Відкриваю очі, довкола мертва темрява, мене трішки хитає, на годиннику 10 ранку. Де я? Так я ж пливу на лайнері, а через годину прибуду в Стокгольмі. Виходжу на палубу, дивлюсь на морську глибочінь і намагаюсь усвідомити наскільки далеко я зараз від свого дому.
Свою зиму я вирішила «не провтикати» та гайнути не близько і не далеко до маленької країни у Прибалтиці. Поки в університеті були зимові канікули я з подругою впродовж 6-ти тижнів вивчали культуру іншої країни та обзавелись новою інтернаціональною сім’єю. У Таллінн, місто, що знаходиться в Естонії ми поїхали про програмі «AIESEC» та працювали там волонтерами в дитячих садочках, презентували свою культуру та дізнавались інші традиції, а також намагались навчити зовсім маленьких естонців англійської мови.
Що таке «AIESEC»
AIESEC – це міжнародна платформа для молоді, що дозволяє відкрити і розвинути свій лідерський потенціал. AIESEC був заснований у 1948 році студентам з 7 країн Європи для налагодження міжкультурних зв’язків у повоєнний період. Платформа сьогодні об’єднує 126 країн та територій. Організація вірить, що усвідомлене і глобально спрямоване лідерство може допомогти у вирішенні світових актуальних проблем. AIESEC надає молодим людям міжнародну платформу, де вони стають впевненішими, отримують досвід, інколи помиляються, але швидко навчаються на практиці.
Місто без сонця
Естонія колоритна та цікава, з усіх пострадянських країн ця маленька держава стала дійсно Європою. Про Радянський Союз майже нічого не нагадує, лиш «бабулькі з кравчучками» та те, що майже половина населення говорить російською мовою, а якщо не говорить, значить розуміє. Естонія ну дуже маленька країна, там проживає 1.3 млн людей, для порівняння у Києві проживає близько 3 млн. Об’їхати цю країну можна всього за 4 години. Там немає гір, але є ліси та холодне Балтійське море. Таллінн прекрасне місто і обов’язкове для відвідування, воно просякнуте історією та музеями, є в нього щось заворожуюче, не дивно, що воно для нас стало другим домом. Та я б назвала його містом без сонця. Нам трішки не повезло, адже ми приїхали в січні, саме в цьому місяці сонячних променів найменше. Майже всі дні були похмурими та туманними, з моря дув холодний вітер, тому -5 відчувалось, як -20. Коли за два тижні ми вперше побачили сонце в Таллінні, тоді, мабуть, ми були найщасливішими людьми і я зрозуміла наскільки для людини важливе сонце, як для фізично так і морально. Тому, мабуть, всі північні люди не дуже привітні, вони не люблять обіймів та не часто посміхаються, проте в душі вони теплі та доброзичливі.
Інтернаціональна сім’я
Команда була дійсно інтернаціональна, нас було по трошки з усього світу. Українок було, звичайно, найбільше, але крім того ще двоє бразильців, австралійка, білоруска, єгиптянин, росіянка, індонезійка та арабка. Загалом нас було 13 учасників. Якщо нам з України було холодно, то як ви думаєте відчували себе бразильці чи австралійка, проте вони не дуже й переймались. Без шапки нині ходити модно, ну і куди без підкатаних (підкачених) штанів та голих ніг. Відповідно десь через тиждень наші друзі захворіли. Естонські вітри зламали нас всіх, не знайдеться на проекті людина, яка не захворіла під час стажування. Проект був не тільки інтернаціональним, а також нетрадиційний. Хлопці бразильці представники ЛГБТ спільноти стали для нас чи не найліпшими друзями, настільки відкритих та з дитячою щирістю людей я не зустрічала. Дівчина з ОАЄ стала так сказати мамою для нас, вона робила для нас сімейні вечері та була клеєм для нашої команди.
Насправді дуже важко стати командою чи сім’єю з великою кількістю людей ще й з різних країн. Подекуди не так то і просто знайти спільну мову зі своїми одногрупниками, а тут люди з іншого світу, з іншою релігією, іншою орієнтацією, думками та всім чим завгодно. Проте саме в такий момент коли ти потрапляєш в коло людей з інших світів ти стаєш ніби суха губка і намагаєшся поглинути все те нове та незвичне для тебе, як можна більше. І коли в кінці проекту ти розумієш, що ради цих людей потрібно було сюди приїхати і пережити не завжди приємні моменти, твої емоції зашкалюють і в момент прощання на все життя твої очі сльозяться.
Кораблями по Європі
Звичайно, що під час проекту ми встигли трішки по подорожувати. Так, як ми студенти і звикли жити в режимі жорсткої економії ми змогли собі дозволити ще три країни. Нам пощастило побачити Хельсінкі у всій своїй туманній та дощовій красі. Місто гарне та розвинене, за 5 годин ми побачили все, тому вражень ми отримали більше від першої подорожі на кораблі ніж від самої Фінляндії. Заїхали ми і в Латвію на пару днів та познайомились з казковою Ригою та її колоритним населенням. Більше всього вражень нам принесла Швеція, тільки щоб побувати в Стокгольмі 6 годин, 32-і ми провели у морі, але воно було того варте, а подорож на круїзному лайнері була повна веселощів та нових знайомств. Із мінусів таких подорожей є те, що дуже важко подорожувати великою компанією людей, тим паче з різних країн. Під всіх потрібно підлаштовуватись і в кожного є свої інтереси. Чомусь не всі так швидко ходять, як студенти по Острогу, тому часто нам потрібно було чекати і підганяти, що завжди трохи нервувало. І все таки краще пізнавати світ літом, бо коли твої ноги мокрі, тут нічим вже не зарадиш.
То був цікавий та незабутній досвід. Були різні моменти і хороші і не дуже, але всі ці моменти вчили мене чогось нового. Життя разом з естонцем, який виступив для нас хост-сім’єю і навчив нас мудрості. Зимове море, яке завжди заспокоювало. Закоханість в усі нові міста, які ми пізнали. Уміння радіти кожному промінчику сонця. Здатність сказали людині бувай, можливо, на все життя.
Насолоджуйтесь кожним моментом, особливо коли ви студент. Не провтикайте свої можливості. Не провтикайте своє життя.
Ольга Онищенко