Олег ЖОХ: «Іти до останнього та не сумніватися в собі»
У червні цього року на чемпіонаті Європи з армреслінгу знову переміг наш земляк із Оженина Олег Жох. Юнак є чотирикратним чемпіоном світу та трикратним чемпіоном Європи з армспорту.
– Олеже, чому Ви вирішили займатися армреслінгом? І коли саме у вас з’явилося таке бажання?
– Уперше зацікавився в університеті. Мої друзі займалися армреслінгом. У мене спочатку не було бажання, але потім товаришам вдалося мене вмовити. Вирішив піти і спробувати свої сили на змаганнях. У результаті, у 2009 році я потрапив на чемпіонат області, де став третім. Після того я почав регулярно відвідувати тренування.
– У червні цього року Ви зайняли перше місце в особистому заліку на чемпіонаті Європи в Болгарії. Із представниками яких країн ви змагалися?
– Моїми суперниками були представники команд Грузії, Туреччини, Італії, Болгарії та Росії.
– Який суперник запам’ятався Вам найбільше ?
– Два роки підряд я боровся з одним і тим самим росіянином. Але в цьому році він навіть у трійку не ввійшов. Дуже сильними були представники Туреччини та Грузії.
– Чи є у Вас кумир серед професійних армрестлерів?
– Я думаю, для всіх є кумиром Джон Брезенк. Він є двадцятидвохкратним чемпіоном світу та багаторазовим абсолютним чемпіоном. І навіть незважаючи на свій вік, йому вже 50, він продовжує змагатися і демонструвати високі результати. Але у 2012 році мені випала можливість боротися з ним. Я переміг.
– Наскільки я розумію, Ви завжди мріяли з ним зустрітися. Що Ви відчували в момент перемоги?
– Ну, по перше, його сили вже не ті, що колись. Раніше йому не було рівних. Але, думаю, вік дає своє. Нещодавно Джон написав у своєму фейсбуці, що отримав дуже великі травми. Сьогодні він не може повноцінно займатися. Та, не зважаючи на це, пообіцяв не залишати спорт. Він завжди бореться до останнього.
– Із ким Ви ще мрієте зустрітися?
– Я вже зустрічався з Девоном Ларатом. Але маю бажання зустрітися з ним ще раз. Сьогодні Девон є одним із найсильніших армрестлерів. Наша перша зустріч була для мене зовсім неочікуваною. На офіційному турнірі у Лас-Вегасі (США), який відбувся 2012 р., я боровся у трьох категоріях. Після 20 поєдинків мені у той же день запропонували позмагатися і з Девоном Ларатом. Моя вага була 70, його – більше 120. Та я без вагань відповів, що згоден. Ми боролися з ним 3 рази, два з яких я переміг. На жаль, ні першу, ні другу перемогу судді не зарахували. Можливо, якби я готувався до бою з Ларатом і не витрачав сил на інших суперників, то усе б закінчилося по-іншому.
– Кого б Ви могли виділити серед українських армрестлерів?
– Серед українських армрестлерів хотів би зустрітися з Олексієм Семеренком. Із ним я теж колись зустрічався. У нас були чотири поєдинки. Я двічі переміг, двічі програв. Не знаю, яким буде результат нашої наступної зустрічі, але, на мою думку, найсильнішим армрестлером в Україні є Андрій Пушкар. Варто було б із ним поборотися, та мені ще рано про це думати. Хоча, спробувати можна. Також було б цікаво зустрітися в поєдинку з Євгенієм Прудніком.
– Із суперниками якої вагової категорії почуваєте себе найкомфортніше?
– Звісно, із суперниками важкої вагової категорії боротися цікавіше. Хоча важче. Ніколи не знаю, виграю я чи програю.
– Відомо, що Ви разом із командою готуєтеся до чемпіонату світу, який відбудеться у Малайзії 26 вересня. Хто фінансуватиме вашу поїздку?
– Перед чемпіонатом світу я ще планую побувати на А-1 у Владикавказі. Що стосується матеріальних затрат, то надавати допомогу повинна держава. Але у зв’язку з кризою я не впевнений, що фінансування взагалі буде.
– Наскільки мені відомо, Вашу минулу поїздку на змагання фінансував голова СГПП «Розвазьке», депутат Острозької райради Петро Ягодка.
– Так. Він мені допоміг. І я йому дуже вдячний. Та, напевно, я б не отримав допомогу, якби не начальник відділу виховання молоді та спорту РДА Дмитро Білюк. Іноді він може мені посприяти, зацікавити підприємців у наданні фінансової допомоги.
– Олеже, а скільки часу Ви виділяєте на підготовку до змагань? І як, взагалі, проходять тренування?
