Реклама

 

Побачити, як німці співають Рамштайн (пам’ятаєте ж «Мутер»?) у караоке, погуляти двома польськими та двома німецькими містами, покататись маршруткою, інтерсіті, електричкою, убером, літаком, побачити 1000 і 1 пам’ятку та гарну будівлю, а також поспілкуватись із справжнім німцем (і все це за 140 євро) – історія про те, як я провела 5 днів зимових канікул.

 

Орієнтовний час читання: 13 хв.

Поїхали!

Аби ця вся писанина була хоч трохи корисною для когось, то, окрім «отсєбятіні», я вказуватиму, скільки і що коштувало в обох країнах (p.s. На той час курс євро – 35 грн, злотих – 8 грн).

Якщо ви дуже візуали і не маєте 13 вільних хвилин, щоб прочитати цей текст, то можете почати з відео.

Вся подорож – у трьох хвилинах.

«Здається, стало чистіше»

Зустрілась я зі своєю подругою-попутницею Настею у Львові. Звідти ми поїхали на Перемишль (інтерсіті Львів-Перемишль вартує 245 грн).

Поїзд кордон набагато швидше проходить, аніж машина. Прикордонники кілька разів переглянули документи і пакунки – все.

Коли перетнули кордон і трохи проїхали, то Настя спитала: «Мені здається, чи стало чистіше?». Я у вікно не дивилась – не знаю.

За кілька годин були уже на місці. Дізнались, що через годину з Перемишля на Краків (наша точка «В» поїздки) їде маршрутка. Знайшли її дуже швидко, бо потрібно було тільки підземкою пройтись і повернути направо, щоб вийти на автовокзал.

Маршрутка Перемишль-Краків вартує 306 грн (їхати реально було півдня, десь 4 години).

У нас була ще година вільного часу, от ми і пішли гуляти. Ходили за інтуїцією, бо щось поляки англійською не дуже володіли. Але якось так вийшло, що ноги нас самі привели до старого міста. Гарно, відчувається архітектура тієї епохи. Все.

старе місто у Перемишлі

Побігли вже до маршрутки. Заблукали, але тут з’явились українці. На переході почули українською: «У нас ще 20 хв до відправлення!». І зрозуміли, що вони теж їдуть тією маршруткою на Краків. Встигли.

Приїхали до Кракова – майже темно. Але перше, що кинулось в очі – реклама українською. Мамо, я вдома?) Здалось, що рекламісти там дуже продумані, бо реклама була про дзвінки в Україну.

«Чому в тебе ціла купа дивних речей, які я не розумію…»

Краків вночі дуже гарний. Темрява додає епічності. А відкритість чіпляє. Для мене ця відкритість була у величезних вікнах багатоповерхівок: я бачила, як люди працювали в офісі, як вчились танцювати, як говорили і пили чай/каву. Ціна на каву, до речі, одразу злякала.. маленьке капучіно, яке в Острозі я беру за 14 грн, там – від 6 злотих (48 грн). Але ми його таки взяли. Потім пішли шукати Флоріанські ворота, бо там у нас була зустріч зі знайомим українцем, який переїхав до Кракова. Пішли ми пішки, бо йти там було біля 2 км, тому ми просто зробили скрін карти (беззмістовно), але у підсумку трохи заблукали.. і магічним чином повернулись знову до вокзалу. Зрозуміли, що щось пішло не так.

Знайшли поляка, запитали дорогу. Англійську він знав дуже погано, трохи українські слова розумів, трохи польською пояснював. А потім просто пішов з нами, щоб показати дорогу: ми пішли через Галерею Краковську, вийшли на площі, пішли через підземний перехід, знову вийшли.. і поняли, що не знаємо, де ті ворота. Підходимо ще до одного поляка, який уже міг відповісти англійською. Питаємо. А він сміючись і каже: «Ви жартуєте?». Потім показав пальцем на якусь будівлю за парком і сказав, що ми вже прийшли до місця призначення. Ми подякували і пішли.. Тут потрібно хештеґ #нумижтуристки.

