> ## Content Index
> Fetch the complete content index at: https://ostroh.info/llms.txt
> Use this file to discover other available public pages before exploring further.

# Від «London is the capital…» до пса Патрона: як острожанка Інна Скрипник “українізовує” підручники англійської мови та формує нову національну свідомість у школярів
- URL: https://ostroh.info/publications/intervyu/vid-london-is-the-capital-do-psa-patrona-iak-ostrozhanka-inna-skrypnyk-ukrainizovuie-pidruchnyky-anhliiskoi-movy-ta-formuie-novu-natsionalnu-svidomist-u-shkoliariv/
- Published: 2025-12-01T11:56:50.000Z
- Updated: 2026-10-21T17:55:07.000Z
- Description: Що означає бути українцем, коли ти говориш англійською? Чи втрачаємо ми свою автентичність, вивчаючи глобальну культуру? Інна Скрипник, авторка підручників та викладачка англійської мови, має чітку відповідь: українізація — не заміна, а баланс. Це – вміння вивчати світ не втрачаючи себе. Свою…
- Author: РЕМЕЗЬ Валерія
- Tags: Інтерв'ю, Історії, Без рубрики, Освіта, #wp-category-21, #wp-category-1167, #wp-category-1, #wp-category-9, #wp-route-314abaf4a23aac47, #wp-source-32449

Що означає бути українцем, коли ти говориш англійською? Чи втрачаємо ми свою автентичність, вивчаючи глобальну культуру? **Інна Скрипник**, авторка підручників та викладачка англійської мови, має чітку відповідь: українізація — не заміна, а баланс. Це – вміння вивчати світ не втрачаючи себе.

Свою принципову позицію Інна демонструвала ще у 2013 році, коли була єдиною у київському колективі, хто розмовляв українською мовою попри тиск оточення. Сьогодні ж її місія масштабніша — створити «місток» між минулим і майбутнім: навчити дітей критичного мислення та дати їм розуміння власної цінності.

Ми взяли інтерв’ю в Інни про те, чому підручники мають відображати нас як націю і де проходить межа між британською класикою та українськими реаліями, а ще – чому вчитель сьогодні — це більше, ніж просто транслятор знань.

![](https://ostroh.info/wp-content/uploads/2025/12/photo_2025-11-27_15-16-37-1.jpg) 

***— Коли у Вас настав момент розуміння, що класичний підхід «London is the capital» критично застарів і його потрібно змінювати?***

— Підхід «London is the capital» ніколи не працював. Він недоречний у житті. Мова нам потрібна для того, щоб доносити свою думку. Підхід застарілий, тому що не зачіпає життя, а нам потрібно те, що відображає українців як особистостей і як націю. Краса в тому, що всі різні і, коли ми зустрічаємося, то можемо одне одного доповнювати. Завчений текст про Лондон робить нас усіх однаковими. Він стирає цю різницю. Я не хочу, щоб підручники робили з українських дітей просто носіїв чужої інформації.

***— Що саме Ви вкладаєте у термін «українізація уроків англійської мови”?***

— Українізація – це не заміна чогось іншого: це поєднання, включення у вивчення особливостей життя різних народів. Мова – не лише слова і граматика: це ще і культура. Багато світових традицій перегукуються з нашими, і саме це я доношу через підручники. Коли ми виїжджаємо закордон, знаємо їхнє і маємо свою цінність. Українізація – це не викинути Шекспіра з книжки і всунути туди Шевченка. Хочеться, щоб діти відчували цінність своєї нації. Її треба знати. Кожна культура в світі потрібна. Немає вищої чи нижчої. Шляхи розвитку в кожної країни різні, але ми приходимо до одного цілісного сприйняття. Українізація – це коли вивчаємо світ, але не втрачаємо своєї автентичності. Коли я пишу книги, то мета в тому, щоб діти могли розказати про Україну. Розказати про Пса Патрона, Кам’янець-Подільську фортецю чи Петра Прокоповича. Англійська мова – це інструмент, яким ти можеш доносити багато різного. 

> *«*Хочеться, щоб діти відчували цінність своєї нації*»*

***— Що Вам зазвичай складніше: «українізувати» вже готову британську тему чи придумати щось зовсім нове про українські реалії?***

— Насправді і те, й інше – це виклик. Тому найчастіше йду шляхом комбінації: беру готову базу, але обов’язково додаю туди кілька розділів про Україну. У роботі зі школярами є програма, є чіткі очікування результатів, і я не можу це ігнорувати. Але створювати щось із повного нуля – зовсім інший драйв. Це складно, але цікаво саме тим, що над тобою немає жодних критеріїв чи рамок. Маєш повну свободу творити.

