Гурт “Time Will Tell” святкує свою першу річницю, 21 жовтня виповнився рівно рік із дати заснування.
Сергій Дорош, В’ячеслав та Олександр Бондарі – студенти Острозької академії. Двох політологів та одного економіста об’єднала рік тому музика. У 2015 році на День академії вперше зіграв на сцені гурт “Time Will Tell”. Журналістам Оstroh.info хлопці зізналися, що спочатку було “карявенько”, але тепер мають щільну концертну програму і виступають не лише на університетських заходах, а й на міських.
Про початок музичної кар’єри
Олександр: Я музикою ніколи не займався. Ну, загалом, як і зараз (сміється). Але амбіції грати на гітарі були ще в школі. Почалося це ще приблизно з десятого класу, коли я познайомився зі своїм, як потім виявилось, найкращим другом. Він показав усього три класних акорди. А коли я вже вступив до Острозької академії, то побачив Славіка, і він надихнув узяти в руки гітару. І тільки всередині другого курсу я серйозно взявся за гру на гітарі. До речі, щоб купити свою першу гітару, довелося добряче збити руки. Я колов удома горіхи, потім їх здавав, і на зароблені гроші на Новий рік купив першу свою “трембіту” за 470 гривень (посміхається).
В’ячеслав: Так уже склалось, що мій тато, взагалі, мультиінструменталіст, і мені ця штука, мабуть, передалася генами. Десь років із шести батько вчив мене грати на фортепіано, потім я трішки закинув цю справу. А після дев’ятого класу у моєму житті стояло питання: іти в семінарію і ставати батюшкою чи робити щось інше в цьому житті. І я собі думаю: “Удома ж гітара лежить. Спробую зіграти кілька акордів”. Ось із того все й розпочалось. Перше, що я зіграв, була “Ода до радості” на двох струнах. А пісня, яку я вперше зіграв зі всіма акордами, була “Yesterday”. Загалом, якщо мати бажання займатися музикою, то можна обійтись і без музичної освіти. Наприклад, зараз до переліку моїх здібностей входить і гітара, і бас-гітара, і барабани, і, певною мірою, клавішні, хоча ще чотири роки тому я не вмів грати ні на чому.
Сергій: Я закінчив хоровий відділ у музичній школі з “червоним” дипломом. Хоча хотів грати більше на гітарі, але мені не вистачило місця. Музичним інструментом в мене було фортепіано. Чому саме барабани? На третьому курсі я переселився в четвертий гуртожиток, і якраз напередодні “Гуртом” підходить Славік і питає: “Ти почуття ритму маєш?”, я кажу: “Не знаю, мабуть, так”, а він відповідає: “Ну то прийдеш завтра в КМЦ (Культурно-мистецький центр), там буде репетиція”. Приходжу наступного дня, і Славік каже: “Дивись: це палички, а це барабани. Тут ногою, тут руками. У тебе є два тижні, щоб навчитись” (усі сміються). Перші репетиції були дуже складними, адже я вперше в житті тільки сидів за барабанами. Узагалі, після закінчення музичної школи мені подарували першу гітару, і я вже думав, що гратиму саме на цьому інтрументі, але коли вперше спробував зіграти на барабанах, то зрозумів, що це теж дуже круто.
Про перший спільний виступ
Олександр: Ідея “групи на один раз” з’явилася ще два роки тому, коли я дістав свою першу бас-гітару, і тоді ми спробували щось зіграти разом, але вийшло це в нас “карявенько”, бо барабанщик не прийшов, і Славіку довелося грати на барабанах і співати одночасно.
В’ячеслав: А буквально рік тому, на День академії, ми знову спробували грати разом. Через погодні умови концерт довелося провести не в академічному парку, як планували раніше, а в культурно-мистецькому центрі. Ми зібралися десь за годину до виступу, нашвидкоруч приготували пісню і виступили.