Там був МакДональдс. Ми пораділи і пішли поїсти хоч щось. Дивно, але там навіть Мак інший. Одразу біля входу ряд автоматів, щоб зробити замовлення самостійно. Черг, відповідно, теж не було. Взяли одну стандартну порцію на двох за 128 грн. Потім зустрілись з нашим знайомим і пішли гуляти. Вечірній Краків атмосферою дуже нагадує Львів, от тільки вуличних музик не чулося. А карети, яких не видно у Львові, були. Екскурсія у нас проходила якимось єврейським райончиком та трохи безлюдними вулицями. Думаю, якщо йти за інтуїцією, то туди можна легко потрапити. Погуляли, пішли в гості, Настя спробувала акройогу, цікаво було послухати про «флаєрів» та «базу», а я спробувала страхувати. Обійшлось без жертв – свою функцію виконала.

Ми поспівали під гітару «Тебе це може вбити» і пішли спати. Вранці у нас літак.

«Вітаю у Нюрнберґу!»

Виліт рано (точно не згадаю, десь о 9), але в аеропорту треба бути за 2 години до вильоту (як мінімум). Тому ми взяли таксі до залізничного вокзалу від місця, де ночували. Це був Uber, який обійшовся нам у 134 грн з кожної. Далі ми сіли на поїзд до аеропорту (орієнтовно 20-30 хв їде), вартує 87 грн.

До речі, про літак. Білети знайшли на kiwi.com. Звідси і пішов вибір міст. Сайт порівнює усі рейси й ціни перельотів між країнами. От ми і обрали найбільш вигідний рейс. Тому сказати, що «о Боже, я все життя мріяла про Краків та Нюрнберґ» я не можу, бо такого не було.

Білети на літак у дві сторони (Краків-Нюрнберґ, Нюрнберґ-Краків) обійшлись нам у 60 євро, по 30 євро з кожної.. складно уявити, що можна злітати в іншу країну за 500 грн, правда ж?).

Мініатюра: стоїмо ми у Кракові в аеропорту. Говоримо між собою англійською. Потім переключились на українську. І тут хлопець, який стояв просто перед нами, повертається і каже: «Привіт, дівчат! Ви з України?». Чому я не здивувалась, що у черзі на літак з Польщі у Німеччину перед нами стояв саме львів‘янин? Він їхав на найбільшу у світі виставку дерев’яних іграшок, яка випала якраз на ті дні, коли ми маємо бути у місті. Дізнались, що 50 тисяч людей беруть у ній участь! Ми уже були в очікуванні тисяч людей з різних країн, які безтурботно гуляють містом.

той самий львів‘янин

Прилетіли досить швидко. Трохи більше години переліт зайняв.

Лайфхак: беріть тільки рюкзак, менше перейматись треба буде і доплачувати не доведеться. І рідину із собою брати не можна (більше 100 мл), вони навіть мою водичку від макіяжу викинули.. боляче було дивитись. І обов’язково роздрукуйте білети. І читайте, що на сайті пишуть дрібними літерами, бо якщо не підтвердите свою особу одразу і безкоштовно, то зробите це за 100 євро в аеропорту. Ремарка закінчена. Тож переліт зайняв трохи більше години. Біля 11 ранку ми були у Нюрнберґу.

«Підемо на вечірку каучсерферів?»

На сайті couchsurfing.com ми знайшли німця, який погодився скласти нам компанію і все показати/розказати. І це було найкраще рішення за всю нашу подорож!

Щодо міста. У принципі, якщо орієнтуватись і мати час, то можна постійно ходити пішки. Але ми не знали і часу було не так багато.

З аеропорту до центру міста можна доїхати просто на метро, кілька станцій проїхати. Квитки у метро вартували 210 грн/день. Але тут цікаво, бо якщо купуєш квиток у суботу, то він діє на всі вихідні, тобто 210 грн за суботу + неділю. І це на увесь транспорт: метро і маршрутки по місту. Одноразовий білет – 105 грн.

