Складно собі уявити щось краще для спраглого до подорожей студента, ніж оплачену поїздку в екзотичну країну. І за це задоволення ви нікому нічого не винні.
Це щастя звалилось на мене взимку, коли більшість моїх колег відсипаються на півроку вперед. Це робила б і я, якби не удача в особі Назарук Вікторії Михайлівни, яка одного дня написала мені: «Олю, ви не хочете злітати в Туреччину?», а я така: «чому б ні».
дівоча вежа
Якщо бути вже геть серйозними, то подібні поїздки постійно презентують в Острозькій академії. Стати учасником програми легко, потрібно лише написати мотиваційний лист і резюме. Умови програми не завжди ідентичні. Це залежить від організаторів та мети, яку вони переслідують, витрачаючи на нас кошти. Студенти, які літали у грудні 2017 року, виступали з промовами перед тамтешніми професорами. Мені ж читали лекції на тему ісламу.
Про програму
Ця обмінна програма відбулась на запрошення історико-культурного закладу «Медресе Сінана Паші» у рамках співпраці між Медресе та Центром ісламознавчих досліджень Національного університету «Острозька академія».
Мета програми – знайомство з культурою Туреччини, популяризація ісламу і, зокрема, течії нурсизму. Ця течія заснована турецьким релігійним проповідником і богословом Саїдом Нурсі, який написав трактування Корану «Рісале-і-Нур». Власне, більшість лекцій, передбачених програмою – це було читання трактату Нурсі.
Перший день або душ в бахілах
В аеропорту Ататюрк, де ми благополучно приземлились, нас зустріли милі жінки в хіджабах, які практично не говорили англійською, і швиденько повели нас до підземного паркінгу. Перше здивування: турецькі жінки чудово водять авто і вміють показати де раки зимують всім нахабним таксистам. Оскільки ми всі зголодніли, то першим пунктом ознайомлення з турецькою культурою була лекція про національну їжу.
До будинку Гулії (біг-бос), де ми харчувалися протягом усього перебування в Стамбулі, була година їзди. Волонтерки розповіли, що витрачати стільки часу на транспортування – це норма. Інколи це може бути і три години. Але ми ж з Острога, нам не звикати. Їжа була напрочуд смачна і звична для наших європейських шлунків. До слова, свій кухарський талант вони продемонстрували на всі сто. Гулія: «Ми любимо голодних гостей. Якщо ви не додасте собі 2-3 кг ваги, то це ганьба для нас». Про гостинність в Туреччині годі й говорити.
обідаємо біля Блакитної мечеті
Сюрприз чекав нас під час заселення, адже замість очікуваного готелю ми отримали кімнату на 6 людей в гуртожитку місцевого ВНЗ. Гуртожиток був жіночий, відповідно, після 23.00 комендантська година. Усвідомлення, що ні гумових капців, ні рушників ми не брали, прийшло пізніше. Ще один подаруночок: інтернету там нема. Моя мама вже капала собі 40 капель, бо про своє приземлення я повідомила аж на наступний день.
Трішки про Туреччину
1) У Туреччині мало хто говорить англійською. Як не дивно, адже це туристична країна, більшість місцевих жителів навіть не скажуть вам своє ім’я. Одна з волонтерок – Айшенур, яка була перекладачем під час лекцій, розповідала, що такий низький рівень англійської мови спричинений лінню та небажанням вчитися. Навіть у гуртожитку, де ми жили, більшість студентів на фразу «ду ю спік інгліш» відповідали хвилиною мовчання.
мечеть Сулейманія
2) Розвіюю стереотипи. Наслухавшись про страшні звичаї в мусульманських країнах, я була певна, що права жінок порушують. Яким же було моє здивування, коли на питання «чи можна жінкам працювати в будь-якій сфері?», Гулія відповіла: «так, звісно. Жінка може працювати будь-ким. Але ми не хочемо працювати, адже це так важко – вставати щодня зранку і йти на роботу. Ми не любимо працювати, ми любимо подорожувати і ходити по магазинам». Проте не всі дотримуються таких поглядів, навіть серед наших волонтерок були амбітні жінки. Крім того, всі дуже здивувались, коли я запитала щодо рівної оплати праці. Адже в Україні не рідкість, коли чоловіки отримують більшу заробітну плату лише через свої первинні статеві ознаки. У Стамбулі це явище абсолютно чуже. Айшенур: «турецькі жінки дуже люблять гроші. Через подібні речі у роботодавців були б великі проблеми. Жінки вільні обирати ким бути, що носити та з ким спілкуватись».
магазин ламп
3) У Стамбулі дуже високий рівень охорони. Практично всюди є металошукачі та охоронці зі зброєю. Це спричинено частими терористичними атаками. У 2016 році в аеропорту Ататюрк був скоєний теракт, під час якого 31 людину вбито, 147 поранено. Волонтерки розповіли нам, що Стамбул часто здригається від нападів терористів: «це не є іслам, адже наша релігія мирна. Ці люди трактують Коран дуже буквально, вони не розуміють, що ця книга наповнена метафорами, які потрібно накладати на сучасність. Ми не поділяємо їх поглядів, тому вони бачать в нас ворогів також».
охоронець з автоматом
4) У них гуртожиток, а в нас п’ятизірковий готель. Оскільки я жила в гуртожитку, то можу коротко оцінити студентські економ-умови. Наш гуртожиток – це нова висотка зі скла та бетону, на першому поверсі розташована рецепція та невеликий магазин продуктів. Для того, щоб потрапити в ліфт, ваші відбитки пальців повинні бути занесені до загальної бази, або ж вас має пропустити вахтер. На 13-тий поверх ми підіймалися на новенькому ліфті Hyundai. Шестимісна кімната була доволі просторою з новими меблями та ванною кімнатою. Оскільки проживання оплачували організатори, то ціну я не знаю.
гуртожиток 29
5) Коти – це частина екосистеми. В Україні спостерігається тенденція до визнання котів екосистемою міста. Це питання є актуальним довгий час, адже захисники тварин давно закидають владу петиціями та зверненнями. Таким чином, не сказати про стамбульських котиків – це злочин. Оскільки я великий фанат товстих і нахабних котів, то в Стамбулі в мене на кожному кроці був напад гострої мімімішності. У Туреччині немає офіційної документації на підтримку статусу котів, але це і не потрібно. Вони там здавна шановані Божі тварі і вправно цим користаються. Їх масово підгодовують і навіть біля магазинів можна зустріти тарілочки з їжею.
6) У 20 років на шкільній лаві. Система шкільної освіти в Туреччині передбачає 4 рівні: дошкільна освіта, початкова, середня і вища школи. Молоді люди, які хочуть вступати до університету, зобов’язані навчатись 2 роки у вищій школі (з 18 до 20 років). Сема, одна з волонтерок (моя ровесниця) в день нашого від’їзду писала іспит у школі.
палац Долмабахче
Про план відвідування культурних пам’яток ми знали заздалегідь. Серед них – собор Святої Софії (Ая-Софія), палац Османської імперії — Топкапи, мечеть Сулейманіє Джамі, палац Долмабахче, парк мініатюр – Мініатюрк і ще багато різних локацій, які не такі відомі, але не менш колоритні. Загалом, подорож була насичена подіями, кольорами, запахами і смаками. Якщо ви любите комунікувати з продавцями на базарі, товстих котів та солодощі, то вам однозначно в Стамбул. А якщо любите халяву – то let`s go на студентські обмінні програми!
експонат Мініатюрк
Ольга ЛЕЛЮХ