Анна Гриньків часто вставляє англійські слова в речення під час інтерв`ю. Це тому що протягом чотирьох останніх місяців вона навчалася за обміном у коледжі Назарет, що знаходиться в місті Піттстворд (передмістя Рочестеру), штат Нью-Йорк. За цей час вона жила в одній із найбагатших частин передмістя Рочестеру, працювала на своїй першій справжній роботі й склала список того, що її бісило в Штатах. В Острозькій академії вона вивчає культурологію на другому курсі.
Я подалася від нічого робити, тому що ніколи ні на що не проходила
За два дні до першої співбесіди дізналася, що є така можливість. Я подалася від нічого робити, тому що ніколи ні на що не проходила. Мені потрібно було виступати перед вченою радою з тридцяти осіб. Це ректор, усі декани та інші головні люди академії.
Мене приємно вразило те, що кожен учасник на відборі отримав якусь програму в країнах Європи. Це була така безпрограшна лотерея. У фінал пройшла я й дівчина з романо-германського факультету.
Я досі пам`ятаю слова ректора в кінці: “Ну то виходить, що до Португалії їде ця дівчина, а вже до коледжу Назарет — Гриньків”.
До кінця не могла повірити, що поїду в Штати. Аж поки не прилетіла вже в Америку й не опинилася у своїй кімнаті в гуртожитку. Тому що постійно все могло зірватися: переліт, документація. Спершу мені взагалі не відкрили візу. Я поїхала в Київ, щоб подати на неї та в результаті отримала відмову. Причина очевидна — молода, симпатична, неодружена, знаю англійську, тобто, потенційна емігрантка.
Уже вдома я йду забирати паспорт й розумію, що мені не можуть дати візу, бо в мене навіть не взяли фото. І тут все ж таки бачу її в паспорті. Ось це була ейфорія. Тоді я подумала, що тепер зверну гори, якщо мені дали візу в США.
Грошей було недостатньо, тому пішла на роботу
Мені не давали кишенькових грошей. Я отримала одноразову стипендію в академії. Також допомагала українська діаспора в Америці. Але цих грошей було недостатньо, тому пішла на роботу на два місяці. Я знайшла її в капмусі [університетське містечко — ред.], телефонувала випускникам і їхнім батькам, оновлювала інформацію й просила вкласти гроші у фонд коледжу. Працювала не кожен день, зміна тривала десь три години. Робота була крута, моя перша справжня й легальна. Роботодавиця та супервайзер [керівник/ця невисокого рівня — ред.] були приємними. Вони завжди думали, щоб нам було комфортно безпечно та не нудно.
Завдяки діаспорі, я голосувала на президентських виборах в Америці
Українська діаспора — це була окрема активність. Кожної середи я спілкувалася з п`ятнадцятьма чоловіками найстаршого покоління діаспори. Ми говорили про Україну, політику, армію, кухню, традиції, що завгодно. Мені там видавець постачав постійно якісь книги, які я в результаті відправила просто додому. Також час від часу робила презентації про Україну. Завдяки діаспорі, я голосувала на президентських виборах в Америці. У Штатах тільки голосував 1% виборців із української діаспори, і я була серед них.
Потім написала статтю про ці президентські вибори та її опублікували в двох міжнародних газетах.
У діаспорі кожен знає українську. Там є школа, куди діти щосуботи ходять її вчити. Також з діаспори мені запропонували долучитися до поїздки на Ніагарський водоспад. Це було просто шалено і дуже-дуже красиво.
У мене насправді є список того, що мене бісило у Штатах
Щодо очікувань від Америки, це не було розчарування, але я скинула рожеві окуляри. Ніколи не усвідомлювала наскільки на нас діють голлівудські стереотипи. В Америці не валяються на дорогах гроші, і там живуть зовсім не багаті люди. Там досить важко жити, особливо емігрантам/ткам. У мене насправді є список того, що мене бісило у Штатах. У порівнянні з Україною, Америка гірша країна за турботою про довкілля. Їм там все одно на зменшення використання пластику чи переробку відходів. Коли ти береш цілий візок з продуктами у супермаркеті, тобі це все запаковують у більше ніж десять пакетів. Люди там просто ходять з оберемками пластику. В Америці зараз така мода – купувати металеві трубочки. Але використовують вони їх у пластикових стаканах.
