Рівно тиждень тому ми дізналися ім’я володарки титулу «Гальшка 2016». Нашим журналістам Тетяна Оксенюк розповіла, як дитинство та злагоджена робота команди привели її до перемоги, та про те, як корона вплинула на її життя.
Багато студенток Острозької академію мріють отримати титул «Гальшка року». Але взяти на себе таку відповідальність погоджується далеко не кожна. Що спонукало тебе зробити цей крок?
Брати участь у конкурсі – це взагалі не моя ідея. Першим це запропонував Вадим Грищук після того, як ми разом готували «Візитівку 2015». Тоді я не сприйняла це серйозно.
Мене завжди до таких речей приводить цікавість та бажання працювати в команді. Я зважила всі «за» і «проти» та зрозуміла, що у мене є ідеї, вільний час (курсову я вже захистила), а головне – ініціативні люди поруч. До того ж Вадим мені якось сказав: «У нас на факультеті є дівчата, які хочуть виграти «Гальшку», а є Таня, яка виграє». Віра команди в нашу перемогу – поставила масну крапку в моєму рішенні – я наважилася. Але тоді я ще не знала, яка титанічна праця мене очікує.
Одним із найяскравіших моментів твого виступу стало відеопривітання з нагоди 440-річчя ОА. Як виникла ідея долучити до зйомок дітей?
Насправді я не можу сказати, що залучення дітей у відеоролик конкретно чиясь ідея. Це все злагоджена робота команди. Ми обрали наскрізну ідею всього виступу – дорослішання. Саме тому почати вирішили з дітлахів. Працювати з ними нам було дуже цікаво. Найбільше мені запам’ятався момент, коли я дістала великий пакунок цукерок. Діти так швидко збіглись і почали їх забирати, що звалили мене з ніг. Це було кумедно, проте цей епізод не ввійшов у відео. У нас було матеріалу на 3 години, але щоб зробити ролик на півтори хвилини, треба було залишити щось найкраще.
Особливістю твоєї команди було те, що вона складалася не тільки зі студентів. Хто зіграв роль Беати, матері Гальшки, у конкурсі «Один день із життя…»?
Образ Беати став причиною багатьох обговорень та пліток. Одні говорили, що її зіграла запрошена акторка з театру, інші ж навіть казали, що це була моя мама. Насправді, Олена Виннічик – викладач на кафедрі журналістики. Нам було надзвичайно приємно та цікаво з нею працювати. Я залучила її до участі, бо Олена Анатоліївна, окрім гри на сцені, давала хороші поради щодо інших конкурсів. Тим паче я нікого не змогла побачити в ролі Беати, окрім неї. Це важка роль і її треба було зіграти достойно.
Ти тринадцять років займалася народними танцями, але на сцені показала сучасний. Чому?
Талант – конкурс, який тепер вимагає не лише високої майстерності в чомусь, а й у цікавій його інтерпретації також. Тепер публіка вимагає спецефектів. «Просто пісня» чи «просто танець» тепер нецікавий. Я вмію танцювати, але ми розуміли, що треба придумати щось таке, що ніхто не показував до цього в КМЦ. Ми зробили мене лялькою-маріонеткою, тому рухатися мені довелося з мотузками на руках і ногах. До того ж цей образ продовжив тему дорослішання.
Завершальним етапом конкурсу був «Заповіт». Знаємо, що з ним пов’язана цікава історія. Розкажи її детальніше.
Насправді тексту заповіту не було навіть під час виступу. На генеральному прогоні я не вийшла на сцену, коли настала моя черга. Просто не було тексту. У день концерту ми з командою написали декілька рядків та вирішили, як це все обіграти. Коли я перевдягалась після конкурсу «Талант», мені ще написали декілька речень. Знаючи про що я хочу сказати і що донести заповітом, я вийшла на сцену без репетиції. Заповіт грався вперше і, чесно кажучи, мені самій було цікаво, яким він буде.
Найбільше мене турбувало те, що потрібно було зіграти емоцію щастя, яку я могла просто не відчути. Але коли я виходила на сцену, то зрозуміла, що через кілька хвилин постійні репетиції, недоспані ночі та напружений графік – усе це скоро залишиться позаду. Я відчула справжнє полегшення.
Уже пройшло 7 днів твого “гальшкування”. Емоції та ажіотаж стихли. Тож як пройшов цей тиждень, змінилося щось у твоєму студентському житті, ставлення студентів та викладачів до тебе?
Насправді було важко повернутись у навчання. За дні підготовки я здобувала хороший досвід, але вчитися зовсім відвикла. Тепер мені страшно з’являтися на сертифікатну програму з німецької, бо я там наче вперше.
А взагалі, мені було дуже приємно чути слова привітання від друзів, викладачів, студентів інших факультетів та навіть малознайомих людей. Я рада, що після конкурсу не було ніяких скандалів та нарікань.
Які поради можеш дати тим дівчатам, які будуть боротися за звання «Гальшка 2017»?
Насамперед варто пам’ятати, що це лише командна робота. Представниця від факультету – виконавець, а не Юлій Цезар. Біля тебе мають бути однодумці, які будуть працювати разом, як швейцарський годинник.
І найголовніше – у період підготовки цим варто жити. Без абсолютного проникнення духом команди і виступом загалом нічого не вийде. Тут варто кайфувати від того, що ти робиш. І не рівнятися на суперниць на генеральному прогоні концерту. Вони молодці, бо знайшли нові ідеї. А твоє завдання не боятись, а просто вийти на сцену і зробити все можливе, щоб здобути перемогу.
Командна робота Ostroh.info