Їх світ був розділений катаклізмом, де відбувається, здавалося б, безкінечна війна між двома різними фракціями. Спочатку вони були по різні сторони барикад і, можливо, неодноразово зустрічалися в бою… Так розпочалася історія кохання молодого подружжя Сашка та Дарини Леськів. Молодята познайомилися доволі нестандартним способом — у онлайн грі «Айон». Цікаво й те, що тоді вони були громадянами різних держав: Даша жила в Росії, а Сашко – в Україні. Зараз пара мешкає в Острозі. Даша — студентка 1 курсу факультету романо-германських мов в ОА, Сашко — аспірант за програмою PhD. Своєю історією подружжя поділилося й з нами.
Як розвивалася ваша історія кохання?
Сашко. Я був доволі успішним гравцем: входив у десятку кращих. Але одного дня чомусь спонтанно вирішив перейти на «іншу сторону конфлікту». Потім випадково зустрів Дашу, а точніше, її персонажа. Відтоді ми вже не могли грати один без одного. Однак так сталось, що я мусив готуватися до ЗНО. Про гру на певний час забув – так ми перестали спілкуватись. Коли я повернувся у гру, виявилося: Даші уже не було серед гравців. Через деякий час до мене в соціальних мережах у друзі «постукала» дівчина Даша. Я неймовірно зрадів. Річ у тому, що ми ще раніше обмінялись своїми контактами, просто я їх втратив. Таке поновлення зв’язків стало для мене справжнім везінняи, а можливо долею чи Божим промислом.
Як ви зрозуміли, що підходите один одному?
Даша. Упродовж двох років ми спілкувалися невербально: спочатку в контакті, потім по-скайпу. Увесь цей час пізнавали характери один одного. Ми багато говорили на різні теми, спільно переглядали фільми, японську анімацію, ділились переживаннями, думками. На певному етапі просто зрозуміли, що вже не можемо бути один без одного. Ми відчули себе частинкою чогось цілого, хоча тоді ще віртуального.
Сашко, а пропозиція руки і серця також відбувалася онлайн?
Сашко. Наше майбутнє ми теж обговорювали. Пропозиція відбулась, на жаль, чи, можливо, на щастя, не так екзотично, як знайомство. Я запропонував руку і серце Даші, коли приїхав до неї у Москву. Це була наша перша зустріч вживу, але вже тоді я знав, чого хочу насправді.
Дашо, які були ваші враження від першої зустрічі та пропозиції?
Даша. Нашу першу зустріч можна назвати доволі спокійною. я була дівчина доволі сором’язлива, і тому, просто з розбігу накинутись на нього біля потягу, на пероні серед натовпу чужих людей просто не могла, але шалене серцебиття, тремтіння і вібрація кожної клітини тіла супроводжували мене всю дорогу додому. Звісно, коли ми приїхали, я обнімала Сашка ще сильніше. Пам’ятаю, тоді ми мало не «вивалилися» у коридор під’їзду. Я була неймовірно рада тому, що він тепер поряд. Коли Сашко зробив пропозицію, я не пищала, не плакала, не була спантеличена, як це часто показують у фільмах. Я була рада і готова, адже ми давно знали про почуття один до одного.
Дашо, заради кохання ти переїхала у іншу країну, вивчила українську мову. А які труднощі трапилися під час переїзду та адаптації?
Даша. Проблеми є завжди. Переїзд був заздалегідь спланований і готувався відразу після закінчення мною школи. Я хотіла навчатись на РГМ в ОА ще тоді, коли була ученицею 9-го класу приватної московській школи. Але життя склалося так, що в останній момент моя мама не підтримала мого вибору і виказала свої плани на моє майбутнє. Я обрала кохання, відмовилась від грошей і впливу. Переїхала до свого тата (до речі, мої батьки вже тоді були багато років розлучені), і пішла працювати. Річ у тому, що на момент закінчення школи мені не виповнилося 18 років, і я не могла самостійно виїхати за межі РФ. Як тільки така можливість з’явилась — я без вагань зібрала свої речі, і Сашко приїхав і забрав мене.
На цьому пригоди не завершилися. Потрібно було швидко розпочати процес отримання українського громадянства. Річ у тому, що моя родина в РФ — це українці. На татові лінії — корінні жителі Львова, по маминій — репресовані українці на територію російського Поволжя. Ось чому, отримати громадянство згідно української Конституції було можливо. Однак, процес затягнувся через зміну влади під час Майдану. Це не дозволило мені у 2014 році вступити на РГМ в ОА. Мені не пощастило всього на кілька днів…Термін подачі документів завершився 7 серпня, а громадянство було присвоєне — 8-го. Далі мене чекав період навчання у коледжі та мій перший диплом, що не дозволив мені в 2015 році знову стати студентом ОА, тому я вступила на заочне відділення в академію. І тільки в 2016 році я здійснила свою мрію — без проблем подала документи на вступ… Ну майже без проблем. Оскільки атестат у мене російський, зареєструвати його в українській базі складно. Наші волонтери у приймальній комісії зателефонували в Міністерство освіти і розповіли, що в них є абітурієнтка з українським громадянством, але російським атестатом. На це отримали відповідь: «Ого!», після якої на другій лінії кинули слухавку. Ситуація вирішилась завдяки втручанню викладача кафедри фінансів Ольги Кривицької. І ось я тут, серед спудеїв ОА!
Дашо, ти напевно спілкуєшся зі своїми родичами. Як вони бачать сьогоднішню ситуацію в Україні і як її бачиш ти ?
Чесно кажучи, я кілька років ні з ким із родичів фактично не спілкувалася. Ось чому, їх політичні позиції мені не відомі. І взагалі я вважаю, на сімейні відносини не повинні впливати чиїсь політичні переконання.
Судячи із вашого досвіду, онлайн ігри — це чудовий спосіб для знайомства?
Сашко. Вважаю, що онлайн ігри не найкращий спосіб для знайомства. Нам просто поталанило. Звісно, трапляються подібні історії, однак їх мало. Та й аудиторія в онлайн іграх трохи змінилася. У нас самих зараз дуже мало часу для ігор залишилось, особливо онлайн. Але коли-не-коли ми приділяємо увагу різним інтелектуальним іграм. Як ми говоримо: «Граймо в розумні ігри!»
Богдана Капіца