Наприклад, йдемо я, француз, американка і ще студенти/ки. Американка просто бере й кидає оголошення на вулицю. А француз такий: “Тобто ти не збираєшся це підняти? ”. Після того як вона відповіла, що ні, він підняв те оголошення й викинув в урну.
Я жила в одній із найбагатших частин передмістя Рочестеру
У гуртожитку в мене були хороші умови: велика кімната, тільки одна сусідка та тунелі під кампусом. Тобто, я могла тиждень не виходити з будівлі на вулицю, а йти по тунелях туди, де навчалася та повертатися назад.
Я жила в одній із найбагатших частин передмістя Рочестеру. Коледж Назарет – це платний заклад для заможних дітей. Спочатку я бачила багатьох з айфонами й думала, що в Америці всі ходять з ними. Потім моя сусідка сказала, що ні.
У Нью-Йорку була двічі. Це просто вертикальне місто з маленькою відстанню між багатоповерхівками. Я була тільки на Манхетені. Але постійно хотілося піднятися на один із хмарочосів і подивитися на цю красу згори, що мені й вдалось, коли летіла через Нью-Йорк додому. Коли там голосувала, я зустріла дуже багато українців/нок. Наприклад, коли йшла Манхетеном, побачила дівчину в приталеній шкіранці, джинсах і білих кросівках. Вона говорила по телефону: ”Ну що, може, піцу візьмемо”. А я стою і дивлюся на неї шоковано.
Я постійно перепитувала американців, і це було так стресово, тому що іноді я з третього разу не розуміла про що вони говорять
Перший місяць в Америці був жахливий, в плані комунікації з людьми. Я постійно їх перепитувала й це було так стресово, тому що іноді я з третього разу не розуміла про що вони говорять.
Мені здавалося, що я одна така серед інших міжнародних студентів/ок, бо всі так легко говорили між собою. У нас була компанія зі п`ятнадцяти студентів/ок із різних країн: Франція, Камбоджа, Венесуела, Угорщина тощо.
Вони вже перед цим мали досвід проживання в Америці. Один хлопець з Італії вже дев`ятий раз був у Штатах. Потім я помітила, що цей студент інколи робить такі прості помилки в розмові. Це додало мені якоїсь впевненості й вже через місяць я непогано говорила.
Я познайомилася з хлопцем із Польщі й мені було легко з ним комунікувати. Коли людина зі слов`янського середовища, її легше розуміти англійською. Ви приблизно однаково будуєте речення. Я іноді не пам`ятала слово англійською, говорила йому його українською й він все розумів.
Коли ти з третього разу не розумієш співрозмовника, то виробляється така неприємна звичка казати “так”. І іноді ти це говориш до того, з чим краще не погоджуватися. Якось в Америці я прийшла в потрібну установу, щоб зробити номер соціальної страховки. При вході проходила перевірку на те, чи не принесла з собою щось заборонене. Увесь інтер`єр виглядав так, як в американському посольстві в Україні, де мені не хотіли відкривати візу.
Я налякана підходжу до охоронця. Він питає англійською чи маю з собою вибухівку. А я не знаю як перекладається це слово, тому відповідаю, що так. Охоронець так дивиться на мене й продовжує питати:
— У вас є пістолет?
— Ні.
— У вас є бомба?
— Ні, у мене немає.
На щастя, він через зовнішність й акцент зрозумів, що я іноземка й просто засміявся.
Тепер мені потрібно складати всі предмети за другий семестр
Я обирала досвід, а не знання, тому що в знаннях я була трішки розчарована. В Острозі краща гуманітарна база. У Коледжі Назарет просто неймовірна математична, технічна, природнича база, але не гуманітарна. Пар у мене було менше, ніж в академії. І на кожній з них я бачила двадцять інших однокрупників/ць. Тобто я осягнула близько ста різних людей. Але тепер мені потрібно складати всі предмети за другий семестр. Я несвідомо брала ті дисципліни, які би мала вивчати в академії. Не всі, звичайно, але, наприклад, філософію чи соціокультурний розвиток. Мене ніхто не попереджав про те, що я повинна була обирати курси, які підходитимуть до тих, які викладатимуть на культурології в цьому семестрі.
Москвич Анна
Фото надані героїнею