За час повномасштабного вторгнення та і взагалі в період російсько-української війни я з впевненістю можу сказати, що волонтерила різними способами. З 2014 року в моїй школі відбувалися благодійні акції, де ми збирали гуманітарну допомогу жителям Донбасу. А десь 2016 року, пам’ятаю, у магазині стояли великі коробки на Великдень, і я та інші односельці несли паски для військових. У дитинстві не до кінця розуміла, що відбувається і нащо ми все це робимо, але десь глибоко в душі відчувала, що треба.
Зараз моя благодійність змінилася: я чітко розумію, що відбувається і я–к моя діяльність допомагає країні. Існує безліч способів допомогти армії з тилу. Спочатку я купувала речі на благодійних ярмарках, пізніше стала сама виробляти та продавати прикраси. Також організовувала благодійні офлайн заходи та купувала речі на аукціонах. Мій кешбек в Monobank підключений до відрахувань на фонд “AZOV.ONE”. Я також доначу власні кошти. Та на початку 2024 року я зрозуміла, що треба робити більше. І зараз маю досвід закриття двох допоміжних банок. Це — кардинально різні досвіди для мене. Якщо першу банку з 19 червня на понад 3 тисячі гривень ми закрили за 20 годин, то вдруге 8 тисяч я збирала 20 днів, починаючи з 15 липня. Проте не тільки в мене збільшився період збору коштів.
Але чому так сталося? Доходи українців зменшилися чи причина в іншому?
Яка ситуація з донатами в Україні зараз?
Доходи українців не ростуть, а росіяни приносять збитки. В опитуванні у вересні 2023 року 60% сказали, що їхнє економічне становище під час війни погіршилось.
За статистикою Monobank, у 2023 році кількість донатів збільшилась до 27,4 млрд проти 8,5 млрд 2022 року. Кількість тих, хто донатив у 2023 році, становить 5,4 млн донорів проти 3 млн у 2022 році. Збільшився також середній донат. У 2022 році він становив 258 грн, у 2023 — 349 грн.
Якщо звіти вказують на збільшення донатів, тоді чому стало так важко закривати збори на потреби військових у 2024 році?
“Збори тримаються на людях, у яких хтось з рідних, знайомих чи друзів на війні”, — Єлизавета Аршинова
Я поспілкувалася з Єлизаветою Аршиновою — острозькою волонтеркою, засновницею благодійної організації “Разом до перемоги Острог”. Дівчина має видиму чітку громадську позицію, впізнаваність серед місцевих. Також з початку повномасштабного вторгнення допомагає військовим. Частіше це допомога острожанам або ж родичам, знайомим когось з команди благодійної організації “Разом до перемоги Острог”.
Навіть маючи команду людей, які збирають кошти серед власної авдиторії, волонтерка також зіткнулася з проблемою закриття зборів на армію. “Зараз, напевно, найгірша ситуація за весь період, який я пам’ятаю. Все, що я не публікую, — провокативні або непровокативні дописи/відео — воно не працює абсолютно”, – розповідає дівчина.
Вона зауважує, що люди, які щомісячно долучалися, зникли. Малі донати стали рідкістю. А для того, щоб люди поширили у свої соціальні мережі збір з покликанням на банку, треба морально тиснути на свідомість підписників. Або щоб мінімально заохотити людей до збору, треба підготувати креативний контент.
Єлизавета з командою з початку повномасштабного вторгнення також організовували благодійні заходи: “Зараз майже не організовуємо, як мінімум через те, що більше коштів вкладається, ніж потім виводиться на благодійність. Показовими були арт-бранчі, на які я втратила купу власних коштів. Я сподівалась, що це хоча б в два рази збільшить гроші, але насправді ні”.
На її думку, це пов’язано з “виснаженістю” від війни. Додає, що з часом волонтери самі розпестили людей, обіцяючи багато різних призів за донат. У наш час справді можна буквально все виграти за донат: авто, телефон, прикраси, поїздку за кордон, б’юті процедури тощо.
Проте волонтерка вважає, що це точно не є виправданням для людей. “Мені здається, що в цій країні вже сталося все можливе і неможливе, щоб свідомість людей працювала так, аби їх не доводилось змушувати до допомоги армії”, — каже Єлизавета.
