Школа – це місце, де кожен з нас проводить 9-11 років свого життя. Збільшення кількості резонансних скандалів, пов’язаних із цькуванням у школі, спонукає говорити про проблему булінгу. Ця проблема не нова, проте системної боротьби з підлітковою жорстокістю в українських школах досі нема. Більше того, брак знань та навичок у вчителів та батьків часто приводить до критичних ситуацій.
Ця тема не лишила байдужими членів команди ГО «Студена», яка у партнерстві з освітньою платформою EdEra та провідними фахівцями у своїй галузі створює онлайн-курс «Недискримінаційний підхід у навчанні». Він спрямований на протидію дискримінації на підставі інакшості. Цей проект створюють на базі Нової Української Школи, він безкоштовний.
Освітній курс для батьків та вчителів стартує влітку 2018 року. Базою для створення цього проекту стали статистичні дані UNICEF в Україні 2017 року:
Під час опитувань серед вчителів та батьків виявилось, що більшість не знає, як поводитись в ситуаціях насильства серед дітей.
Авторка проекту Анастасія Мельниченко розповідає, що команда провела опитування серед вчителів щодо того, які теми вони хочуть бачити розкритими у рамках курсу. Найбільший запит був саме на протидію цькуванню, тому додали ще один навчальний тиждень проти булінгу.
«Наразі ми завершуємо зйомки відео-посібника з протидії цькуванню і третього травня презентуємо його громадськості. Але переглянути його можна буде вже в рамках всього курсу, який вийде у липні 2018 року – 7 навчальних годин на освітній платформі ЕдЕра.»
Що таке булінг, і як з ним боротись
За словами психологині Острозького навчально-виховного комплексу «Школа I-III ступенів-гімназія» Ірини Ситник, булінг – це насильство, цькування, приниження дітей, порушення їхнього права жити повноцінним життям серед однолітків.
Насильство у підлітковому віці є особливо небезпечним, адже це порушує ще вразливу психіку дітей. У жертв булінгу розвивається почуття неповноцінності.
«Якщо людині говорити, що вона нездара, то вона себе і буде відчувати нездарою. На мою думку, найстрашніший наслідок – це самогубство», – каже пані Ірина.
З дітьми потрібно все множити на два. Те, що дорослим здається не вартим уваги, для дітей є глобальною проблемою. Бездіяльність батьків та вчителів є одним із факторів, які формують конфліктну ситуацію.
Усе починається з жарту. Прості та безтурботні посмішки дітей може сприймати хтось дуже близько. Дуже тонка межа між гумором та образою. Ці деталі відбиваються на поведінці «жертви»: поганий настрій та дратівливість вдома, погіршення оцінок у школі. Початок у дрібницях, але дуже важливо для дорослих не проґавити їх.
«Зазвичай, «жертвами» булінгу стають діти із заниженою самооцінкою: ті, хто і до того були не впевнені в собі. Будь-який посміх з боку ровесників вони завжди сприймають дуже близько, – каже пані Ірина, – також це діти з фізичними вадами, недоліками зовнішності, з малозабезпечених сімей, що не мають достатнього соціального статусу. Це можуть бути навіть відмінники: їх вважають білою вороною на фоні інших учнів класу».
Коли насмішки над кимось підхоплюють кілька учнів, то решта займає нейтральну позицію. З боку жертви пасивність виглядає як підтримка «агресорів». Є частина дітей, які кажуть: «ми мусимо бути такими, мусимо так поводитись, бо якщо не ми, тоді нас». Таким чином і відбувається протистояння однієї дитини та більшості. Ті, хто виступає проти більшості, стають самі «жертвою». Ігнорування ситуації з боку вчителів створює відчуття вседозволеності та безкарності для «агресорів».
У ролі «агресора», зазвичай, виступають діти, які не мають достатньо уваги з боку батьків, які залишилися напризволяще, тому що дорослі постійно на роботі, і не мають часу. Це можуть бути досить благополучні сім’ї. Батьки вважають, що купуючи дітям подарунки, вони компенсують брак уваги, але це не так. Особливо це стосується підліткового віку. У цей період батьки повинні налагодити з нащадками особливий контакт.
Тут виникає проблема розуміння батьками: що є контроль, а що є контакт.