– Зараз я тренуюся вдома. У мене є все для того, щоб влаштувати повноцінне тренування. А раніше тренувався в Рівному зі своїм тренером. Зараз буваю там значно рідше. Як правило, я тренуюся від однієї до двох годин. Головне – це навантажувати руки. Останнім часом я ще почав займатися бігом. Це не зовсім стосується армреслінгу, але допомагає підтримувати форму загалом.
– Хто є вашим тренером ?
– Мене тренує і допомагає у всьому Олександр Євгенович Комаревич. Він став моїм офіційним тренером після того, як помітив мене на обласних змаганнях 2009 року.
– Чи хвилюєтеся Ви перед змаганнями?
– Ні. Як правило, після першого поєдинку я включаюся в азарт і страх зникає.
– В інтернеті я бачила Вашу фотографію з Василем Вірастюком. Як Ви зустрілися ?
– Три чи чотири роки тому він приїжджав у Рівне. Василь Вірастюк вирішив завітати в наш спортивний зал. Мене попросили його зустріти. Боротися Василь не захотів. Це не зовсім його вид спорту. Але спільну фотографію зробили.
– Який цікавий випадок зі змагань можете розповісти?
– У мене було багато цікавих випадків. До 2010 року я змагався тільки у своїй ваговій категорії. І не пробував себе із сильнішими спортсменами. У 2012 році вперше виступив в абсолютній категорії та зайняв 8 місце. Це було для мене великою перемогою. В Інтернеті є відео, на якому я боровся з дагестанцем. Він був дуже сильним суперником. Перемога над ним запам’яталася мені найбільше тому, що цього ніхто не очікував.
– Яка на Вас чекає нагорода разі перемоги на турнірі у Малайзії?
– Після того, як я приїжджаю в Україну, Федерація українського спорту повинна в якості призу виділити для мене матеріальні кошти. Можливо декілька тисяч гривень я отримаю. Але для того, щоб дістатися у Малайзію мені потрібно витратити значно більше коштів. Якщо я поїду на чемпіонат, то, в кращому випадку, Федерація спорту оплатить мені переліт. Решта затрат, включаючи проїзд до аеропорту, проживання, харчування я оплачую сам. Мені потрібно витратити, грубо кажучи, 500 доларів. Це 10 тис. гривень. А чи віддадуть мені потім цю суму – не ясно. Та я поїду, тому що мені це цікаво. Я хочу взяти участь у чемпіонаті світу в Малайзії. Адже у 2010 році мені не вдалося побувати на таких змаганнях, хоча я став третім на чемпіонаті Європи. Мені не відкрили візу до США. Тільки у 2013 році вдалося це зробити. На той час у мене вже було 5 шенгенських віз. Я побував у багатьох країнах і, можливо, тому мені дали дозвіл на відкриття візи.
– Ви у своєму 22-річному віці є досить успішним спортсменом. Чи вірили у свій успіх на початку кар’єри?
– Ні. Якби п’ять років тому мені хтось сказав, що я дійду до такого рівня, то я б, звісно, не повірив.
– Чого б Ви ще хотіли досягнути у спорті?
– Максимум, що можна досягнути у цьому виді спорту – це стати абсолютним чемпіоном. В абсолютній категорії немає ніяких обмежень у вазі і представники всіх категорій мають право боротися за 1 місце. На сьогодні найкращими є Денис Циплінков та Андрій Пушкар. Минулого року в мене був досить вдалий виступ. Я став четвертим у «абсолютці». Це був хороший результат.
– Якщо не говорити про спорт, то про що Ви ще мрієте?
– Я можу сказати, що спорт – моє хобі. Я цим займаюся, бо мені подобається. Великих грошей я за це не отримую. Якщо порахувати все разом, то у спорт я вкладаю, напевно, більше своїх коштів, ніж заробляю. Тому мрію відкрити свій бізнес.
– Наскільки мені відомо, ви закінчили Національний університет водного господарства і природокористування. Яку спеціальність здобули?
– Менеджер-автомобіліст. Ще до того, як вступати у вищий навчальний заклад, я хотів, щоб моя майбутня професія була пов’язана з автомобілями.
– Ви зараз працюєте за спеціальністю?
– Офіційно я не працюю. Моя освіта до кінця не задіяна. Але зараз я займаюся справою, яка пов’язана з автомобілями.
– Чого б Ви побажали молодим людям, які прагнуть досягти успіхів у своїх справах?
– Сподіватися тільки на себе. Ніколи нікого не боятися. Іти до останнього та не сумніватися в собі.
Катерина КРАВЧУК
