Лекцію, присвячену Лесю Курбасу, провів народний артист України, голова Національної спілки театральних діячів України та заслужений діяч мистецтв України Лесь Танюк 12 жовтня в Національному університеті «Острозька академія».
«За життя я поставив більше сотні вистав у різних театрах. Я дуже радий, що мав можливість зустрітися з театром. Коли я був дитиною, мені було важко спитати дорогу чи номер автобуса… Я був дуже сором’язливим і невпевненним. Можливо, це наслідки війни. Проте я без проблем спілкувався з незнайомими людьми, коли був кимось іншим. Як тільки я грав когось, почувався впевненіше, наче це був зовсім не я. Як виявилось, реальне життя впливало на мене менше, аніж життя героїв книг чи театральне життя»,
– розповів народний артист України.
На лекції Лесь Танюк торкнувся теми повного «театрального» перевтілення актора, трактував значення самого слова «перевтілення» на сцені, зачитував філософський есей Леся Курбаса:
«Власне, усе моє життя – це підйоми зі світлого прагнення в чергу з ніччю безвілля, коли чернь моєї душі бере гору і править державою «Леся Курбаса». І після 30 змагань (30 р), коли темне побіждало, я вірю, що останнє слово скаже та моя частина, яка може бути свідомістю людини взагалі(…)».
Також на лекції порушувалася проблема сучасного театру й культури загалом і на всеукраїнському, і на всесвітньому рівні. Режисер зазначив, що люди, котрі прагнуть культурно розвиватись, не є байдужими до таких подій державного характеру, як Майдан. Він же починався з маленької групи небайдужих людей.
«Тож ніколи не думайте, що більшість завжди має рацію. Правда завжди на боці меншості, яка формує навколо себе цю більшість».
«Нам справді бракує культурного розвитку. Ми колгоспна нація. Ми бідні хоча б тому, що в нашій країні дуже мало людей, яких справді можна назвати елітою українського народу. Усі, хто сьогодні правлять нашою державою, не є еліта. Бо вони «ночували» не біля культури, а біля грошей. Культура – основний чинник розвитку нації. Вона завжди там, де є перетворення. А перетворення – це трансформація тіла в дух».
Наприкінці лекції студенти ставили запитання різного характеру, проте на одне з них, що стосувалося безпосередньо театральної майстерності, режисер відповів побажанням:
«Я бажаю вам, щоб ви колись мали можливість побувати в такому театрі, який би сколихнув вашу душу, у якому ви б заплакали, а не просто сиділи і жували бублики, як у кінотеатрі».
Лекцію могли відвідати всі охочі.
Тетяна Оксенюк
Фото: Євген Мальчик