Певно, ви чули про Петра Яцика лише загальновідомі факти: міжнародний конкурс української мови, відомий меценат та інше. Завдяки канадсько-українській програмі «Open World Learning» я спробувала розібратись, яким він був насправді і як йому вдалось досягнути успіху.
Фото з сайту: gazeta.dt.ua
Утікаючи від радянських переслідувань в кінці Другої Світової війни, через співпрацю з УПА опинився на Заході. Коли прибув до Німеччини, відразу почав навчатись в Регенсбурзі на економічній спеціальності. Викладачі говорили, що лише Петру Яцику вдалось наздогнати своїх однолітків, які навчались там з 1 курсу. Він вчив 3 мови: англійську, іспанську та німецьку. Іспанську – тому що планував опинитися в Південній Америці, англійську, бо мав на увазі також Америку та Канаду, а німецьку, бо жив і навчався в Німеччині.
Коли Петро прилетів у Канаду, доля теж декілька раз випробовувала його на міцність. Спочатку він мив посуд, потім різав м’ясо. Шлях до успіху для Яцика був складним і тернистим. Але «Життя – це боротьба», – любив повторювати Яцик, і він завжди був готовий до неї.
Уже від перших своїх кроків на цій землі він переконувався: у цьому суспільстві всі націлені на життєвий успіх. Це йому подобалося й додавало честолюбних надій. Але спочатку Петро повинен був знайти свою справу в країні, яка ще була на той час для нього чужою. Яцик прагнув учитися, умів бачити й слухати. І це давало йому шанс.
Фото з сайту: e-reading.club
«Прийшов якось до Яцика чолов’яга вже зрілих років і каже:
– Знаєте, пане Яцику, я такий спритний і практичний… Хочу за бізнес узятися… То просив би у вас поради…
Чи й треба казати, що Яцик спочатку майже стішився: українець хоче піти в підприємництво. Це ж те, до чого він не втомлюється закликати своїх земляків.
– Чим я можу допомогти? – запитав з готовністю.
– Бачте, – каже той, – я такий, що не вмію брехати… Не навчили б мене, як то робити.
– Запам’ятайте, шановний, у бізнесі можна обманути лише один раз, а після того ваша справа безнадійно програна. Бо про той обман одразу ж знатиме весь діловий світ. Бізнес – справа чесних людей, – відповів він», – уривок із книги Михайшла Слабошпицького «Українець, який відмовився бути бідним».
Саме наполегливість, розум і справедливість допомогли йому створити власну компанію. Петро Яцик говорив, що в Канаді легко порозумітися, якщо чесно і щиро кажеш про свої наміри і маєш розумні аргументи.
У 1950 йому разом із партнерами вдалося відкрити українську книгарню «Арка». Через 2 роки – меблевий магазин. Потім Яцик усвідомив, що йому потрібна справа всього життя. Він став співвласником, а потім і президентом будівельної фірми “Prombank Investment Limited”, яка успішно працює і донині.
Досягнувши успіху в бізнесі, Петро Яцик почав активно займатися благодійністю. Найголовніші проекти профінансовані ним це: Український науковий інститут Гарвардського університету, Енциклопедія українознавства, Канадський інститут українських студій та Міжнародний конкурс знавців української мови. Він палко вболівав за долю України і намагався всіляко допомогти їй, хоч і перебував закордоном.
Фото з сайту: razom.media
На думку родичів, Петро Яцик занадто багато думав про Батьківщину, а їм фінансово не допомагав і через це в рідному селі його далеко не всі люблять. Хоча директор школи Верхнього-Синьовидного на його захист сказав: «На мою думку, треба характеризувати людину за всю її роботу, а не тільки допомогу окремим людям».
Та і в своїй сім’ї його переконання не завжди знаходили підтримку. Яцик розійшовся зі своєю дружиною і говорив, що з усіх дітей спілкується лише з донькою Надією, бо вона одна розуміє його по-справжньому.
Фото з сайту: razom.media
Потім у нього з’явилася Джінет – дружина, яка дійсно розуміла, яку велику справу робить її чоловік, донька Надія, яка намагається продовжувати батькову справу і досі, і, звичайно ж, – його наука. У Яцикові немовби поєднувались дві особистості. Одна жила в бурхливому темпі бізнесу та меценатства. Інша, більш аналітична, прискіпливо спостерігала за життям першої і аналізувала чи раціонально та вчинила. Петро Яцик сам характеризував свої дії, як «калькульований ризик». Цього ж він вчить і нас.
Дарина Ничкало