частину грошей реквізували [ред. примусово вилучили майно]. Усі скарби, які знаходяться в землі, вважають власністю держави. Якщо б острожани віддали монети офіційно, то отримали би 25% від вартості.
Ще й зараз в Острозі знаходять скарби. Зазвичай це срібло, золото знаходять дуже рідко. Здебільшого, знайдене відправляють на антикварний ринок або переплавляють, хоча монета може бути дуже дорогою. «Чорні археологи» ходять із металошукачами, вони знаходять немало давніх речей. Шкода, що знайдене навіть не фіксують. Найцінніша знахідка — бронзова гармата з гербами князів Острозьких. На жаль, я її не бачив та не сфотографував. Знаю лише, що її продали колекціонеру в Рівному, потім перепродали на Київ.
З люку каналізації, поблизу пам’ятника Афганцям, теж можна потрапити в підземні ходи, які ведуть до парку. Там знаходяться підвали в декілька рівнів. На місці парку раніше стояв палац доньки Олександра Острозького Анни-Алоїзи Ходкевич. Біля нього колись був Єзуїтський колегіум, на місці будинку уздовж парку [ред. Татарська 5, на роздоріжжі вулиць Татарської та Східної ]. Спершу монахи жили в палаці, потім у колегіумі. У цьому місці найбільші підземелля, вони триповерхові, знаходяться під колишнім колегіумом. Вони залишились перед і за будинком, під будинком приміщень немає.
Цікаво, що коли досліджували, хто похований в острозькому Єзуїтському колегіумі з відомих людей, то серед них був й гетьман Ян Кароль Ходкевич, який із Сагайдачним вели битву під Хотином. Коли Анна-Алоїза втікала з Острога в Польщу від нападу Богдана Хмельницького, то кістки батька свого Олександра Острозького та чоловіка Ходкевича вивезла до Польщі. Перед тим вона разом із єзуїтами перемила й перенесла із собору в костел кістки свого батька. Вона довго возила із собою кістки батька князя Олександра та чоловіка Яна Ходкевича, поки не померла й сама. Після її смерті рештки цих князів перевезли до Острога і поклали тут, у Єзуїтському колегіумі. Їхні мощі так і лишились разом із Анною-Алоїзою в цих підвалах, що під будинком №5. Якщо колись розчистити крипти, то можна буде їх перепоховати за християнським обрядом.
«Водоканал» vs підземелля
Мені доводиться часто «воювати» з людьми, які вважають, що вони розбудовують місто. Насправді вони руйнують його. Кожного разу, коли дивишся, що обвалюється підвал 16-17 століття, стояти осторонь просто не можеш.
У мене завжди була проблеми з будівельниками. Коли я намагаюся врятувати чергові архітектурні пам’ятки, то це додає їм роботи й сповільнює будівництво. Щоразу, коли Острозький водоканал копає землю для проведення комунікацій, то руйнує підземне місто. З кожним днем нам стає все важче зберегти й відновити невідвіданий підземний Остріг.
Чи відновлять підземелля?
Я це питання піднімав з 1988 року, коли почалось будівництво ще будинку культури. На той час мене мало хто слухав. Але коли ця земля перейшла у власність Острозькій академії, то ректор Ігор Демидович мене підтримав. Ми не раз обговорювали з ним тему відновлення підземель. Я зацікавив його ідеєю відтворення підземного міста ще в 2000 році. Також Григорій Аршинов, який зараз займається відбудовою синагоги в Острозі, готовий допомогати.
Усі міські голови, які були в Острозі, обіцяли допомогти, але насправді ніхто не хоче нічого робити. І тут не стільки потрібно фінансових витрат, скільки прикладати власних зусиль. Відбудовувати та реставрувати набагато складніше, ніж будувати нове. Реставруючи старовинні підвали, важливо працювати разом із архітекторами, щоб зрозуміти, що можна відновити, а що ні.
Для мене головне, щоб підземелля були збережені. У приміщеннях, які краще збереглися, була ідея зробити музей, але якщо хтось захоче відкрити ресторан, не спотворивши, а реставрувавши об’єкт, то я не проти. Звичайно, що це дорожче, ніж будувати з нуля, але місто потрібно зберегти якомога з більшим туристичним потенціалом.
Крістіна ЛАПІКОЦЬКА
фото: Анна ДІКУН