КОНЦЕПТ КНЯЗІВ ОСТРОЗЬКИХ ЯК ДОМІНАНТА УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕЇ
У центрі Острога стоїть пам’ятник. Звісно – князям Острозьким. Хоча не так уже це й очевидно, адже поставлений він був лише 30 вересня 2000 року.
Тож розповідаючи гостям Острога про пам’ятник, екскурсовод оповідає про найбільш значимі досягнення окремих представників роду князів Острозьких, створюючи таким чином історичну ауру для самого міста.
Князь Федір усе життя княжив, як належить православному воїну, пішов із життя в ранзі ченця – за що й був канонізований: |
Усе ґрунтовно, традиційно та незаперечно. Добра якісна ілюстрація до історії краю, історії держави, історії культури. Усе разом слугує патріотичній ідеї виховання молоді.
І, власне, від цього місця й почнемо розмову про князів Острозьких та їхню роль у формуванні української національної ідеї як такої. Отже:
УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ
Після падіння Радянської імперії, яка трималася на тоталітарній більшовицькій ідеології – та через її неоковирність і впала, практично в усіх пострадянських державах поняття ідеології стало жупелом. Чимось, про що навіть говорити не можна.
Ідеологія – це страх і жах, ідеологія – це цензура й заборона, ідеологія – це неволя та глухий кут. Тому зникли піонерські та комсомольські організації, тому в результаті зникла з політичної арени України комуністична партія та її політичні сателіти.
Але виникло інше питання: «Яку державу ми будуємо?»
Для початку, про всяк випадок, до Конституції України ввели статтю 15:
«Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова»
І питання ідеології зникло з оббігу. Це кляті більшовики мордували народ ідеологією, ми у вільній демократичній державі цього робити не будемо.
Не будемо – то не будемо. Але питання – «Яку державу ми будуємо?» – нікуди не зникло. Більше того – воно все більше загострюється. Аж до збройного протистояння. Власне, розбіжності щодо минулого та майбутнього й спричинилися до подій останніх трьох років.
На яких прикладах виховувати дітей у школі? Які мрії про майбутнє має оспівувати поет? Які законодавчі акти має створювати парламентарій?
Поки ми не знайдемо відповіді на ці питання, у країні буде продовжуватися розбрат та занепад. Треба щось знайти. І такі пошуки вже велися. Отже:
ПОШУК НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ: ХРОНОЛОГІЯ
Титани української думки шукали відповідь на питання, що має об’єднати український народ. Адже державність, що згуртувала б етнос у націю, була недосяжною мрією, а коли раптово впала з неба 1991 року – ніхто не знав, що з нею робити.
Тому думки про українську національну ідею були різні. Зокрема:
При всій повазі до апостолів українського світогляду – усі вони були продуктами культури свого часу. Нікому з них, попри привабливість окремих постулатів, не судилося стати творцем генерального українського Універсуму.
А історичні умови не стоять на місці, усе тече, усе змінюється. І якщо говорити про вимоги часу, то їх можна сформулювати. Тож є потреба у тому, щоби задовольнити…
СУЧАСНІ ВИКЛИКИ
Отже, українська національна ідея — це формування й утворення української соборної самостійної національної держави, в основу якої покладено українські національні цінності, і насамперед:
- українська культура й мова як державна, яка пануватиме в усіх сферах суспільного життя на всій території України, але не заперечується розвиток національних меншин, які не перешкоджатимуть розвитку, функціюванню й виконанню всіх функцій державної мови;
- сформування інформаційного простору державною мовою;
- утвердження єдиної помісної української церкви;
- наповнення держави українським національним змістом;
- сформування збалансованих гілок влади;
- установлення народовладдя, соціально-економічної, національної справедливості в усіх сферах;
- держава — це не лише спільне національне багатство і спільна перспектива всіх українців, але й спільна відповідальність, а, отже, і спільний захист своєї української держави від внутрішніх і зовнішніх окупантів, від розкрадення народного багатства.
І це все – лише нерозв’язані актуальні практичні проблеми. Це те, про що й далі можна мріяти. Це те, що існує в уяві, не зважаючи на понад чверть століття незалежності, суверенності та соборності.
