Пам’ятник князям Острозьким, воїну-афганцю, першому студенту — візитні картки Острога. Саме тому чимало туристичних путівників пропонують гостям міста обов’язково відвідати їх під час екскурсії. До цього переліку нещодавно додалася ще й Тріумфальна арка.
До створення всіх цих та інших скульптур міста причетний Віктор Архіпов. Ми пропонуємо нашим читачам познайомитися з ним, із людиною, що в камені увіковічнила історію й дух Острога. Задля цього завітали у творчу майстерню митця.
Пане Вікторе, коли Ви почали професійно займатися скульптурою?
Із дитинства мріяв стати художником, бо скульптуру вважав, як щось недосяжне. Фактично скульптурою професійно почав займатися з 1996 року . Хоча до цього дещо вирізав із різних доступних матеріалів, дерева, ебоніту тощо.
Яка у Вас освіта за фахом?
У свій час навчався В Кримському вищому художньому училищі ім.М.С.Самокиша, вивчав графічний дизайн на декоративно-оформлювальнму відділенні. Також – у національному університеті «Острозька академія» на факультеті «психологія».
Чи допомагає Вам фах психолога?
Звичайно. Це дало мені змогу більш глибше підійти до створення портретного образу. Будь-який художник, скульптор є психологом. База знань із цієї галузі в мене була, але навчання в академії допомогли систематизувати їх.
Кому Ви завдячуєте своєму становленню?
Оскільки фахові знання зі скульптури в мене були часткові та узагальнені, мені довелося в досконалості оволодівати секретами скульптури вже на практиці. Через Заслуженого художника України С. Чумакова познайомився зі скульптором із Києва Борисом Бистровим та іншими його колегами. Довго працював із ними та поступово оволодівав мистецтвом творення скульптури. Також величезний досвід отримав від художника з Москви В.Воробйова. Із ним понад три роки працював над багатофігурним макетом. Сергій Чумаков навчим мене карбуванню на міді та на інших м’яких металах. Саме він дав поштовх моїй творчій діяльності. Скульптура потребує багато вмінь, знань, навичків (слюсарних, столярних, зварювальних). Скульптор – це роботяга. Сам процес виготовлення скульптури потребує величезних матеріальних, фізичних та творчих зусиль. Проте дякуючи далекоглядності Ігоря Пасічника, ректора університету, у нас є майстерня та всебічна підтримка. Без такої підтримки тут цього б не було. Мені сподобалася з інтерв’ю Ігоря Пасічника ідея відродити на Острожчині культурно-духовну спадщину нашого краю. Адже за князів Острозьких про Острог було відомо далеко за його межами.
Творчість яких художників, скульпторів надихає Вас на нові роботи? Якому стилю в мистецтві Ви надаєте перевагу?
Захоплююся роботами острозької художниці Лідії Спаської, яку застав ще за її життя. Особливо захоплююсь її аквареллю. Вражений творчістю Огюста Родена, Крамского, Саврасова, Шишкіна. У векторі моєї творчості є реалізм. Адже прекрасно цитувати руку Творця. Це виражено в гармонійному поєднанні всього, що нас оточує, що ми чуємо, бачимо, відчуваємо. Це пропорція в усьому: формі, кольорі, звуці в основі побудови якої лежать поєднання симетрії й «золотого перетину». Таке гармонійне поєднання ми сприймаємо на підсвідомому рівні. Хоча стилі в мистецтві не мають чітких кордонів, вони плавно переходять із одного в інший і знаходяться в безперервному розвитку. Про це я разом із Анною Юріївною Гільман згадував у статті «Саногенне мислення в структурі художньої творчості».
Освоюю акварель. У цей час хочу відродити техніку багатошарової акварелі, якою володіли старі митці. Цим захопився в місті Подольську (у Росії), де довелося три роки працювати над макетом пам’ятника Івану ІІІ-ому. До речі, майже всі скульптори можуть займатись графікою, живописом, хоча не всі художники мають трьохмірне бачення, що є необхідним для скульптора, який виконує трьохмірне зображення. Це також одна із загадок людської психіки.