Нашого нового друга звали Річард. Він фрілансер, працює в ІТ, тому міг присвятити нам цілих два дні, що і зробив з власної ініціативи.

наше тріо: я, Настя, Річард

Якщо коротко, то ми були: всюди, реально за день обійшли ключові точки міста (майже всі). Так, дуже гарно. Так, «ох, ах, вундершон» звучало від нас постійно. Але найкраще у цьому дні – то спілкування з Річардом. Є така річ: «подорожуй з метою». Чому я думаю, що це важливо? Бо коли ти їдеш кудись «просто так», то і повертаєшся додому порожнім: з емоціями, але без розуміння. Завдяки Річарду ми зрозуміли, як думають німці із типового містечка Баварії, де вони працюють, як живуть, що вважають важливим. Ми багато говорили про цінності і зовсім трохи про те, а що навколо. Хоча й останнього нам вистачало. Хто краще розкаже про своє місто, як не людина, яка там живе? Тому дуже рекомендую знайти свого Річарда і насолоджуватись поїздкою. А ми ще й насолоджувалась дешевою вуличною їжею (булочки/пиріжки за 70 грн/штуку) і смачнющим глінтвейном, який коштував так само, як і пиріжки.

Ключові пункти:

– Нюрнберзька фортеця (гарна панорама міста, видно, що високі будинки – то не про Нюрнберґ)

– Міські мури/башти/брами (їх багато, вони всюди)

– Центральний ринковий майдан (місце, де туристи захопили все)

– Церква Святого Себальда (це треба просто побачити)

та сама панорама міста

Окрім цього, якщо просто гуляти містом, то можна побачити багато гарних (очевидно суб’єктивна думка) місць, які так і лишились безіменними для мене.

Коли прийшов вечір, то Річард взяв нас у караоке, де він та інші каучсерфери вирішили зустрітись, щоб гарно провести час.

«Рамштайн по-баварськи»

Темно. Людей майже немає, але один хлопець вийшов на сцену. Включили музику, і через хвилину до мене дійшло, що він співав німецький метал, «Ду хаст» Рамштайна. Щоб оцінити, наскільки то було моторошно – послухайте цю композицію, додайте трохи аматорства, а потім уявіть собі стереотипного байкера з американських фільмів 90-х – це відбувалось за 5 метрів від мене.

Ми сіли за наш столик до нових знайомих та намагались поговорити під зловісне «Ду хаст». Потім все змінилось.

драйв німців легко підхопити: я теж співала

За півгодини у караоке всі столики були уже зайняті. Людей – дуже багато. На сцені постійно змінювались виконавці. Проте вони всі були дуже схожі: розкуті, байдужі до можливого невдоволення, щасливі. Вони насолоджувались музикою і не звертали увагу на інших. Вони дуркували на сцені: співали комічними голосами, кривлялися, виходили на сцену і долучались до співу інших. Дивно було бачити усе це.

вони вміють веселитись

Я думала, що німці такими не бувають. Але спілкування показало, що вони вміють не тільки працювати, але й відпочивати, бути товариськими та балакучими.

У той же вечір один із наших нових знайомих запитав: «Якщо ви уже все побачили у Нюрнберґу, то чому б вам не проїхатись до сусіднього Реґенсбурґа?». І знаєте що? Ми так і зробили.

«Місто кольорових будинків та смачного пива»

Думаю, що поїхати у Німеччину і не спробувати їх пиво, то це те саме, що приїхати в Україну і не спробувати вареників – не зрозумієш, з чого складається німець. А пиво у них, здається, у крові. П’ють його всюди, а якщо ще згадати про наявність такого фантастичного явища як «Октовбер фест», то можна припустити, що ранок у них теж починається з пива (жарт).

Я його і в Україні вкрай рідко пила, тому складно порівняти, чи краще воно, чи ні. Але, що смачне – підтверджую.

Так ось. Білет на поїзд Нюрнберґ-Реґенсбурґ вартує 455 грн у дві сторони. Їхати біля години.

