Певно, настав час для третього і завершального блогу нового сезону “Ostroh.info:mista”. Цього разу все пішло трохи не за планом, тому я вирішила назвати його спецвипуском.
Мій досвід подорожей Хмельниччиною починався і закінчувався лише Нетішином. Тому я вирішила виправити цю помилку. Наступне місто — Кам’янець-Подільський. У нього значно більше населення, аніж у попередніх міст — близько 100 тисяч людей.
Сюди я їхала потягом зі Львова впродовж десяти годин, але, можливо, є і швидші маршрути. Проте залізницею дістатися до Кам’янця-Подільського з інших міст доволі складно.
Коли я їхала, то знала лише одне — у Кам’янці-Подільському є Кам’янець-Подільська фортеця. Але мені завжди було цікаво — що ще там є? Чим живе і дихає місто?
На жаль, цього разу я не змогла знайти персонального «гіда», але сайти із назвами “Топ 10 місць у Кам’янці-Подільському, які обов’язково потрібно відвідати” прийшли на допомогу.
Дорогою із залізничного вокзалу до центру Кам’янець-Подільський здається середньостатистичним радянським містечком: старі балкони з однаковими металевими сушками для білизни, де-не-де обставлені вазонами з червоними квітами.
Деякі будівлі на перший погляд здаються занедбаними.
Також я помітила, що в місті купа радянських пам’ятників та назв вулиць російською мовою.
Люди з насупленими обличчями кудись прямують. На вулицях майже немає дітей. Поки я нахилилася, щоб погладити кішку, до мене вже підійшла пані похилого віку і почала розповідати про сімейні зв’язки тварини. У цій частині міста відчувається свій, пропрацьований роками, темп життя.
Далі, ніби порталом, проходжу через Сквер танкістів, Майдан Відродження та Сквер Гунські криниці. Тут уже частіше помічаю туристів, яких викривають великі наплічники, головні убори й усмішки.
Після цього потрапляю в міський парк, де мене одразу зустрічають білі лебеді.
Але, як на мене, місце, де вони живуть, недостатньо велике. Та й багато відвідувачів парку годують птахів хлібом, хоча для них це шкідливо.
Загалом парк зручний для відпочинку — багато місць для сидіння, простір для прогулянок і дуже чисто.
На території також знайшла джерело питної води. Мій вердикт щодо нього: якщо дуже хочеться пити, то піде за милу душу.
Місцеві собаки нагодовані — булочку відмовилися їсти.
Із Новопланівського мосту видніється Смотрицький каньйон, до якого можна спуститися.
Щоправда, для цього потрібно пройти енну кількість сходинок. До речі, Кам’янець-Подільський нагадав мені Острог своїм рівнинним ландшафтом.
Унизу є підвісний міст, через який протікає річка Смотрич.
Загалом тут дуже приємно: прохолода, відсутність людей та шум води. Цей шум лунає від водоспаду.
Можливо, ви вже встигли помітити, що я люблю знаходити місця, де можна побути наодинці. Водоспад у Кам’янці-Подільському теж у моєму списку. Тут хочеться затриматися на довше, адже думки про підняття наверх втомлюють. Смотризький каньйон точно вартує вашої уваги. Проте неприємно вразила величезна кількість написів на камінні.
Завдяки гіду, який проходив повз із групою туристів, я дізналася, що олень — символ Кам‘янця Подільського.
Щодо більш активного відпочинку, то тут є опція тролея (тролей — це швидкісний спуск на ролику крутонахиленим тросом) над річкою Смотрич. Вартість — 200 грн. Одразу після своєї спроби я написала в нотатках: “Спочатку страшно, потім класно, далі знову страшно”. Загалом, якщо ви не дуже любите такий тип відпочинку, але щось нове спробувати хочеться, то це чудовий варіант.
Проходячи Новопланівським мостом, який я згадувала раніше, потрапляю у Старе місто. Тут кардинально інша атмосфера — історичні пам’ятки, багато ресторанів, запитання: “Не хочете екскурсію до Хотина?”
Більше, ніж ресторанів, тут, певно, готелів. Вони не вирізняються із загальної картинки Старого міста.
У центрі стоїть Ратуша, а поруч із нею сувенірне містечко.
Скажу чесно, такої кількості магнітів в одному місці я ще не бачила. У моєму житті були ситуації, коли я мала робити складний вибір, і ця була однією з них.
Що ще я не змогла оминути, то це пам’ятник туристу.
А далі вже традиційний фотоекскурс.
Щодо харчування, то в місті точно знайдеться щось на ваш смак — від українських кремзликів до грузинського супу харчо.
Я помітила, що у Старому місті взагалі немає продуктових магазинів. Усе продумано так, щоб туристи ходили до закладів.
А от що обов’язково варто відвідати, то це музей “Замки України”.
Квиток коштує 90 грн, зі студентським — 45. Також можна взяти аудіогід за додаткову ціну. Це музей просто неба із 21 мініатюрою замків України.
Точно годину тут можна вдивлятися в деталі й захоплюватися роботою майстрів. А особливо приємно було побачити мініатюру Острозького замку.
Проте багато українців їде у Кам’янець-Подільський не лише заради мініатюри Кам’янець-Подільської фортеці, а й заради оригіналу.
Одне із Семи чудес України. Мушу визнати, що виглядає вона справді масштабно.
Та на вході мене одразу зустрічають написи “глінтвейн, чай, кава”.
Ціна квитка — 100 грн , зі студентським — 50. На мій подив, у такому відомому і туристичному місці нема можливості придбати аудіогід. Я ніби просто підіймалася різними сходами, щоб побачити один і той самий вид. Дуже красива картинка, але без цікавого наповнення.
Зате в одному із Семи чудес України ви можете поїсти бограч за 150 грн, а на десерт скуштувати морозиво і запити кавою.
У Кам’янці-Подільському я вперше побачила такий великий контраст між Новим і Старим містом.
Гуляючи другим, я була ніби в одній із мініатюр музею. Тут усе чисто та красиво, але якось штучно. Наче це окремий світ, створений виключно для туристів. Із першого погляду мені здалося, що міська влада ігнорує проблеми Нового міста і хоче інвестувати лише у туристичний напрямок. Кам’янець-Подільський залишається для мене дисонансним містом. Тому вам варто його відвідати, щоб сформувати власну думку.
Ольга Очеретяна