Як тільки я вступив у НаУ ОА, мене часто запитували, на кого я вчуся. Ну і зараз час від часу питають. Наче все нормально, звичайне просте запитання…
Проте як тільки я відповідаю, що на історика, то більшість людей із розумним обличчям реагують отак: «Аааа, то це ти на вчителя історії вчишся!». Виникають двоякі відчуття і бажання побитися головою об стіну.
Перш за все, хочу сказати, що не маю на меті висвітлити професію вчителя історії як щось непрестижне, нікому непотрібне і погане. Навпаки, вчительська праця є досить важливою та благородною. Від учителів залежить дуже багато, наприклад, формування рівня національної свідомості, справжнього патріотизму, гідного інтелектального рівня та високої моральності майбутніх поколінь. Свідома нація – запорука розвитку сильної держави. Моя мета – розбити стереотип, що історики це тільки вчителі.
Що ж ми вивчаємо?
Майбутні історики вивчають історію людства: від появи людини аж до сьогодення, і з усіма її сторонами – економікою, політикою, культурою. Тобто ми маємо можливість одночасно дізнатися про те, чому вошей в Середньовіччі називали «Божими перлинами» та як боролися з корупцією в Китаї. Про те, що знайдена булава на розкопках може бути не зовсім булавою, а німецькою гранатою. На історії ми не зубримо бездумно всі дати, імена правителів, полководців, назви річок чи поселень (хоча це теж важливо). Найголовніше – це зрозуміти, ЧОМУ це відбулося, вміти об’єктивно висвітлити історичну подію, відповідно до фактів та перевірених джерел (хоча робити це не так легко, як може здатися). Також історики вивчають не лише минуле, а й іноземні мови, психологію, політологію, правознавство, філософію, соціологію… Звісно тут голова може «піти по швах» від тієї кількості інформації (часом аж зовсім непотрібної), але терпіння і правильно виставлені пріоритети допоможуть вам не втратити самовладання.
Ну і чим же особливі ті історики?
Як би це дивно не звучало, але навчаючись на історії, ти починаєш розуміти більшість суспільно-політичних процесів та подій, що відбуваються саме сьогодні. Минуле тісно пов’язано з сучасним та майбутнім. Наприклад, Рух 4 травня 1919, який розпочався в Пекіні із виступу студентів. Причиною протестів був Версальський мирний договір, в якому обмежувався сувернітет Китаю. Тодішній уряд жорстоко придушив патріотичний страйк студентів. На знак протесту проти побиття та арешту демонстрантів на наступний день застрайкував Пекін, а потім вся країна. Звісно різні вимоги, обставини та умови. Проте вам нічого це не нагадує?
Не побоюсь трохи похвалитися, але навчання на історії сприяє ерудованості. Щоправда дещо забувається, особливо якась нудота, проте найяскравіше все ж залишається в пам’яті. Ми працюємо з великою кількістю інформації, вчимося критично її сприймати, виділяти головне та аналізувати. Тобто, коротко кажучи, історик, це людина універсальна, яка всебічно розвивається, мислить, а не просто перетворюється на ходячу енциклопедію, що видає сухі факти. Зрозуміло, що диплом історика не робить автоматично розумником. Аби досягти певного рівня потрібно багато працювати.
Де можна працювати?
Історики можуть реалізувати себе у різних сферах. Хтось обирає роботу вченого або викладача, вчителя у школі. Можна працювати в архівах, бібліотеках чи музеях. Інші можуть спробувати себе в політичних фондах, аналітичних центрах, у сфері бізнесу. Якщо хочеться більше пригод та романтики, можна податися в археологи або на заробітки закордон (останнє зараз в тренді). Також історики мають можливість стати журналістами в ЗМІ. Ще один напрямок працевлаштування – сфера менеджменту та органи державного управління. Випускники історичних факультетів можуть зробити кар’єру на посаді спічрайтерів та аналітиків. Якщо добре знаєте іноземні мови, то можна влаштуватися екскурсоводом для іноземців, перекладачем чи працювати в дипломатичному представництві. Іншим варіантом є здобуття другої вищої освіту та кардинальна зміна сфери діяльності.
Особисто я пробую свої сили у журналістиці, і це дійсно крутий досвід, нові знайомства, щоправда, багато чого потрібно вчити майже з нуля. Освіта історика цьому аж ніяк не заважає і не обмежує, а лише допомагає, сприяє генерації нових ідей, критичній оцінці інформації. Наприклад, це вчить зайвий раз перевіряти факти, подавати різні точки зору, підкріплені аргументами. Адже в минулому було багато підробок та фальсифікацій, яким щиро вірили. Не менше їх і зараз. Вивчаючи і розуміючи такі речі, історику «обпектися» на такому стає складніше.
Трохи мотивації. Шукав успішних та відомих людей з історичною освітою, які не працюють істориками, серед них: Віктор Бронюк, Оксана Марченко, Володимир Литвин, Катерина Осадча, Андрій Парубій, Ігор Литовченко, Віталій Гайдукевич…
Як бачимо кількість професій та напрямків різноманітна і не обмежується вчителюванням. Усе залежить від людини. Її вмінь, навичок, мотивації, амбіцій, цілей, наполегливості, бажання працювати та вдосконалюватися. Головне не обмежувати себе та не ставати заручником стереотипів!
Денис ГАВРИЛЮК