Радо представляю вам драматичний сюжет про універсальну журналістку, яка менш ніж за місяць перетворилась на універсальну офіціантку. А ще трохи про те, чому клієнти (не) завжди мають рацію.
Почну з того, що шукаючи місце заробітку, я поставила першим пріоритетом гнучкий робочий графік. У такому разі мала б для саморозвитку і час, і кошти. Але шукати вакансії в середині літа, виявилось запізно. Процес частково сповільнився ще й через незаплановану подорож, про яку, однак, шкодувати не доводиться. Допоміг мені щасливий випадок – відпочинок у спорт-пабі, на сайті якого я згодом зауважила вакансію офіціантки.
Оскільки заклад не ресторанного типу, розмір платні мене спершу потішив. У Рівному 300 гривень у день зазвичай отримують у піцеріях або ресторанчиках ближче до центру міста.
Тільки на третій день зміни я тверезо оцінила своє становище.
Тепер варто розповісти про сам заклад:
- це – спортивний клуб, куди частіше приїжджають заради гри у пейнтбол або верхової їзди, аніж для “попоїсти”
- на території таки є невелике кафе та кілька альтанок, де можна влаштувати пікнік та відпочити гуртом
- спираючись на попередні два пункти, клієнти здебільшого не дуже вибагливі до наповнення меню чи алкогольної карти
Але є одне “але” – працівників у кафе дуже мало, тому нерідко я мусила обслуговувати 5-6 альтанок одночасно. Це погано відбивалось і на швидкості обслуговування, і на моїй нервовій системі. Бо ж окрім подачі страв я була відповідальна за прибирання території, миття посуду, інвентаризацію, бронювання та виконання чи не всіх забаганок дорогих відвідувачів. І коли працюєш 12 годин на добу, не мотивує зарплатня. Не мотивують чайові. Мотивує гаряча ванна і м’яке ліжко.
До чого я це все?
Людина за своєю природою істота егоїстична. А, відповідно, вона вважає істинно правильним те, що для неї вигідно. Це означає, що всі норми та правила відносні, навіть якщо суспільство сліпо їх дотримується.
Кожен із нас отримує товари та послуги. Отже, кожен із нас – клієнт. І на досвіді офіціантки скажу — майже кожен, хто платить за послуги, готовий нескінченно нагадувати, що “клієнт завжди має рацію”. І обслуговуючий персонал неодмінно погоджується з цим правилом, адже задоволений відвідувач — це щедрий відвідувач.
Хоча бажання відвідувача завжди на першому місці, мало хто бере до уваги обставини, які не залежать від офіціанта, не залежать від кухаря і не завжди залежать від власника.
“Чому ви не працюєте цілодобово?”
“Чому у вас такий тьмяний ремонт?”
“А можна покласти свій алкоголь у ваш холодильник?”
“Могли б ви порізати для нас торт і винести його, щоб свічки не згасли?”
“А якщо в нас день народження, ви зробите знижку?”
У такі моменти запитувала себе і клієнтів подумки: “Ви дозволяєте собі робити це в інших закладах?”.
Можливо, атмосфера кафе дозволяла почуватися вільно, але хіба можна вимагати від працівника порушувати санітарні норми чи правила пожежної безпеки, щоб забезпечити для когось незабутній корпоратив?
Чи справедливо я чула погрози на кшталт: “я маю знайомого в управлінні”, “завтра ваш заклад закриють”, “у вас тут взагалі клієнтів не буде, якщо я захочу” та інші? Навряд. Бо за відносно короткий час я навчилася відповідати на заперечення, усміхатися, жартувати з недолугих зауважень та запитань, чи є в мене кавалер?
Звісно, є інший бік медалі. Приходили люди, які обіцяли повернутися, настільки були задоволені сервісом. Дехто сам забирав замовлення, щоб полегшити мені роботу. Хтось підбадьорював дотепними жартами, хтось конструктивно пояснював, що було б бажано виправити (поради, які хочеться брати до уваги).
Не буває хороших чи поганих клієнтів, є лише ті, хто поважає і зневажає працю, стримані та запальні, розсудливі та примхливі. Ким будете ви, залежить від вас. Яким би поганим не видавався заклад, пам’ятайте, що завжди ви як клієнт є найважливішим для персоналу. Працівники отримують подвійні догани: від відвідувачів і від керівництва, тому не в їхніх інтересах робити щось зловмисно.
А якщо все ж натрапили на безвідповідального офіціанта/ку, не поспішайте сипати його добірною лайкою. Краще звернутися до адміністрації або ж написати скаргу.
Що підтримувало мій тонус, це колектив. Зрозуміла, як багато залежить від щирості та людяності, від підтримки та професійної поради.
І ще: тепер я ніколи не шкодую чайових.
Редакція не несе відповідальності за зміст блогових матеріалів.
авторка: Дарія БОРИСОВИЧ