Нещодавно я натрапила на результати опитування від благодійного фонду “Солом’янські котики”. Вони опитали 110 людей на тему “Як донатять українці”. На запитання “Що спонукає донатити?” 87% відповідають, що власна мотивація, 64% донатять через події на фронті. Тобто може справа не завжди у фінансовому стані?
Тож чому українці не донатять?
– Як часто ви донатите на ЗСУ?
– Взагалі не доначу. Навіщо? Невідомо куди ці гроші підуть далі.
Це один з прикладів відповідей під час відеоопитувань українців в TikTok. Здавалося, що ця соцмережа годиться здебільшого для смішних коротких роликів, та зараз це один з каналів комунікації в інформаційній війні. Тож навіть за допомогою, на перший погляд, невинних вуличних опитувань можна маніпулювати уявленнями стосовно того, чому люди не донатять.
Але нерозумно судити лише за короткими відео в TikTok. Тож я звертаюсь до матеріалу від “BBC Україна”.
Вони поспілкувалися з людьми-експертами на тему волонтерства в умовах війни: заступником директора “Повернись живим” Олегом Карпенко та директором “Фонду Сергія Притули” Андрієм Шуваловим.
Загалом, обговорювали ситуацію з донатами, порівнюючи різні періоди повномасштабного вторгнення, а також аналізуючи можливі причини зменшення кількості донатів. У всьому матеріалі можна помітити лінію відсутності “зрадоньки” і тяжкої ситуації з донатами. Проте це великі фонди, які складають прогноз надходження благодійних внесків. Люди у них виконують свій робочий план. А волонтери, які відкривають банки, зазвичай не мають фінансування для піару.
Отож, основною причиною не донатити на армію, що можна виділити з цього матеріалу та з суспільних обговорень, є недовіра до влади. Часто люди упереджено ставляться до допомоги від інших країн. Вважають, що українські посадовці розкрадають допомогу, а вони — звичайні люди — тепер мають власні кошти витрачати на армію.
Також неправильна оцінка ситуації в країні може впливати на мотивацію людей донатити. Це може бути як недооцінення, так і переоцінення стану війська. Люди, які недооцінюють ситуацію, помилково вважають, що списання військового збору з їхніх заробітних плат цілком достатньо, аби забезпечити українську армію. Натомість люди, що переоцінюють ситуацію, ймовірно під впливом пропаганди перемоги, не донатять на збори, бо вважають, що без їхнього вкладу і так всі фонди добре справляються.
Проте матеріали зазначають, що не всі вміють та і можуть донатити — літні люди донатять найрідше. Одна з причин може бути в тому, що багато з них не вміють вправно користуватися онлайн-банкінгом.
“Ти не мав допоміжної банки? Кринж!”
В інтерв’ю для “BBC” директор “Фонду Сергія Притули” Андрій Шувалов говорить про популярність відкриття маленьких зборів. А в опитуванні від благодійного фонду “Солом’янські котики” на запитання “Який формат донатів обираєте?” 84,4% відповіли, що це збори друзів, а 30,3% часто обирають командні збори та маленькі банки-підсилення до великих зборів.
“Треба теж розуміти, що поки ми купуємо засоби нічного бачення у США, нам треба час, щоб їх привезти, облікувати. Менші волонтерські організації куплять прилади в Україні, і вже за тиждень вони будуть у зоні бойових дій. Ну а потім під’їдуть наші. Так це все працює, це волонтерська синергія, і це нормально”, — каже Андрій Шувалов.
Як писала раніше, я теж мала досвід збору коштів такими банками-підсиленнями. Це насправді важко. Бо я не медійна особистість і по суті маю сталу активну авдиторію — друзі та знайомі. І великою частиною моїх донатерів є завжди вони. Це важко, тому що гроші переважно збирають з одних і тих самих людей, а вони можуть виснажуватись і бути у матеріальній нестабільності.
