Концерт класичної музики відбувся у актовій залі Національного університету «Острозька академія» 30-го жовтня. Я вирішила поділитися з вами розповіддю про цю подію, якщо ви раптом її пропустили.
До початку заходу лишається близько 30 хвилин. Чекаємо у похмурому та прохолодному коридорі, розглядаючи фото на стіні. Із-за напіввідчинених дверей долинають голосні звуки «а» та «у». На перший погляд коридор виглядає пустим. Та коли годинник пробиває за п’ятнадцять п’яту, кількість охочих відвідати захід значно збільшується.
У актовій залі тепло, велично. Люди жваво розпливаються по аудиторії, я теж шукаю собі місце «по-зручніше».
Організаторка заходу повільно виходить на невелике підвищення, яке нагадує сцену, та оголошує початок дійства. Потім – повідомляє публіці всіх учасників концерту, коротко розповідає про проект «Мистецькі експедиції», завдяки якому був організований концерт, та запрошує першого учасника на сцену.
«Мистецькі експедиції» – культурологічний проект, що з 2015 року привозить в Острозьку академію артистів, зокрема Валентина Сільвестрова, Кирила Стеценка, Богдану Півненко та Мирославу Которович. Цього разу ми привезли сюди виконавців з Київського інституту музики ім. Р.М. Глієра – Ірину Українець, Антона Перегуду, Яну Зінченко та Ірину Паламаренко. Ця програма – є місточком дружби, який покладе старт співробітництва музичного навчального закладу і Острозької академії», – організатор культурологічного проекту «Мистецькі експедиції» Людмила Гарарук.
Через секунду усмішкою вітає глядачів Ірина Українець – елегантна білявка граційно вийшла на сцену вражати публіку не лише синьою сукнею. За мить чуємо ніжні ноти її голосу, що переростають у бурхливий вир емоцій. Зал спостерігає за кожним змахом її руки. Наприкінці кожного виступу – бурхливі оплески і граційний поклін від Ірини та піаністки у чорному.
А уже після свого виступу пані Ірина розказує нам про своє покликання, острозьку публіку та популярність класичної музики:
«Вважаю свою професію не те, що своїм покликанням, а своїм життям. Це моє повітря, а як можна жити без повітря? Я без цього не уявляю свого життя. Можу сказати, що співати такі серйозні твори для молоді – це було своєрідне випробування для мене, але я задоволена. А ось щодо популяризації класичної музики: я вважаю, що у нашій Україні вона ніяк не популяризується. От за кордоном, наприклад, класична музика (не має значення чи це опера, чи це класична музика), вона звучить на телебаченні, на радіо. Там є багато класичних фестивалів під відкритим небом. Вони присутні майже в кожному невеличкому містечку, не кажучи вже про великі міста».
Наступним виступає Антон Перегуда. Як тільки цей молодий чоловік виходить на сцену, його грубий тембр голосу поглинає увесь зал. Публіка спостерігає за мімікою гостя, що змінюється щосекунди. Після закінчення перформенсу аудиторія щедро аплодує. Гість посилає широку усмішку, як вдячність залу, і залишає сцену.
Середина концерту. Ведуча знову підходить на сцену та оголошує про наступну гостю сьогоднішнього заходу. І ось на підвищенні в темно-зеленій сукні стоїть струнка Яна Зінченко.
Вир. Емоції. Хвилювання. Саме такі почуття у мене викликає цей виступ. Гостя своїм співом плавно завершує концерт. Зал довго аплодує стоячи, на їхніх обличчях можна побачити усмішки. Артисти не зовсім граційно, але все-таки вклоняються своїм глядачам та покидають сцену.
Вечір добігає кінця. Шум, вітання, радість, сміх впродовж хвилин п’ятнадцяти. Аудиторія пустіє. Я також збираю свої речі та йду додому втомлена, але щаслива.
Юлія КУЧЕРУК