«У автора Ібука Масару є книга «Після трьох уже пізно». Він має на увазі, що займатися дітьми потрібно з нуля. Чим старші діти, тим складніше впливати на них. Потрібно налагодити зв’язок, щоб дитина могла щиро спілкуватись з мамою чи татом», – каже психологиня.
Головну роль грає інтерес батьків до життя дітей. Якщо дитина довіряє і ділиться своїми переживаннями без остраху бути проігнорованою, то при виникненні конфлікту їй буде до кого звернутись.
Щоб знизити рівень конфліктності або уникнути булінгу взагалі, варто позбутися стереотипного мислення і звички вішати ярлики. Це стосується як вчителів, так і дітей. Інколи, можна не задумуючись щось сказати, пожартувати і цим почепити ярлик на дитину. Некоректні жарти дуже швидко прив’язуються до дітей.
«Наприклад, дитина готується до уроку, але не проявляє активності, соромиться піднімати руку. У вчителя може скластись враження, що учень не знає. Якщо він раз не знає, другий раз не знає, то думка про нього вже формується. Треба постійно мати індивідуальний підхід і бути дуже обережними з словами», – радить експертка.
Часто можна почути фразу «дай здачі». Це помилка, такі поради давати категорично не можна, адже цим можна погіршити конфліктну ситуацію. Це провокує «агресора» та ще більше налаштовує дітей проти «жертви». Агресія завжди породжує агресію.
При дослідженні поведінки дітей в конфліктних ситуаціях можна виокремити нюанс: коли дитина кричить, а з нею говорять стишеним голосом, то конфлікт не розвивається. Це спричинено тим, що не виникає зворотного зв’язку, якого потребує конфлікт.Агресія – це прояв слабкості і в жодному разі не спосіб вирішення проблеми.
Часто підлітки залишаються наодинці зі своєю проблемою. Можливо, попередньо вони звертались до батьків, але ті не сприйняли ситуацію серйозно. Коли діти лишаються сам на сам зі складною ситуацією, вони шукають вихід у соціальних мережах. Це не завжди позитивно. Близько року тому була глобальна проблема з «синім китом». Коли почали глибше розглядати цю тему, то виявилося, що занадто просто знайти доступ. У випадках, коли учень страждає від нападків у колективі і не має до кого звернутися, він може анонімно зателефонувати на гарячу лінію та отримати допомогу. Доступ до таких служб повинен бути максимально відкритим для дітей будь-якого віку.
«У нашому навчальному закладі ми запустили школу медіації. У перспективі ми хочемо створити телефон довіри, щоб діти могли звернутися за допомогою», – ділиться планами Ірина Ситник.
Школа медіаторів
Медіатор – це третє лице, посередник у вирішенні конфліктних ситуацій. З метою профілактики виникнення булінгу в Острозькій гімназії створили Школу медіаторів, членами якої є учні старших класів.
Пані Ірина розповідає, що про роботу медіаторів можна розповісти на прикладі конфлікту між ученицями п’ятого класу. У них був важкий період адаптації після переходу з початкової школи в середню. Конфлікт був особистого характеру. Медіатори самостійно звернулися до дівчат, адже були свідками суперечки. За умовами медіації дві сторони мають висловити свої думки. Процес відбувається завдяки врахуванню і задоволенню інтересів обох сторін. Кожна з дівчат висловила свою позицію, запропонувала свої варіанти вирішення, розповіла, що для неї важливо. Насправді для обох найважливіше було зберегти дружбу. Одна з учасниць сказала, що вибачення з боку іншої дівчинки буде достатньо. Обов’язковою умовою є заповнення бланку, де діти укладають угоду. Для дітей це офіційний документ, що додає серйозності. Таким чином, підписавши угоду про мир, дівчата поставили крапку в суперечці.
Результати поки є незначними, адже школа почала свою роботу після зимових канікул. Але команда медіаторів не збирається зупинятись.
«Навички посередництва стануть у пригоді молодим людям, адже конфлікти – це невід’ємна частина спілкування, і уміння вести себе в таких ситуаціях допомагає легко адаптовуватись у соціумі», – запевняє психологиня.
Ольга ЛЕЛЮХ