Мети й далі нема. Цінності є, за допомогою яких українське суспільство прагне стати українським народом. Ентузіазм є, який час від часу спалахує революціями. Народ, зрештою, є, якому хочеться стати повноцінною нацією, яку б поважали по всі боки кордону. А чогось таки бракує.
Головним уроком історії є, як відомо, те, що того уроку ніяк не можуть вивчити. Можливо, варто подивитися уважніше на один із найбільш успішних соціальних експериментів української історії, який був водночас одним із найбільш трагічних історичних досвідчень: історія князів Острозьких. Тож:
КНЯЗІ ОСТРОЗЬКІ – ІСТОРИЧНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ І СОЦІАЛЬНИЙ ДОСВІД
Рід князів Острозьких відомий в історії від 1341 року – Данило Острозький будує в Острозі замок, до 1620 року – помирає останній із князів – волинський воєвода Іван-Януш Острозький. 279 років панування та володіння.
Фантастичні на той час маєтки. Землі та фільварки, будинки та палаци по території Волинського, Київського, Брацлавського, Руського, Подільського, Люблінського, Сандомирського, Краківського, Берестейського, Новогрудського, Мінського, Полоцького, Вітебського, Троцького воєводств, у Жмудській землі, у Богемії, в Угорському королівстві, старостати Білоцерківське, Богуславське, Брацлавське, Вінницьке, Володимирське, Вонячинське, Звенигородське, Канівське, Київське, Луцьке, Переяславське, Троцьке, Упітське, Черкаське.
Це територія на землях нинішньої України, Білорусі, Литви, Польщі, Угорщини, Чехії. Імперія князів Острозьких…
Внесок різних князів, передовсім уже названих, до культури української, до всесвіту українського – величезний.
Ще треба сказати, щодо, так би мовити, Пантеону Острозького входять також і ті, хто разом із князями творили історію:
- першодрукар Іван Федорович (Федоров);
- батько і син – Герасим і Мелетій Смотрицькі – письменники-полемісти, перекладачі, теологи, філологи (М. Смотрицький – творець східнослов’янської граматики “Граматика слов’янська”);
- Іван Вишенський – письменник і полеміст;
- Іов Борецький – просвітитель, церковний і політичний діяч;
- Даміан Наливайко – ворог унії, захисник православ’я і рідний брат Северина Наливайка;
- в Острозі вчився майбутній гетьман Війська Запорізького – Петро Конашевич-Сагайдачний.
Острозький замок, Острозька академія, Острозька Біблія… Просвітницька та політична боротьба… Вир історії, у якому так легко спокуситися принадами, які кружляють навколо фаворита Фортуни.
А князі Острозькі в межах своєї імперії таки були не тільки феодалами, яких по тогочасній Європі було хоч греблю гати. Вони несли з собою певну ідею, вони відчували відповідальність за рід та народ. Острозький міг стати королем польським – не став. Острозький міг стати царем московським – теж не став. Лишився українським князем.
Звісно, нема нічого вічного. Урвався й рід княжий. Острозьке князівство було фронтіром, прикордонною смугою між православним та католицьким світами. Скільки змогли – вистояли.
Спробуємо сформулювати, у чому полягає урок історії, який дав рід Острозьких, у чому…
СУТНІСТЬ ІДЕОЛОГЕМИ КНЯЗІВ ОСТРОЗЬКИХ
А вона потроху почне викристалізовуватися, якщо ми поділимо пам’ятник князів Острозьких на частини – і назвемо їх.
Тож перший – , безумовно – «Воїн». Другий – «Філософ». Тоді третій – «Провідник».
Три іпостасі ідеї князів Острозьких, незалежно від імені конкретного князя. А ба – навіть і не князя, а когось, хто в когорті.
Бо воювали не тільки князі, а й гетьмани. Книжки видавали літератори та друкарі. Вели за собою і святі ченці, і грішні ватажки.
