«Простір синагог» в Острозі? Як відновлюють найбільшу єврейську святиню у місті

Відправною точкою для мене стала стаття Сергія Кравцова «Пам’ятати чи забути?» у грудні 2015-го в журналі «European Jewish Heritage». Сергій Кравцов – один із найбільш знаних фахівців сакрального мистецтва Східної Європи, який написав чимало праць з цієї тематики, зокрема і про острозьку Синагогу, яку він неодноразово бачив на власні очі та коментував її стан. В англомовному тексті я відчув іронію, сарказм та дорікання місцевим органам влади, діаспорі із США, яка приїздить сюди та всій єврейські громаді загалом, для якої споруда є величезною цінністю. Іронію про те, що цінують її як руїни. Відчув, що ці дорікання стосувались і мене – як депутата, як людину з досвідом реставрації та ще й як члена громади. Так з’явилось відчуття особистої відповідальності.

Від початку ідеї відновлення будівлі ніяк не вдавалось залучити когось у цей процес, постійно були якісь перепони. Двічі я подавав документи на отримання гранту від посольського фонду США на збереження культурної спадщини України із сподіваннями покриття витрат на реставрацію (грант на 200 тисяч доларів). Додав до документів гарантійний лист від американської організації, яка переймається святими місцями в Європі на паритетних засадах: 200 тисяч доларів дає фонд, а інші 200 тисяч доларів – ця організація. Навіть згадав про підписану Клінтоном і Кучмою міжурядову угоду (1994 р.) України й США про збереження культурної спадщини за кордоном. В перелік об’єктів американської культурної спадщини за кордоном входять 3 об’єкти з Острога: Острозький єврейський цвинтар, Велика Синагога і Місце розстрілу єврейського населення Острога. У кожного з них є власні номери у цьому документі. Існує величезна громада вихідців з Острога, які будують свою генеалогію з цього міста. Саме вони вважають, що перелічена спадщина належить не лише Україні, а й громаді в США. Ми двічі програли цей грант. Проте стаття Сергія Кравцова стала вже останньою краплею.

Мені вдалось поспілкуватись із Меєром Габайем Ісраелем, який займається збереженням могил цадиків – праведників по всьому світу. Відновлені ним могильні пам’ятки існують навіть в Острозі. Він пообіцяв мені підтримку і минулого року ми зрізали з перекриття Великої Синагоги «ліс» та встановили конструкцію, на яку можна було б розпочинати встановлювати дах, адже на автентичне склепіння це було робити небезпечно. У дев’яностих із синагоги було розібрано покрівлю й покинуто споруду напризволяще. Не знаю чому роботи не продовжувались далі – не маю інформації ні про замовника, ні про наявність бюджетних коштів. В той час узагалі тоді було тяжко: з будівельниками розраховувались зерном, векселями на цеглу, цемент та чимось подібним. Фактично без покрівлі споруда простояла до 2016 року. Внаслідок цього відбулось кілька обвалів склепіння, тому навіть робітникам було заборонено знаходитись на перекритті. Ми встановили 16 опор на колони і стіни. Я сподівався, що разом із Ігором Фуголем (автор проекту, архітектор і керівник майстерні «Укрзахідпроектреставрація» у Львові) ми дійдемо до завершення, але, на жаль, Ігоря Федоровича влітку не стало.

Наступний важливий крок – моє особисте знайомство із Сергієм Кравцовим 4-го вересня цьогоріч, на конференції «Простір синагог» у Львові. На єврейській вулиці поблизу Арсеналу стояла «Золота роза» – залишки малої синагоги і єшиви, знищеної нацистами у 1941-му. Із цього місця зробили смітник. Також спробували використати бренд «Золота роза», зробивши доволі примітивну кав’ярню. Словом, було відкрито проект «Простір синагог» за рахунок, напевне, Німеччини, метою якого є закріплення місця як колишньої єврейської спадщини Львова – ніхто нічого не відреставровував. Тоді я відчув, що якщо нічого не зробити в Острозі зараз, тут теж буде «Простір синагог». Або взагалі нічого не лишиться.