Я знаю, що Ваша дружина також причетна до мистецтва. Що Ви можете сказати про Вашу спільну творчу діяльність?
На фото Віктор Архіпов із дружиною Ольгою
Моя дружина Ольга є громадянкою Росії. Переїхала в Острог в 2007 році. Займається вишиванням стрічкою, плетінням із газетних трубочок. Виготовляє декоративних ляльок. 
На фото Ольга з власноручно створеною декоративною лялькою
Ось нещодавно Ольга зробила мені подарунок – вишитий бузок. Вона працює в багатьох техніках. Говорить, що скільки себе пам’ятає, завжди займалася творчістю. Працювала на основній роботі. Звичайно, не завжди була можливість зосереджуватися на улюбленій справі. Але на сьогоднішній день вона займається лише тим, що їй подобається.
У нашому місті символічними стали такі скульптури, як пам’ятник князям Острозьким, воїну-афганцю, першому студенту. Яку би ще історичну постать Ви хотіли б увіковічити в нашому місті?
Окрім того, що я займаюся скульптурою, із задоволенням займаюся гарячою декоративною ковкою з металу, удосконалюю свої навики в скульптурному портреті та в написанні портрету в багатошаровій акварелі та зображенні графічних робіт. Захоплююся пейзажами. Можна так сказати, задля портрету вже давно почав цікавитися та вивчати психологію. Тому, що існує дуже багато історичних постатей, життєвого портрету, яких не залишилося. Але завдяки такій науці, як фізіономіка, можна домогтися загальної портретної схожості. Це дуже кропітка справа, проте можлива. Кожна робота художника повинна щось у собі нести. Що ж стосується увіковічення особистостей, я вважаю, що не маю морального права це вирішувати. У мене можуть бути тільки особисті переконання. Ми всі живемо в суспільстві і намагаємося жити за його законами. Незмінним є факт історичної події. Якщо сталася якась подія, то сам її факт залишається незмінним. А ось уже мотивацію цього факту, як не дивно, можливо подати з діаметрально-протилежних сторін. Тому, щоб не плутати святе з грішним, Творець залишив Свої Заповіді. Я не хочу вирішувати, хто вартий увіковічення, а хто ні. Це право залишається за людьми, серед яких ми живемо. Я просто скромний трудівник серед них.
Як часто до Вас звертаються із замовленням створити нову скульптуру?
Сьогодні дуже непроста ситуація в країні. Я вдячний Ігорю Пасічнику за те, що маю прекрасну велику майстерню та найголовніше – це можливість творити, бути причетним до історичного факту відродження Острозької академії. Це дорогого варте. Якщо політик думає тільки про свої наступні вибори, то державний діяч про наступні покоління. В Ігореві Пасічникові я бачу взірець державного діяча, котрий дивиться на десятиліття вперед. Та що тут приховувати, якби не Острозька академія, Острог не був би таким, як зараз. Саме такі люди повинні стояти біля керма, господарники, а не, вибачте, «народні обранці», котрі цинічно оприлюднили свої декларації.
Розкажіть, яким є процес створення скульптури?
Усе починається з ідеї. Художник повинен володіти величезною базою знань. Мені пощастило, що я з дитинства був допитливим. Багато читав, усім цікавився. І це мені знадобилося навіть зараз. А з появою інтернету деякі формальності завжди можна уточнити. Не потрібно бігати в бібліотеку, як раніше. Я сам із Розважу Острозького району, але жив у Рівному до 1994 року. Тому в мене тут багато знайомих і мені простіше підійти в музей до заступника директора Миколи Манька. Також звертаюся часто до завідувача художнього відділу краєзнавчого музею Людмили Козловської, до завідувача Музею книги Світлани Позіховської або відомого в Острозі історика Анатолія Хеленюка. У мене немає проблем із джерелами інформації.
