Ми обрали Литву через те, що це дешевше і зрозуміліше, ніж Швеція або Німеччина. Вона до нас подібна. Ями на дорогах, погляди, люди.
Середньостатистичний пакет стереотипів про Литву: повільні флегматичні люди, кращі дороги та вищий рівень життя, ніж в Україні. Ми виділили тиждень на те, щоб їздити балтійською країною, якомога більше розмовляти з литовцями та перевіряти стереотипи. Передаю “привіт” тим, хто оцінює країну за столицею та впевнено кажу, що Литва – це не Вільнюс.
Як би багато не писали українські ЗМІ про успіх балтійських країн, чимало литовців нарікає на Євросоюз.
– Хотіли свободи, а все одно вступили в цей Союз. Тепер ані свободи, ані своєї валюти (ред. – до 2015 валютою Литви був литовський лит, приблизно 9 гривень). Сигарети коштували 3 лита, а тепер – 3 євро, – розповідає 45-річний Андріас.
Таку думку поділяють, здебільшого, литовці за 50. 35-річний Алєксєй, у якого ми зупиняємося в Шяуляї, розповідає, що завдяки Євросоюзу в Литві з’явилася справедлива конкуренція.
– Раніше були місцеві супермаркети “Maxima” та “Iki”, якість продукції була не дуже висока, адже в нас не було альтернативи. Потім на литовському ринку з’явився “Lidl” (ред. – німецька мережа супермаркетів), де за приблизно ті ж гроші можна було купити набагато якісніший продукт. Тоді наші супермаркети зрозуміли, що потрібно щось робити, щоб не втратити клієнта.
Алєксєй народився у Санкт-Петербурзі. До Литви він приїхав на навчання та залишився. Зараз вони з дружиною Снєгою живуть у будинку, перший поверх якого – приватний дитячий садок Снєги. У штаті садка працюють три виховательки та бухгалтерка. Жінка із гордістю показує нам садок: подушки на підлозі замість меблів, “ловці снів”, малюнки дітей на стінах.
– Спершу, звісно, було важко, ми багато працювали. Ми довгий час жили у Вільнюсі, але потім почали думати про дітей, а з ними простіше в меншому місті, бо діти – це садок, школа, купа гуртків. До того ж, завжди хотілося мати свій будинок, і от мрія здійснилася, – ділиться Снєга, сидячи на широких дерев’яних сходах.
Шяуляй – четверте за кількістю населення місто Литви. Тут мешкає 109 тисяч литовців (половина населення Тернополя або Луцька). Архітектурно дуже нагадує Житомир: сірі радянські забудови, багато яскравого стріт-арту та музей шоколаду, що намагається впровадити сучасні технології.
Кожен другий литовець, дізнаючись, що ми з України, відповідав, що зараз у Литві багато українців. Самі ж литовці працюють у Німеччині, Великобританії, Швеції, Норвегії, Данії. Наприклад, обидва сини 61-річного Павла поїхали до Англії на заробітки та залишилися там.
– Тепер привозять онучок по черзі. Молодшому важко трохи, хоче вертатися, а старший вже як свій там. Хочеться, щоб були поряд, але там їм краще жити.
Павел працює далекобійником майже все своє життя, раніше багато їздив за кордон, а тепер – максимум в Білорусь або Латвію. Упевнений, що добре заробляти в Литві можливо тільки тоді, коли працюєш на себе.
Фотокореспондента Альгімантаса ми зустрічаємо дорогою з Кедайн, де він організовував свою фотовиставку. Дорогою він розповідає про містечко та про роботу.
– Шкода, що я одразу не додумався завезти вас у самі Кедайни. Це – одне з трьох міст (ред. – інші два – Вільнюс та Каунас), де є історичний центр.
Альгімантас із дитинства мріяв фотографувати, тому вступив на журналістику. Деякий час працював у газеті, а потім почав фотографувати на замовлення різних ЗМІ. На запитання, чи важко фотографу знайти роботу в Литві, сміється:
– Хто добре фотографує, тому не важко. Треба бути професіоналом.
Далі Альгімантас починає розповідати про свої подорожі та, здається, може розповідати про них вічно. Він відвідав 49 країн та майже всі з них фотографував – окрім Мексики.
– Це – небезпечна країна. Я довго думав, чи брати техніку, але вирішив, що це те, що мене годує. Тому я не міг так ризикувати.
Під ці розповіді та тиху новорічну музику ми їдемо до Вільнюса, з якого починали свою подорож та де проведемо останню ніч у Литві. Там ми зупиняємося у латишки Зане, що працює в одному зі шведських банків у Вільнюсі (останні тут досить популярні). Із нею говоримо про балтійську освіту. Дивно нагадує українську.
– Литва і Латвія дуже схожі, а от Естонія дуже від нас відрізняється. Вони перейняли фінську модель у всьому. Взагалі мені дуже пощастило поїхати на “Еразмус+” в Нідерланди, бо я побачила, якою може бути освіта. Наша освіта ще дуже пострадянська та відірвана від реальності. Коли приходиш працювати, багато чому доводиться перевчатися. Але думаю, що перспективи є.
Із цим погоджується більшість молодих людей, із якими ми спілкуємося. Вони вивчають англійську, подорожують автостопом, їздять на проекти та мало відрізняються від української молоді. Хіба, справді трохи повільніші. Але це, швидше, незвично, ніж погано.