Із початком повномасштабної війни в Україні почали гостріше обговорювати мовне питання. Поширюється певна тенденція: більшість українських зірок, телеведучих та й не публічні люди, які до того говорили російською, активно переходять на українську мову. За даними соціологічного дослідження групи “Рейтинг”, спостерігається стале зменшення російськомовних українців та українок: у 2012 таких респондентів було близько 40%, наприкінці 2021 — 26%, а на початку повномасштабної війни — 18%.
Олександра Супрунець дізнавалася для Острог Інфо, як острожани та острожанки ставляться до російськомовного населення. Для цього поспілкувалася з представниками та представницями різних соціальних ролей, зорема й філологами. Чи вважають вони за потрібне змушувати переходити на українську, що радять тим, хто вже це робить та що думають про вивіски “тут говорять українською” читайте далі.
Максим Карповець, директор навчально-наукового інституту соціально-гуманітарного менеджменту в НаУ “Острозька академія”
“Для мене російськомовні українці такі самі українці як і всі інші. Багато з них воюють за нашу свободу, тому я не маю морального й громадянського права засуджувати їх за мову. Попри це, я твердо переконаний, що лише українська мова має бути вживана в публічному просторі. Жодних насильницьких дій щодо російськомовних не повинно бути. Перехід на українську мову повинен відбутись плавно й поступово. Проте це не скасовує державної політики щодо української мови, яка має бути більш послідовна й жорстка, аніж була до війни.
Ми можемо й мусимо вплинути на мовну стійкість. Це питання мовної політики передусім, яка повинна впроваджуватись на всіх рівнях нашого життя. Кожен українець та кожна українка також можуть демонструвати, що послуговуватись українською є цілком нормальним процесом, демонструючи іншу мовну реальність.
Ще, думаю, що не на часі вивіски в громадських місцях на кштал “тут говорять українською”. Російськомовні українці найбільш травмовані війною, а такий метод лише поглибить їхню психологічну нестійкість. З іншого боку, хотілося б також мінімальних намагань російськомовних українців послуговуватись українською в західних регіонах хоча б із поваги. Однак, ще раз повторю, це не має бути причиною для різкої мовної політики. Принаймні на цей момент.
Наша мова красива тим, що це наша мова. У ній багато відкритих звуків, чудових шиплячих і твердих. У ній є природна милозвучність, яку відразу чути навіть тим, хто нею не володіє. Це наш національний код і бренд, і ми маємо її берегти”.
Ірина Федорчук, виконувачка обов’язків директора Острозької центральної бібліотеки
“Донедавна я досить лояльно ставилася до російськомовних українців, але всьому є межа. І ця межа сьогодні — війна. Мені важко чути мову, якою розмовляють наші вороги, важко чути мову окупантів, мову, якою розмовляють вбивці. Це мова сліз, крові… І особливо боляче, коли вона звучить з вуст українців.
Я порадила б російськомовним записатися на курси вивчення української мови. Такі курси можна проходити онлайн, або ж, за бажанням, організувати і наживо. До речі, у нашій бібліотеці планується створення україномовного клубу, тому, будь ласка, звертайтеся! Ще раджу читати книги українських авторів, слухати україномовні пісні, споживати україномовний контент. Це полегшить вивчення мови. А також повсякденне спілкування.
Чи варто вимагати переходити на українську? Ні, а от наполегливо рекомендувати — ТАК! Адже, коли пропонуєш книгу українською мовою, а тобі кажуть: “я не понимаю”, — то вибачте, друзі. Прийшов час нарешті вже “розуміти”. Переходити на українську мову необхідно!
А ще щодо мовної стійкості скажу так. Просто відразу пригадала проєкт “Моя мовна стійкість”. Громадські активісти розповідали про російськомовних українців, які перейшли на українську мову. Я читала, слухала їх історії, як їм то було важко і, які вони супергерої, що це зробили. Можливо, я не права, але для мене герої — це хлопці, які зараз захищають нашу країну. А українці, які перейшли на українську мову? Не знаю… навряд чи це героїзм, або величезне досягнення. Якщо ти українець, ти маєш розмовляти українською — все просто і природно.
Російську мову потрібно викорінювати з України. Їй тут не раді.
Для мене українська — це мова мого дитинства, моїх батьків, бабусь та дідусів, мова, якою я співала колискові для свого сина. Мова неймовірно лагідна та ніжна, мова, яка надихає митців, втішає нужденного та мотивує на подвиги!”
“Я ставлюсь до російськомовних українців так, як до чеськомовних поляків, франкомовних німців, болгаромовних македонців, китайськомовних корейців. І цей ряд можна продовжувати довго. Тому що є своя мова, Батьківщина. Так само російськомовні білоруси. Вони втратили свою державність, національність, історію, культуру тільки через те, що вони чужомовні у своїй країні. То ж для російськомовних українців цього разу вже доля дає останній шанс будувати свою українську Україну.
До тих пір, поки буде ходити останній російськомовний українець, доти ми не “відчіпимося від тої зарази”. Вона (зараза — ред.) весь час буде плутатися в нас під ногами, смердіти, кусати, поки в Україні серед 40-мільйонного населення всі для себе чітко визначать: “Ми українці і крапка”. Для мене, українця, який зараз тут воює за Україну, російськомовний українець — це не українець, або знаходиться на етапі переходу до українства. Пораджу тим, хто переходить, читати вірш Сосюри “Любіть Україну”.
