У серпні, коли ми з моєю подругою Танею планували поїздку до Рівного, я думав, що це буде разова подія. Пізніше ми поїхали з другом Денисом в Олику та Клевань, і десь тоді я вирішив, що хочу активно подорожувати. Моєю метою було об’їхати всі адміністративні центри країни та в той же час мандрувати меншими містечками і селами. Мене звати Богдан, і я вже рік цікавлюся плануванням міст та архітектурою. Таких як я називають урбаністами. Тепер я буду шукати ідеї для розвитку Острога на вулицях інших міст. Цього разу ми вирушили до Житомира.
Батьки, знайомі, товариші та навіть друзі-місцеві казали, що там немає, на що дивитись. Однак, я “поблукав” Інтернетом у пошуках цікавого та зібрав карту з 35 точок. Ми купили квитки на автобус, бо запізнилися з плацкартними місцями в поїзді (знижка від студентського на купейні квитки не діє) та рушили.
День поїздки
5:20, наша «карета» рушила. За 50 хвилин ми з Луцька дісталися до Рівного, далі їхати залишалося ще приблизно 3 години. Коли ми проїжджали саме місто, Таня на якомусь СТО зауважила цікаву скульптуру з металобрухту, куди ми і попрямували, щойно зійшли.
Із перших хвилин перебування ми помітили відсутність переходів там, де вони потрібні. Якщо і були, то у вигляді довгої “російської рулетки” без острівців безпеки, “лежачих поліцейських” чи будь-яких інших способів уповільнення трафіку. До цього ще додається 20-25 секунд зеленого світла для пішоходів. У центрі, до речі, побачили оригінальний світлофор, який пропонував полежати, чекаючи на можливість перейти. Ще б лавки там поставили, щоб дійсно можна було би перепочити.
Якщо вже говорити про дорогу, то містом курсують маршрутки, тролейбуси і трамваї. Останній, на жаль, залишився тільки на одному маршруті. Як я вичитав у мережі, його хочуть ліквідувати. Це дуже погано, адже присутність альтернативних маршрутів урізноманітнює життя в місті, зменшує рівень автомобілізації та й загалом еко-тенденція в європейських містах нині – повертати трамваї туди, де вони були раніше.
Ми ось знайшли вулицю князів Острозьких. Але не тільки цей патріотичний факт нас потішив, але й маленька деталь на стінці зупинки: унизу, просто біля землі видно силует міста. Дрібниця, так, але саме такі речі розкривають місто та його душу.
Окрім публічного транспорту, в Житомирі поволі з’являється велоінфраструктура. Бачили б ви моє радісне обличчя, коли я зауважив велодоріжку на дорозі. Дуже вдале рішення – прокладати її саме там, а не на тротуарі, як це часто роблять в інших містах України. Щоправда, деякі автомобілісти ще не звикли до наявності велодоріжки й паркуються на ній. Також по всьому місту розміщені стоянки для велосипедів, що теж сприяє розвитку велоінфраструктури. Сподіваюся, що й в Острозі колись зрозуміють, наскільки такого виду благоустрій потрібен місту.
Попри усі ці зручності, ми пересувалися пішки, аби нічого не пропустити. Часто сходили з маршруту, коли бачили щось цікаве. Місто доволі компактне, і це йому на користь. За словами місцевих, його можна обійти за 3-4 години. Ми ж за 12 годин обійшли 31 точку з 35.
Невід’ємною частиною міста є архітектура. Вона тут різноманітна. Вражає наявність забудов 20-го, 19-го та навіть 18-го століть. Більшість квартирних будинків у центральній частині – сталінського ампіру, дуже красиві сталінки. Найбільше мені запам’яталася будівля Центрального Універмагу, яка побудована вже в повоєнний час, але своєю пишністю більш близька до стилю, який я згадував вище.
Часто голі фасади будинків прикрашають муралами та неординарними стріт-артами. Найбільше Тані, наприклад, сподобалися літери, розміщені по всьому місту. Подруга з Житомира казала, що їх є 33, як і літер в алфавіті, але ми знайшли лише декілька.
Місто озеленюють. На багатьох вулицях є насадження дерев. Вони утворюють тінь, знижують температуру у спеку, зменшують шум та сприяють очищенню повітря. Біля деяких будівель створюють клумби з шин.
З усіх зелених зон парк імені Гагаріна є чи не найбільшим у Житомирі. Він лежить на березі річки Тетерів, через яку простягається пішохідний міст. Набережну в межах цього парку зараз реставрують. Із медіа я дізнався, що з процесом забудовник затягує, і перший етап робіт мав розпочатися ще до вересня. Обов’язково повернуся через рік, щоб побачити результат.
Центр Житомира – Михайлівська вулиця, більш відома як «Михайлівка». Це – пішохідна вулиця, де відбуваються усі події. Ми потрапили на святкування Покрови, що трохи завадило оцінити архітектуру там, проте побачили людний Житомир, його життя, його атмосферу. На святі виступали місцеві колективи, навіть рок-група.
Населення, з того, що я побачив і з того, що мені розповідали, у більшості своїй спілкується російською. Я у Житомирі вдруге, тож для мене це не було незвичним. Цікавішою була реакція людей на нас, туристів. Наприклад один чоловік, коли ми фотографували ЦУМ, буквально випалював нас поглядом, намагаючись зрозуміти, що ми у цьому знайшли.
Пізніше ми зустрілися з подругою, яка сама з Житомира й прогулялися уже вечірнім містом. Ліхтарів на тротуарах доволі мало, проте ось будівля Житомирської ОДА майорить синьо-жовтою підсвіткою, і ледве не кожен знак пішохідного переходу світиться, мов новорічна ялинка. Коли ми запитали подругу про безпеку ввечері, вона відповіла, що, на жаль, забула свій газовий балончик.
Час нашого від’їзду наближався. Ми до останнього думали, що автобус вирушає о 21:30. На щастя, вчасно побачили, що той був на 21:10 і встигли. Місто залишило після себе гарні враження, попри деякі мінуси. Воно розвивається та це видно. Деякі дії влади є не зовсім правильними, наприклад, ситуація з трамваєм, але перспективи величезні. Упевнений, що ще не раз сюди повернуся. Таня навіть захотіла сюди переїхати.
Богдан СІМОНОВ
Редакція не несе відповідальності за зміст блогових матеріалів.