Після того, як з’явилася ідея, я роблю форескіз. Потім робиться так звана «метровочка». У мене є інструмент, за допомогою якого збільшую «метровку» до величини робочої моделі. «Метровочка» збільшується вже на великому станку. Каркас робиться з металу та обкладається глиною. Після цього знімається чорнова форма з глини. За формою відливається гіпсова модель. Потім, уже за гіпсовою моделлю робляться розрахунки для переведення в той чи інший матеріал, із якого спочатку було заплановано створювати скульптуру. А якщо в штучному камені, то потрібно робити за шматковою формою. Якщо у карбованій міді, так як от скульптура князям Острозьким зроблена або галерея бюстів, автором якої є Чумаков, потрібно попередньо зробити склоцементні відливки. Так от після, того як знімається форма, її потрібно перевести в матеріал. Це дуже трудомісткий процес. На одну скульптуру може піти від 4 місяців до півроку. Це залежно від кінцевого матеріалу, у який буде переведено заплановану роботу. До речі, скульптура Першого спудея, яка знаходиться на території Острозької академії, як і фігура на пам’ятнику воїнам-афганцям, зроблена за новітньою технологією, що імітує стару бронзу. Це є нові технології, які я перейняв під час роботи за кордоном. В Україні зазвичай за такою технологією не працюють. Загалом карбування в міді, виготовлення з каменю або відливка в бронзі. Матеріал, із якого виготовлений «Перший спудей», трішки слабший, ніж бронза. Та теоретично довговічніший за метал.
Чи навчаєте Ви своєму ремеслу початківців?
Так, більше півтора року я проводив заняття з скульптури з Клименко Дашею. Я знаю батьків, які хочуть, щоб їхніх дітей навчили творенню скульптури, та не всі мають час і можливість це зробити. Тим більше, майстерня знаходиться на околиці міста. Батьки бояться так далеко відпускати дітей самих. Одна мама сказала, що немає кому приводити дитину через перевантаження на роботі. Та спільними зусиллями багатьох небайдужих людей скульптурна майстерня розвивається. Більшість усіх скульптур, які знаходяться в Острозі та академії, робилися саме в цій майстерні. Це також спільна заслуга.
Ви стільки зробили для рідного міста. Яку роль відіграє у Вашій творчості відчуття патріотизму?
Мене знову запрошували їхати в Росію і працювати там, як колись. Я відмовився. Мені не подобається, коли деякі люди всюди кричать: «Я патріот!». Адже весь патріотизм завершується в них на словах. Я не хвалюся. Я просто працюю в Україні, плачу податки і не скаржуся. Я задоволений тим, що в мене є. А говорити язиком можна будь-що. Мене от ця нова формація патріотів дивує. Працівники академії білять, мінімум, двічі на рік огорожу біля університету. І ось ці, у лапках патріоти, написали на ньому червоною фарбою «Слава героям». Це було вночі. Раніше такі патріоти писали вночі, вибачте, слово з трьох букв. І це ж аналогічно. Хай краще допоможуть цю огорожу почистити. І дівчата бідні з академії тепер намагаються відшкрябати фарбу. Хіба це є патріотизм? Іде цей патріот, кричить: «Слава Україні!», кидає папірці на вулицю, пляшки з-під пива. Я цього не розумію і не зрозумію. Патріотизм має базуватися на любові не тільки до своєї країни, а й на повазі до сусідів. Мені дуже прикро, що багато політичних формацій маскуються патріотичними гаслами і спрямовують свої дії не для блага України, а задля супротиву владі (щоб самим швидше зайняти ситне місце). Патріотизм, на мою думку, – це глибоке й щире відчуття любові до країни, де ти живеш, де народився, до місцевості, де пройшло твоє свідоме дитинство. Це любов до людей, серед яких живеш, не звертаючи уваги на їхню національність, віросповідання, любов до всього, що тебе оточує. Прояв патріотизму і проявляється в праці на благо суспільства, у якому живеш. Я задоволений тим, що я працюю, хоча міг би поїхати в Росію і заробити хорошу копійку. Але, вибачте, як я себе потім буду відчувати? Хто я буду після цього? Я маю власні переконання і не збираюся їх змінювати. Мені не 10 