Тож давайте глянемо, як сумісні між собою…
УРОКИ ІСТОРІЇ Й СУЧАСНІСТЬ
Урок перший: концепт «Воїн»
Урок цей полягає у виборі: чи необхідна в історичній свідомості нації мілітарна складова. Якщо говорити про досвід найбільш розвинутих держав світу, то він є доволі суперечливим.
Візьмімо північноамериканський фронтір як фундаментальний компонент американської історії, американського способу життя та американської мрії як такої. Людина з кольтом у руках створила сучасну Америку – це факт. Виникає тільки питання: а куди поділося корінне населення цієї країни, проти якого так завзято й билася та людина з кольтом у руках. І ми згадаємо тільки двох: Джона Рембо з культового американського фільму й Вождя Бромдена з не менш культового «Польоту над гніздом зозулі». Тому що американське корінне населення живе в резерваціях. І якщо хтось скаже, що їм там добре, хай сам спробує. І навіть найвідоміші чорношкірі бійці за права людини у США якось не дуже братаються з автохтонними американцями.
Легенда про переможний фарт Наполеона Бонапарта, який силою свого войовничого таланту перекроїв карту та історію Європи, досі живе й квітне. Іноді іронічно, але завжди з визнанням того, що це таки було. І знов питання: чи ця войовничість змінила саму французьку націю? Чи додала їм, французам, відваги перед ворожою загрозою? І чому ж тоді так легко, без бою, німецькі вояки у червні 1940 року вдерлися до Парижа?
Британська імперія, над якою справді ніколи не заходило сонце, чому й стала англійська мова першою у світі, завойовувала свої позиції насправді силою зброї – і ніби перемогла. Бо сучасний світ – це світ англосаксонської культури. Але що залишилося від самої ВЕЛИКОЇ Британії? Невмируща королева, група «Бітлз» та англійські футбольні фанати.
Найбільш войовничий елемент ХХ століття – Німеччина, батьківщина двох світових війн. Тут просто нема слів. Хоча нинішні німці старанно виглядають цивілізованими. Це що, треба було аж так доводити свою первинність, щоб нарешті стати порядними?
Український досвід військових перемог, хоча й не дуже великий, але існує. Його мало хто знає, бо він практично ні до чого не призвів.
Та останній період української історії показав, що нехтування військовою потугою є надто ризикованим соціальним експериментом. Миролюбність не повинна ставати на перешкоді державному будівництву. Бо, як відомо, той, хто не хоче годувати свою армію, буде годувати чужу.
Урок другий: концепт «Філософ»
Є питання, чи ідеологема книжної премудрості, освіченості грає вирішальну роль у форматуванні державності? І скільки в ній плюсів та мінусів?
Що показує світовий історичний досвід?
Якщо брати синхронно, то все почалося, як відомо, із давньої Греції як джерела світової цивілізації та культури. Грецькі філософи розійшлися білими гіпсовими статуями по алеях університетів усього світу – і завмерли на поличках бібліотек. А нинішні греки сваряться з ЄС, що той не дає їм грошей. Замість Платона читати.
Ізраїль давній та сучасний: винятковий випадок в історії людства, коли нація збереглася завдяки одній книзі – «П’ятикнижжю». Коли народ не забув упродовж тисячоліть поневірянь світами рідної мови – і відродив її з нуля, зробивши з книжки – Державу. Крім цього, ще один феномен: саме тут народилося християнство, яке згодом стало світовою релігією, а євреї, народивши цю релігію, лишилися при своїх. Така собі нескорена нація, яка не піддалася спокусі великої гри.
США: наймолодша світова держава, квазі-імперія, яка не підозрює про свою молодість, вважаючи, що світ розпочався власне з моменту укладання Конституції США. І це не заважає американцям мати найбільшу кількість лауреатів Нобелівської премії в усіх галузях науки – і водночас найбільше проблем у системі освіти як такої.
Чи відома Україна в світі як нація науки та літератури?
В Оксфордському щорічному довіднику «Хто є хто у світі» безліч імен усіх тих, хто відомий як «успішний»: письменник, спортсмен, науковець… Жодного українського літератора високочолі британці не знають. Чому – не відомо.