![](https://ostroh.info/wp-content/uploads/2025/12/photo_2025-11-27_17-50-07-1.jpg) 

***— Коли Ви почали “українізувати” англійську, якою була перша реакція оточення? Чи доводилося пояснювати колегам або батькам, навіщо це потрібно?***

— Я не бачила як такої першої реакції. Коли віддала в редакцію перші матеріали, вони сказали: «О, прикольно, класно. Давай продовжимо співпрацю». Коли я презентувала підручник на всеукраїнській конференції, було дуже багато позитивних відгуків. В принципі, не бачила негативної реакції. Але мене дивує, що потрібно пояснювати людям, для чого це все роблю. У мене масова частина учнів чоловічої статі від 17 років зараз закордоном. І, можливо, в них з’явиться бажання повернутися, коли все налагодиться, і допомогти своїй країні. Але воно не зможе виникнути в людини, яка не знає свого коріння. Не хочеться, щоб це було перекотиполе, що кинули в інше середовище просто, щоб розчинитися в світі.

> *«*Але мене дивує, що потрібно пояснювати людям, для чого це все роблю*»*

***— Як повномасштабне вторгнення змінило ваші підходи? Чи став процес “українізації” більш інтенсивним та нагальним?***

— Я б не сказала, що в мене є якась політика. Процес українізації завжди був. Коли приїхала працювати в Київ у 2013 році, то в колективі була єдиною, хто розмовляв українською мовою. І це дуже сумно. Деякі батьки навіть вимагали, щоб спілкувалася з ними російською. Але я не поступилася своїми принципами. Що більше людей буде із схожими думками, то краще для всіх. Але як ми прийдемо до великого результату, не почавши робити маленькі кроки тут і зараз? 

***— Де проходить межа між тим, щоб говорити про Україну, і тим, щоб дати учням класичні знання про культуру Британії чи США?***

— Це баланс. Знання про культури треба давати паралельно. Це потрібно вкраплювати в кожний урок. Межа в тому, щоб шальки терезів не перескочили в іноземну культуру. Нам треба їх врівноважити, показати, що це класно. Але не варто забувати про свої витоки. Адже ми вивчаємо англійську не лише для того, щоб комфортно почуватися в Лондоні чи Нью-Йорку, а й для того, щоб гідно представити Україну світові. Учень має вміти розповісти іноземцю не тільки про Біг-Бен, а й пояснити, у чому унікальність Софії Київської, що таке український вертеп чи чому наша боротьба сьогодні важлива для всього демократичного світу. Мова – це інструмент, і ми маємо навчити дітей користуватися ним, щоб їхній український голос звучав гучно і переконливо.

![](https://ostroh.info/wp-content/uploads/2025/12/facebook_creation_6ba82881-078e-4585-a7df-8d6a70518b2b.jpeg) 

  
***— Формування свідомості – це ж і про формування цінностей. Які цінності, окрім патріотизму, Ви транслюєте через свої матеріали?***

— Це, насамперед, гуманність, відповідальність, оптимізм та практичне мислення. Я вчу цінувати момент «тут і зараз». Ми прокинулися, є світло — це вже щастя. Треба вміти бачити позитив у тому, що маємо, але водночас завжди прагнути до чогось кращого. Ще одна важлива цінність — повага до інших культур. Розуміння того, що ми різні не означає, що хтось гірший. Але це працює тільки в комплексі із самоцінністю. Коли знаєш, хто ти є, і пишаєшся своїм корінням, на голові з’являється невидима корона. Ти несеш свою націю у світ із гідністю. І, звісно, це відповідальність за власне життя та умови, які ти сам для себе створюєш.

> *«*Треба вміти бачити позитив у тому, що маємо, але водночас завжди прагнути до чогось кращого*»*

***— Наостанок: у чому, на Вашу думку, полягає головна місія вчителя англійської мови в Україні сьогодні – тут і зараз?***

— Моя головна думка, що це має бути місток. Місток між твоїм минулим і майбутнім. Викладач повинен доносити, що англійська мова це лише інструмент, який допоможе навчитися критично мислити. Британська культура не зможе замінити твою рідну землю. Ми не зобов’язані знати все, і це не погано, але соромно не цікавитись і не досліджувати. Важливо, щоб дітей навчали критичному мисленню і самоцінності. Я виїжджала вчитися закордон, але повернулася, щоб щось тут робити. Бачу, що можу бути корисною для своєї країни. Дуже великий пласт роботи є в освіті, але хтось має починати його робити. Насправді я не одна: нас дуже багато, і завдань вистачить для кожного. Усі повинні виконувати свою роботу якісно. Кожен з нас у чомусь цінний і потрібен тут і зараз. Моя головна мета – нести знання на всіх можливих платформах. Погоджуюся розказати кожному, хто до нас звертається, все по мільйонному колу. Бо, можливо, саме на мільйонному хтось почує перший раз.

**Кіра Лапіга**