Зараз часто недостатньо просто “хотіти задонатити”, з людьми треба комунікувати, і вже результатом цієї комунікації має бути донат на збір. Аби розширити список донатерів, треба збільшити авдиторію. Відповідно також покращити свою медійність у соціальних мережах. Ти можеш стати інфлюенсером, будучи волонтером.
А як було раніше? Чи була у нас культура донатів до повномасштабного вторгнення?
“Повернись живим” — один із найбільших благодійних фондів України. На їхньому сайті можна знайти звіти про надходження донатів із 2014 року. У період з 01.01.2014 до 31.12.2021 люди прислали фонду понад 192 мільйони гривень, а тільки у 2022 році — майже 6 мільярдів. Але найбільше вражає кількість пожертв, тобто приблизна кількість донаторів: якщо у 2022 році ця цифра понад 1.5 мільйона, то у період з 2014 до 2021 це ледь-ледь 200 тисяч. Ви теж шоковані? Бо я – так.
Але, як каже заступник директора “Повернись живим” Олег Карпенко, перші кілька місяців після 24 лютого можна не враховувати. Тоді люди були на емоціях, був пік пожертв, і “це важко порівняти із системною роботою”.
З початком повномасштабного вторгнення лихо спіткало багатьох людей. Почуття провини, усвідомлення, ненависть дуже вплинули на бажання допомагати. Але все ж, такі різні цифри, коли порівнюєш 8 років та один рік. Як таке може бути? Невже наша культура допомоги тримається на зростанні кількості травмованих цією війною людей?
“Збирати вже нікому”. “Нехай самі собі збирають”
Зараз все дедалі частіше можна натрапити на збори, які військові відкривають самостійно на потреби. Але як часто вони купують все за власні кошти? Хоч це їхня заробітна плата за роботу, яку вони виконують, у них є право розпоряджатися цими коштами, як і у всіх цивільних. А про те, що у військових є родини, діти та люди, яких вони забезпечують, деяким людям треба пояснювати не один раз.
Тож аргументи на кшталт “У військових висока заробітна плата, нехай собі за неї купують все необхідне”, “Я не буду спонсорувати війну, бо я цивільна людина” тощо не мали б ніколи працювати.
Це не той напрямок, який ми маємо обирати, якщо хочемо перемоги України у війні. Це напрямок, за яким нас хоче вести й далі росія. Вже банально звучить для нашого сьогодення, але це вплив ІПСО.
Волонтерство має бути в житті кожного українця, певним чином так точно. Це мають бути наші зважені та свідомі кроки покращення ситуації та самих себе. Зараз ми маємо можливість обирати буквально будь-які способи. Стандартно донатити на прямі великі/малі збори волонтерів, рахунки фондів. Відкривати власну допоміжну банку до великого збору зараз взагалі мейнстрим та “база”. Функціонал онлайн-банкінгу дозволяє оформити щомісячні мінімальні списання з вашого рахунку на рахунок будь-якого благодійного фонду в Україні.
Перебуваєте за кордоном? Не біда — є оплата на PayPal.
Не тримаєте гроші на карті? Ось вам номер банки, кладіть готівку в термінал.
Немає взагалі коштів? Просувайте збір через соціальні мережі, роздруковуйте листівки з QR-кодом та розміщуйте їх у людних місцях.
В інтернеті ви можете знайти поради, як донатити при будь-якому бюджеті. Можна визначити, який відсоток зарплати виділити на донати та розділити цю суму на 4-5 зборів. Або ж вирахувати із зарплати суму на щоденний донат. Отримали зарплатню 10 000 грн, з них 500 грн (5%) відкладаєте на підтримку сил оборони, розбиваєте цю суму на 30 чи 31 день, відтак отримуєте змогу донатити щодня близько 15 гривень.
Варто зрозуміти, що результат благодійності – це суто наша потреба, потреба всіх українців. Помилково вважати, що це потрібно лише тим, хто безпосередньо веде воєнні дії, і тим паче, що це потрібно лише українській владі. Ми збираємо для себе, кожна закинута нами сума на банку або репост збору — це та ціна, яку ми платимо за своє життя.
Чи готові ми заплатити цю ціну за своє життя чи продовжимо сподіватися, що хтось інший зробить це за нас?