Про вибір назви для гурту
В’ячеслав: Їхав якось маршруткою додому, і спала мені на думку така назва, адже я завжди керуюсь принципом, що не потрібно нікуди спішити, – час покаже, буде видно. І надихнула мене ось ця ідея – так назвати гурт. Але якось це здалося не надто солідно, адже всі називають гурти англійською, і я вирішив теж так зробити. Хлопцям назва “Time Will Tell” сподобалась, і ми так назвали колектив. Але Саша з’ясував, що в Англії вже існує гурт із такою назвою, тому ми вирішили вживати й українську версію назви – “Час покаже”, і щоб підтримати україномовні бренди, і щоб була елементарна різниця між нашими гуртами при пошуку в інтернеті.
Про пісні
Сергій: Перші кавери ми вибирали такі, щоб я не “лажав” (сміється). Це було те, що найлегше всім співалось, адже там була найпростіша барабанна партія. Хоча на “Гуртом” ми вже грати пісню “Never Too Late”, яка була дещо складнішою. Славік мені довго розповідав, як потрібно грати, бо я тоді палки в руках утретє в житті тримав, але ми таки її виконали тоді. Утім, більшість каверів були такими, щоб усі могли їх реально зіграти.
Олександр: А ще варто сказати, що наш жанр змінюється поступово з підвищенням рівня вмінь і майстерності. Ураховуючи технічні можливості, які маємо в академії, ми намагаємося робити кавери дещо цікавішими, ніж оригінал. І вже можна сказати, що за рік існування певний стиль музики в нас є, і чим далі ми працюємо, тим більше він ускладнюється.
Про ставлення батьків до гри в гурті
Сергій: Тут є досить цікава історія. Це стосується мого батька, який досить погано знайомий зі Славіком, але знає, що в шкільні роки він був прислужником в соборі. Якось кажу до тата, що йду на репетицію зі Славіком, він відповідає: “О, із цим прислужником у храмі? Звісно, що йди, він хороша людина”.
Про виступи
В’ячеслав: Минулого року будь-який захід, який відбувався в КМЦ, уключав у програму наш виступ. Ми завжди заповнювали паузи, наприклад, коли журі підраховувало бали. Така щільна концертна програма дуже мотивує, насправді. Адже коли ти просто граєш для себе, то це зовсім не той рівень підготовки. Але найгучнішим нашим виступом був День міста, адже це був поки єдиний концерт гурту “Time Will Tell” із використанням професійної апаратури.
Про поєднування навчання і гри в гурті
Сергій: Це питання турбує всіх, зокрема моїх батьків. Насправді, я навіть не знаю, як мені це все вдається. Було б дуже добре мати “маховик времени”. Проте навіть на цей ефір я біг упритул. Просто є бажання, а коли є бажання, то знаходяться і сили. Завжди кажу студентам на гуртку з танців, що є така робота, яка навантажує вас проблемами, а є робота, яка, навпаки, розвантажує. Гурт, музика й танці – це те, що якраз розвантажує мене.
Про ідею розширення гурту
В’ячеслав: У нас тенденція, навпаки, до зменшення. Минулого року, на День народження ОстРадіо, ми мали грати вчотирьох, але четвертий учасник гурту не зміг приїхати з Рівного. Після цього ми продовжили грати втрьох і вже нікого не запрошували. Утім, останнім часом у нас з’явився клавішник, який робить нашу музику дещо цікавішою.
Про смаки в музиці
Олександр: Коли я почав слухати рок, то слухав “System of a Down”, але згодом перейшов на більш важку музику, навіть цього літа мав практику гри в дез-метал гурті.
В’ячеслав: Серед гітаристів для мене найкрутішим Слеш (гітарист гурту “Guns N’ Roses”). А улюблених вокалістів є досить багато, і в кожного з них хочеться взяти щось для себе. Із гуртів виділю “Guns N’ Roses” і “Oomph!”
Сергій: А я насправді меломан. Інколи, буває, для душі люблю послухати метал чи щось важче. Раніше дуже фанатів від “Linkin Park”, навіть знав напам’ять їхні всі альбоми та багато пісень. Але оскільки займався танцями, то можу слухати й хіп-хоп.
Про плани на майбутнє
Олександр: Ідеально було б продовжувати грати тим ж складом і шукати можливості для гурту в майбутньому.
Сергій: Але все залежить від того, чи Саша переїде до нас в Рівне (сміються).
Спілкувався Остапко Крамар
Інтерв’ю записано під час ефіру OstRadio