Розпочали ми десь із листопада. Відтворюємо автентичні аттики*, які були ще на початку 20-их років ХХ сторіччя (капітальний ремонт синагоги відбувся в 1919-му) – відповідно до світлин, що є в нашому музеї та робіт про Синагогу, що публікувалась, зокрема доктором Сергієм Кравцовим і доктором Петром Ричковим (професором кафедри архітектури Рівненського університету). Саме цим двом персонам я практично «дивлюсь в очі» та слухаю критичні зауваження як фахівців архітектури.

Тут на місці намагаюсь вирішувати реставраційні питання самостійно, адже перекриття відсутнє, немає навіть по чому ходити. Проте вже завершили відновлення  наслідків другого провалу (автентичною цеглою), хоч стан склепіння поки що не дуже серйозний. Якщо весною вдасться ще когось долучити, знайти меценатів, то спробуємо врятувати будівлю в більш автентичному вигляді, адже новішу цеглу використовуємо поки що лише на фронтонах*. За два тижні плануємо завершити обидва фронтони і, якщо все буде гаразд із погодою, за місяць впоратись із покрівлею. Наразі ведемо перемовини щодо вікон. Є велике бажання закрити основну частину. Зсередини споруди вже витягнули сміття наших містян і сусідів на 9(!) камазів.

Я знайшов архівні матеріали, в яких йшлося, що в Острозі до війни в середині минулого століття було двадцять синагог (матеріали радянської Надзвичайної комісії 44-го року, які визначали наслідки нацистської окупації). З цих дванадцяти 5 було знищено тотально, 7 пошкоджено. Вдалось віднайти матеріали про чотири із них. Одну знесли в Межиричі вже у мої часи (використовували як школу), іншу на вул. І. Федорова зруйнували – маємо лише фото і технічний паспорт ділянки. Поблизу нового корпусу академії колись була Велика Синагога – знайти коли було знесено будівлю не вдалось, але знаю колишнє місце і те, що вона ще змогла пережити війну (в середині ХХ ст.). Хто й навіщо її розібрав – невідомо. Також маю світлини Малої Синагоги біля теперішньої швидкої допомоги, в якій наразі житловий будинок (рожевий). Звичайно, були й кілька дерев’яних, які, мабуть, просто безслідно згоріли.

Місяць тому я повернувся із Страсбурга, представивши там план збереження культурної спадщини Острога в Раді Європи в проекті «Фаро». Хочу включити Острог у цей проект, який передбачає показ або відтворення толерантного проживання різних етносів і релігій на одній території шляхом збереження культурної спадщини. Тобто будь-які пам’ятки, що з’єднують нас із минулим повинні бути відображені в нашому місті. Кінцевою метою є створення університетсько-науково-туристичного центру в Острозі. Під час війни, а потім у радянські часи тут було знесено багато «просторів», де були приміщення, побудовані з логікою, з мотивами. Значна частина міста, практично, втратила ту цінність і шарм, тому хотілося б максимально відтворити їх зараз. Не будувати нові нісенітниці, на кшталт театру на Андріївському, хоч і в Острозі є кілька схожих об’єктів, поширення яких продовжується.

У мене є величезне бажання, якщо вдасться залучити підтримку, відтворити центр – власне синагогу, також жіночу частину, і західну – в останній можна створити музей і передати його острозькому краєзнавчому музею. Час від часу наш заповідник влаштовує експозицію Голокосту, але хотілося б заснувати повноцінну виставку історії євреїв Острога. Разом із Максимом Хоєвим маємо величезну кількість експонатів для цього. Можливо, зробимо також клас або аудиторію. Великі мрії підтримуються перспективою розвитку кафедри юдаїки, потенційно – івриту; мабуть, знову відбудеться Літня школа семітської філології. Хотілося б, щоб Острог як освітній центр східних мов, культури, зокрема єврейської, відновився. Щоб паломники приїздили не лише для двогодинної екскурсії й молитви, а й лишались у місті, активізовували міжкультурний обмін. Щоб туристи та батьки студентів врешті відчували, що знаходяться в шикарному місті з нормальним тротуарами і фасадами; розуміли, що це місто пов’язане з багатою історією України.