Вони (російськомовні — ред.) ж громадяни України, відповідно ми зараз “розхльобуємо” їхнє “какая разница”. Це їхнє “НАТО может подождать”, “Євросоюз нам нічого не дасть”, це їхнє “русская культура великая” і т.д. От все разом і зараз маємо. То треба змушувати їх вчити мову чи ні? Якщо не потрібно, то значить “русский мир” нікуди не зник. Він весь час, як ото гідра, товстоголовий дракон, над Україною навис. Одне російськомовне слово і моментально туди прилітає, хочуть вони цього — їм знову прилетить. Огородитися від росії, “русского мира” можна тільки українським словом. Огородитися від Пушкіна можна лише Шевченком.
Моментально не зміниться ситуація з мовною стійкістю. Та я приємно вражений, що серед моїх побратимів тут, у війську, під час заповнення анкет, звісно, всі російськомовні обирають навпроти питання “Ваша рідна мова” графу “українська”. Тобто це переконання вже прийшло. Але ті дядьки 40-55 років, які завжди говорили російською, звісно, не можуть моментально перейти на українську навіть при величезному бажанні. Тому наші військові словом “паляниця” визначають, хто ти.
Перший крок стабілізації мовної стійкості ми вже зробили — це законодавство. А другий — це влада, яка те законодавство буде впроваджувати, вдосконалювати, а не гальмувати.
Мені соромно за вивіски “тут розмовляють українською”, як бійцю української армії. Тоді за що ми тут воюємо? Ці вивіски — це просто сором. Ви уявляєте, якщо у Німеччині десь буде табличка “тут розмовляють німецькою”, ще більший сором таку табличку зустріти десь у Польщі. Дикість нагадувати, що потрібно розмовляти державною мовою. А ми нагадуємо, бо маса людей ще цього не усвідомлюють. Але оскільки є кому нагадувати, то нехай буде. Та все одно це — сором”.
Оксана Іванець, домогосподарка
“Моє ставлення до російськомовних нормальне, нейтральне. Але кожен українець повинен володіти українською мовою. Та якщо він спілкується з людьми і йому при цьому зручніше розмовляти російською, то чому б ні.
Як на мене, вивіски “тут говорять українською” — це прояв агресії. Ми боремося за свободу, право вибору, а це щось трохи інше нагадує… Людина сама має все усвідомити, а якщо тиснути, то нічого з того не вийде.
Я вважаю, що геноцид мови — це її забути. Мало місце (це явище — ред.) по всій території України, тому що все більше людей говорили на російській, хоч прекрасно знали українську. Бо вважали, що це престижно. Тай досі є такі люди, які так думають. Але державна мова в країні має бути одна, і всі державні діячі та канали повинні нею послуговуватися”.
Ірина Тарасюк, киянка, дизайнерка інтер’єрів, що тимчасово проживає в Острозі
“Ставлення до російськомовних абсолютно нормальне. Головне, щоб люди були патріотами, а не зрадниками. Часто дивлюсь відео від наших захисників. Багато хто з них розмовляє російською, але вони нас захищають і стоять за нашу мову, бо це невід’ємна частина нашої держави.
Що порадити їм? Потрібно переходити, якщо навіть не виходить одразу або звучить смішно. Не треба соромитись розмовляти українською мовою.
Можу сказати, що ставлення до людей зі сходу упереджене. Маю друзів, які в 2014 році переїхали в Дніпро з Луганська, то вони адекватні, зараз українською мовою спілкуються.
Щодо аж такої категоричності, щоб розмовляли тільки українською мовою, а в заклади не пускали російськомовних, то, напевно, я проти. На часі підіймати економіку. І, як показує практика, зокрема в Острозі, переселенці приїхали з грошима, вони йдуть у заклади, купують одяг, орендують квартири тощо. Також зараз треба єднатися на культурному рівні, на знанні історії і свого коріння.
Зараз дуже багато російкомовного населення, що хоче розмовляти українською мовою. Як мінімум, знаю людей зі свого оточення, які вже вивчають мову і прагнуть спілкуватися солов’їною, а не суржиком. Все робиться поетапно, згодом всі перейдуть на українську.
Я думаю, що російськомовне населення однаково все розуміє, не варто в спілкуванні з ними переходити на російську. Треба підіймати наше, рідне і починати з мас-медіа, щоб люди з усіх офіційних джерел, по телевізору та радіо чули українську мову.
Особливо важливо говорити українською в бізнесі, роботі, пов’язаній з Instagram, адже тоді легше відрізнити українські сторінки від “кацапських”. Хоча, останні вже стали ставити геолокацію “Kiev Ucraina”, а це “палівно”. Ми ж всі знаємо, як має бути правильно написано.
В нашій країні немає ніякого геноциду російської мови, а геноцид української мови йде від “кацапів”. Українська мова — мелодійна, дзвінка, сильна, і їх це дуже дратує. Власне, російська мова на теренах України з’явилася, бо “заселили Донбас кацапами”. Упродовж багатьох років у Верховній Раді були різні партії, які виступали за російську мову, як другу державну. Українська мова знищувалась цілеспрямовано, навіть в перші роки незалежності були російськомовні школи, але не можна знищити культуру, мовлення. Геноциду немає в плані того, що в нас не вбивають російськомовних.
І знаєте, що ще помітила, якщо люди лаються, то частіше російською. В українській немає такої лайки, як на російській. У нас сильні гасла, пісні. От почув початок пісні і вже весь день будеш наспівувати, якщо ж взяти наших виконавців, наприклад, The Hardkiss, а російські — це “такоє”, одноденне все”.
Отже, ставлення до російськомовних українок та українців різне. Хтось вважає за потрібне змушувати їх переходити на українську швидше, а хтось — що це питання часу. Та державна мова в Україні одна й володіти нею — обов‘язок громадян та громадянок.