А чи знаємо ми самі не тільки імена, але й здобутки українських «книжників»: письменників, науковців, публіцистів, інженерів?
Урок третій: концепт «Провідник»
Ідеологема духовного лідера, морального авторитета, генератора державницьких ідей, як правило, пов’язана з ризиком виникнення «культу особи». І випадки, коли цього вдавалося уникнути – скоріше винятки, аніж правила, починаючи з тяжкої долі Гая Юлія Цезаря, ім’я якого є й услові «кайзер», і в слові «цар».
Світовий досвід свідчить, що харизматичний провідник може бути як «батьком нації» й породити демократію, як це сталося з Вашингтоном та Лінкольном, наприклад. А може спотворити саму ідею патерналізму, оскільки «батько» не вбиває своїх дітей. Як правило. Випадок із Тарасом та Остапом Бульбами зарахуємо як прикрість, яку надає втручання жінки до історичних подій. А от феномени Гітлера та Сталіна як «батьків нації» – це ті граблі, на які продовжують наступати народи та держави, яким постійно бракує «твердої руки» – і вони летять у прірву автократії.
Є, звісно, взагалі виняткові прецеденти, коли державний лідер взагалі ні на що не претендує, такий собі аскет і відлюдник від політики, як, скажімо, Махатма Ганді в Індії. Але концепт неспротиву як ефективний важіль політичної боротьби спрацював, наскільки мені відомо, лише один раз за всю світову історію.
Чи хтось колись чув про Президента Швейцарської Конфедерації, якщо брати країни, найбільш придатні до життя? Про якісь випадки з життя їхнього Федерального Канцлера? Узагалі прізвища їхні відомі комусь? У мене живуть родичі там, вони не назвали своїх провідників, коли я їх раптово спитав.
А чи знаємо ми, хто саме керує, наприклад, благословенною Канадою? Боюсь, що мало хто чув про те, що є така посада: Генерал-губернатор. І що в системі державного устрою саме він звітує перед главою держави – Королевою Об’єднаного Королівства.
Український досвід як завжди – суперечливий. Бо досі невідомо: Богдан Хмельницький – це рятівник нації чи той, хто завів Україну в пастку московської облуди?
А Степан Бандера: як громадянин Польщі він був заколотником та злочинцем. Для Радянського Союзу та Німеччини, що були державами-ворогами, він теж був поза законом, бо втручався у їхні великодержавні розбірки. Якщо хтось усерйоз думає, що Польща, Німеччина чи Радянський Союз переймалися історичною долею хоч якогось із «малих народів», що населяли ці держави, то мушу вас розчарувати. «Українська мрія», звісно, варта якнайбільш показного представника та виразника своєї сутності, передовсім для того, аби переконати у своїй доцільності саме ті «великодержавні» нації. Бо їх переконати можна тільки силою.
А тепер глянемо,…
ЧИ ГОТОВА УКРАЇНА ДО АДЕКВАТНОГО СПРИЙНЯТТЯ УРОКІВ ІСТОРІІ?
А тут, крім питань, поки нічого й нема.
Бо якщо йдеться про концепт «Воїна», то сучасні Збройні Сили України та їх готовність до випробувань великого калібру не може не викликати величезні сумніви.
Щодо концепту «Філософ» та стан науки й освіти України у світлі цього концепту можна констатувати, що перманентна нескінченна реформа, що тягнеться ще з радянських часів та ніяк не може на чомусь зупинитися, аж ніяк не сприяє світовому рейтингу української науки й культури загалом та українських вишів зокрема.
Українська політика живе в аурі концепту «Провідник». Точніше сказати, вона без цього концепту жити не може. Різноманітні провидці з сил вибиваються, аби вгадати нарешті, хто з нині працевлаштованих трударів на ниві щастя народного гідний довіри – та все якось не можуть потрапити в ціль. Бо якось та харизма, якої було аж забагато, поки лідер був засватаний, розпливається мжичкою після перших шлюбних ста днів. От така халепа…
Вивчимо ми уроки князів Острозьких чи ні – від цього, якщо без жартів, залежить доля України.