Чому я порадила б поїхати у якесь сусіднє містечко?

По-перше, побачити можна у десятки разів більше: села, селища, міста, гори, ліси. Це допомагає осмислити і зрозуміти більше. По-друге, а чому б не змінити локацію? У Німеччині багато цікавих містечок з особливою історією, треба користуватись можливістю!

Ми багато гуляли, випили досить дешеву каву за 70 грн, послухали історії Річарда з університету (він вчився у цьому місті) та його думки про низькоякісну шкільну освіту у Німеччині та висококласну – в університетах.

та сама вулична їжа + дивної форми будинки

Стару частину міста, яку заклали ще у Середньовіччі, визнали об’єктом світової спадщини ЮНЕСКО. Тому у центрі є музей, який варто відвідати, щоб переконатись і вжахнутись, наскільки старими вулицями ми ходимо та скільки ж бачили ті будівлі.

До речі, Вікіпедія пише, що у 2014 Реґенсбурґ був найбільш популярним містом серед туристів.

Ключові пункти:

– Реґенсбурзький собор св. Петра (типовий готичний величний стиль)

– Кам’яний міст (гарна панорама кольорових будинків)

– Ратушна площа (там багато смачної їжі + кажуть, що саме там оголосили про розпад Священної Римської імперії)

ті самі будинки і той самий міст

Далі – просто гуляти. Майже на кожному кроці щось цікаве.

«День відпочинку, прощання та листівок»

Четвертий день поїздки ми провели «на релаксі»: гуляли тими ж вуличками, спробували місцеву випічку, намагалися знайти супермаркет, який працює у неділю (марно, неділя – «святий» день, коли відпочивають усі, і майже ніхто і ніщо не працює).

Ми подивились на місто трохи по-іншому: виявляється, що і сміття буває на вулицях (чи може, то просто через неділю), і місто досить звичайне (ефект «ох, ах, вундершон» швидко випарувався). Але це було важливо: переконалась, що якщо їхати кудись, щоб подивитися, як там гарно, які всі щасливі, у пошуках якогось умовного раю, то можна дуже круто розчаруватися. Ми ж їхали, щоб відкрити для себе культуру та людей. Тому повертались виснажено-щасливі.

Без ілюзій, але задоволені.

Їхали до аеропорту після опівночі, тому взяли білет одноразовий, той, що за 105 грн.

Уже в аеропорту купила на пам`ять дві листівки за 77 грн.

Далі – знову Краків.

«Останній порив і друге дихання»

Про Краків говорити (писати) можна багато. Там ми зустріли подругу-українку, яка туди переїхала. Ми поснідали у Макдональдсі за 80 грн.

І пішли гуляти. Вдень Краків трохи інший. У найбільш відвідуваному місті Польщі є що подивитись.

так-так, це той самий Краків

Проїзд у громадському транспорті – 23 грн (одноразовий).

Ключові пункти:

– Старе місто (це «маст-сі» будь-якого європейського міста)

– Флоріанські ворота та Оборонні стіни (там є МакДональдс, якщо що)

– Ринкова площа (наче з фільмів, дуже гарна картинка, захоплює)

– Казімеж (той самий єврейський квартал)

– Суконні ряди (на площі, там є цікаві герби, але сувенірів краще не купувати, якщо не прагнете збанкрутувати)

– Церква святих Петра і Павла (дуже круті статуї можна побачити)

І традиційна порада: просто гуляйте, куди ноги ведуть, туди й ідіть, побачите нетуристичні місця і «місто, як воно є».

Що ми ще пробувати? Глінтвейн за 72 грн, каву за 98 грн.

Потім ми знайшли блаблакар Краків-Львів за 280 грн і поїхали додому.

Коли сіли у машину, без будь-яких моральних сил, виснажені фізично й морально, то першою була фраза: «Європу ми уже побачили. Це не інший світ. Я хочу щось кардинально інше. Може, Ізраїль?».

Здається, це не останній мій блог про подорож для Острог.інфо.

Зе енд

Ірина ГОЮК

Реклама

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here