Боєць АТО: “У нас все як у відомому вислові – один за всіх і всі за одного”

Івану Кокорило 26 років, вже 9 місяців він перебуває в зоні АТО. До того у нього було звичайне життя. Народився і проживав в селі Велике Поле Березнівського району Рівненської області. Навчався спочатку в с. Велике Полі, згодом в Березнівській школі № 2. Потім закінчивши школу, їздив на заробітки, працював будівельником. Був призваний до служби Березнівським райвійсккомісаріатом. Власне розпочав службу з 10 червня 2015 року на першій лінії оборони в селищі Луганське Донецької області.

Як відреагували Ваші близькі на  те, що Ви вирішили брати участь у бойових діях?

Це ж батьки. Відреагували негативно. Не хотіли, щоб я йшов воювати.

Чи пам’ятаєте Ви перший свій бій? Які емоції переповнювали Вас?

Не можу розповісти про перший бій. Проте ці емоції не передати словами, їх не порівняєш ні з чим. Просто раніше такого не відчував.

Чи стикалися Ви  в обличчя з ворогом? Якщо так, то що Ви відчували при цьому?

Не можу сказати, це військова таємниця.

Війна – річ тяжка й депресивна. Проте, можливо, Ви запам’ятали щось позитивне?

Позитив  полягає в тому, що я знайшов справжніх друзів, навіть більше, – всі ми стали як брати один  для одного.

 Як проходить Ваш звичайний день в зоні АТО?

Кожен день – це щось нове. Немає сталого розпорядку, на кшталт в 8 підйом і о 9 відбій. Постійна напруга і знаходишся в буквальному сенсі напоготові, адже ти ж не знаєш, коли буде наступний обстріл, також відбувається постійна підготовка до того, що може бути вторгнення з боку диверсійної групи.

Що підіймає бойовий дух?

Те, що ти не один. Знаєте, в нас як в у відомому вислові: «Один за всіх і всі за одного».

Як місцеве населення на території бойових дій ставилось до вас?

Ставлення місцевих до нас можна поділити на 3 категорії: більшість населення вважали, що ми прийшли, щоб згарбати території,ніби ми окупанти, інша частина населення навіть допомагали, а треті, як на мене найпідступніші – вони здавали наші позиції ворогу.

Чи допомагає держава забезпеченням харчів, зброї? 

Власне, на початках, коли я  лише розпочинав свою службу у зоні бойових дій(зокрема в черні 2015) , то з харчами не було проблем, зброї теж ніби вистачало, правда техніка була доволі погана.

Що було найважче для Вас, коли Ви перебували у зоні АТО?

Найважче було звикнути до цього ритму життя: безсонних ночей, постійної напруги й очікування невідомо чого: чи то обстрілу чи вторгнення ворожих угрупувань.

Ну й на завершення, хотілось би запитати. Як Ви думаєте, чи довго триватиме ця війна?

Я не знаю, але так як наша влада «поспішає» закінчити війну, то ще довго триватиме. Це певною мірою відмивання коштів на цій нікому не потрібній війні.

                                                                                        Спілкувалася Марина ЗАХАРЧУК