і не 15 років. Я завжди дотримувався консервативних поглядів. Так, ідеального тут нічого немає. Але я думаю, що художник здатний створити ідельний світ так, як він його бачить, принаймні, навколо себе. Мені давно закарбувалися в пам’яті слова православного святого Серафима Саровського: «Рятуйся сам і біля тебе врятуються тисячі». Це філософська думка. Якщо ти хочеш змінити світ, то в насамперед себе зміни. Я навіть переконався в мудрості цих слів на власному досвіді. Але ми звикли казати, що хай спочатку зміниться хтось. Тоді це зроблю і я. Завжди намагаємося бачити недоліки в комусь, а свої не бачимо. Так неправильно. Потрібно спочатку очистити думку. Ще єврейський цар Соломон говорив: «Ваші думки це те, що ви говорите, а те, що ви говорите – це ваші вчинки, а вчинки – це формування вашого характеру, а ваш характер – це ваша доля». Усе від чистоти помислів залежить. Я взяв собі за правило, щоб я не робив і щоб не думав, якщо воно не йде всупереч двом оціночним критеріям, таким як совість і християнська мораль (друге звичайно залежить від віросповідання), то ти можеш сміло це робити. Для мене совість – це частинка людини, яка наділена Богом. І, думаю, усі основні релігії нічого поганого людину не навчають. Якщо думка не суперечить двом критеріям, то можна спокійно її реалізовувати. Таке розуміння прийшло з часом. Зараз я розумію, що багато чого не розумію. А раніше, коли мені було років 19-20, мені здавалося, що абсолютно все ясно. Переважав юнацький максималізм. Саме це я намагався передати в скульптурі першого студента. Ідея належить ректору академії. А вже ми з дружиною Ольгою долучилися до втілення цієї ідеї в матеріалі.
Окрім скульптури Першому спудею і Тріумфальної арки, до яких ще робіт в Острозькій академії долучалися Ви?
Я долучався до виконання більшості робіт на території Острозької академії, за винятком декількох.
Що ще Вас цікавить, окрім скульптурного мистецтва й живопису?
Я люблю багато читати. Цікавлюся квантовою механікою, фрактальною геометрією, філософією, психологією, багато чим. Ці знання мені потрібні. Коли я почав займатися скульптурою, то вже вмів робити зварювальні, слюсарні роботи. Я міг користуватися багатьма інструментами, які врешті-решт мені пригодилися. Я вважаю, що чоловік повинен вміти все. Це не означає, що він обов’язково буде цим займатися. Але мої знання стали мені в пригоді. Раніше при художніх комбінатах як працювали? Художник робить «метровочку», бригада з декількох чоловік роблять із неї велику. Потім бригада форматорів знімає форму, переводить у матеріал, у штучний камінь чи в склобетон, щоб обтягнути міддю або зробити гіпсову модель. Це така мануфактура, такий багатоетапний процес. Я задоволений тим, що можу все зробити сам від ідеї, ескізу до установки. Займаюся формовкою, а це ще окрема професія в скульптурі. Багато скульпторів цього не роблять, спеціально запрошують майстрів. А я сам знімаю форму і цілеспрямовано навчався цьому, щоб ні від кого не залежати.
Щоб Ви побажали студентській молоді і тим, хто бажає стати митцем?
Бажаю виробити для себе моральні правила, дотримуватися оціночних критерій таких, як совість і християнська мораль. Ми живемо в суспільстві і хочеться, щоб все, що ти робиш, творилося в стані душевного спокою. Скажу чому. Ми живемо в теперішньому часі. Не можна жити тим, що було і тим, що буде. І коли ми приймаємо рішення в теперішньому часі, воно впливає на те, що буде в майбутньому. Ми його не можемо передбачити або повернути минуле. Ми живемо ілюзією і, як правило, загадуємо все наперед, як би нам хотілося, щоб було. Ми накручуємо себе. А правильне рішення – одне єдине. І чим людина спокійніша внутрішньо, тим швидше, енергійніше вона прийме рішення в теперішньому часі. Це потрібно робити лише з позиції добра. Тому бажаю всім знаходитися у стані душевної рівноваги і спокою. А хто хоче творчістю займатися, то я студентам говорю: «Будь ласка, приходьте, двері завжди відчинені».
Катерина Кравчук