Колись студенти КНУ ім. Тараса Шевченка вирішили створити платформу, яка об’єднає різні факультети університету. А вийшло створити платформу, яка об’єднала людей із різних регіонів України.
“Студкауч” (аналог всесвітнього ресурсу Couchsurfing) – платформа, за допомогою якого можна знайти “вписку” (безкоштовну ночівлю у новому місті) або попутників. Проте для активних користувачів платформи це – щось більше, ніж просто можливість зекономити. Студентки Віка, Соломія та Маріанна розповіли, як “Студкауч” прийшов у їхнє життя та що він там змінив.
Віка навчається на 2 курсі, про “Студкауч” випадково дізналася 4 роки тому. Якось вона потягом приїхала до Харкова до знайомих, але вони не зустріли її. Так дівчина опинилася сама у незнайомому місті без грошей на рахунку, ще не знаючи про “Студкауч”, “вписки”, автостоп.
“Я сиділа, плакала, і до мене підійшов хлопець – Сергій із тусовки “Студкауча”. Сказав: “Гоу зі мною в Дніпро”. І я погодилася, бо вибору не було”.
Згодом на “Студкаучі” Віка познайомилася з хлопцем та поїхала з ним дивитися на ужгородські сакури. Тепер вони зустрічаються та їздять дивитися на сакури щороку.
Дівчина часто “вписує” мандрівників: з ностальгією згадує, коли у неї вдома протягом тижня жило восьмеро людей одночасно. Це були дівчата та хлопці з Одеси, Києва, Чернігова, Хмельницького, Житомира, Львова. Сім’я Віки гостей приймає радо.
“Мама не проти, щоб я подорожувала, “вписувалася” в людей та сама “вписувала”. Вона негативно ставиться тільки до автостопу, але якщо їду з кимось, то нормально”.
Зараз Віка майже не користується “Студкаучем”, бо має знайомих у багатьох містах (а якщо не має, телефонує друзям: “Алло, я їду до Крижополя, в тебе є там хтось?”). Вона вважає, що після поділу “Студкауча” між Вконтактє та Фейсбуком його атмосфера трохи втратилася. Проте завдяки платформі дівчина знайшла близьких людей, з якими спілкується досі.
“Економія – це фігня. Якби “Студкауч” був тільки про економію, було б логічніше спати у палатках. “Студкауч” – це про спілкування та нові зустрічі”.
У Соломії більш стандартна історія знайомства зі “Студкаучем”: їй про платформу розповіла подруга.
“Спочатку я не розуміла, навіщо люди таке роблять. Ти пускаєш незнайому людину до себе, не знаючи, хто це, що у нього в голові. І кажеш: “Ночуй у мене, будь ласочка”.
А потім вони з подругою все ж таки “вписалися” в Тернополі у хлопців, які добре їх прийняли та виявилися хорошими людьми.
Найбільше Соломії запам’яталася “вписка” в Умані у дівчини Юлі. Юля дуже добре підготувалася до її приїзду: запросила до себе на роботу, нагодувала, попросила свого колегу показати гості місто. Потім дівчата спілкувалися до третьої ночі, а після цього Юля теж почала подорожувати автостопом та “вписуватися”. Вони спілкуються і досі.
“У мене аж самооцінка підскочила: я надихнула людину щось робити!”
Дівчина і сама “вписує” мандрівників, але не любить, коли люди багато себе вихваляють (зазвичай, коли хтось шукає “вписку” на “Студкаучі”, він розповідає про свої навички та інтереси). Їй подобаються ті, хто чітко пишуть: “Їду туди, потрібна допомога”. Соломія завжди допомагає людям, які пишуть в особисті повідомлення, бо вважає, що така людина вже опинилася у безвихідній ситуації.
Не всі розуміють, чому дівчина подорожує автостопом, зупиняється в незнайомих людей та пускає інших незнайомих людей до себе додому.
“В них є на це певні причини. Але ніхто ж не примушує нікого їхати стопом чи шукати “вписки” на “Студкаучі”. Коли мені кажуть: “От навіщо ти таке робиш, тебе ж на органи продадуть чи зґвалтують”, я відповідаю, що в мене такого не було, і я налаштовую себе, що цього не буде. Якщо комусь це не подобається – ваше право, а мені це подобається. До того ж, це частіше не сприймають старші люди, які бачать у мені не дорослу людину, а чиюсь дитину.”
Маріанну зі “Студкаучем” “звела” її подруга ще до вступу в університет, і для неї платформа стала чимось значно більшим, ніж можливість зекономити.
“Для мене це якесь суспільне “маркування”.
Якось дівчина поверталася з Шипоту (щорічного неформального зібрання людей біля однойменного водоспаду) потягом. Їй запам’яталися вокзал, який заполонили користувачі “Студкауча”, дружня атмосфера та обійми з незнайомими, але рідними людьми.
“У потязі я познайомилася з дівчиною зі “Студкаучу”. Я зазвичай так не роблю, але ми з нею проговорили всю ніч.”
Маріанна вважала себе вередливою до умов, поки їй не довелося спати на підлозі з 8-ма іншими людьми та почуватися доволі комфортно. Це інший спосіб життя. Коли у звичайному житті ти можеш бути трохи “принцескою”, то в умовах “Студкаучу” ти абсолютно змінюєшся. Хоча у дівчини був негативний досвід “вписок”, вона довіряє людям зі “Студкаучу”, вважає їх “своїми”.
“Навіть не виникає думки, що може щось трапитись. Ти ж до “своїх” їдеш.”
Людей, яких вона зустріла завдяки платформі, Маріанна порівнює з “яскравими спалахами”:
“Ти зустрічаєш їх, дуже зближуєшся і…. відпускаєш.”
___________________________
Як розповідає засновниця платформи Інга Заславська, “Студкауч” (тоді ще “Каучсерфінг КНУ”) створювали, щоб об’єднати різні факультети КНУ ім. Тараса Шевченка. Засновники не сподівалися, що проект так розкрутиться.
“Я думаю, що зараз “Студкауч” зараз доволі ефективно працює. Звісно, після блокування Вконтактє нам довелося перейти у Телеграм та Фейсбук, а їхні механізми відрізняються. Тому обговорення, можливо, виглядають не такими жвавими, як раніше. Але люди все одно знаходять попутників та “вписки”, а як це виглядає – це вже інша справа.”
Зараз “Студкаучу” потрібні нові люди та ідеї, бо його адміністратори займаються проектом доволі довго та вже встигли закінчити університет.
“Проекту потрібен розвиток. Ми сподіваємося, що знайдуться люди зі “Студкауч-ком’юніті”, які будуть у цьому зацікавлені”.
Марія ОЧЕРЕТЯНА