Марія Очеретяна: «Насправді, у мене не було бажання залишитися у цих країнах. У мене було бажання зробити в Україні таке саме» (ІНТЕРВ’Ю)

0
328
Реклама

Марія Очеретяна – студентка та журналістка, яка взяла участь у міжнародному проекті «Flight and Displacement – Young Perspectives on Global Challenges». У рамках програми вона відвідала Німеччину та Грузію. В інтерв’ю Марія розповіла  про деталі та особливості проекту.

Маріє, звідки ти дізналася про  цю програму і чому вирішила взяти у ній участь?

У фейсбуці я підписана на багато  груп, що стосуються можливостей для молоді. Періодично у стрічці він «видає» мені такі проекти. Як правило, це довгострокові проекти від різних програм: Erasmus+, EBS. Щодо цього проекту, то тут я випадково, в передостанній день побачила інформацію про нього. Прочитала, що «Flight and Displacement» стосується журналістики. І вирішила, що воно мені потрібно, треба взяти участь. Проект складався із двох сесій (частин), одна в Німеччині, інша – в Грузії.

Я розумію, що вже завтра закривається реєстрація. Звичайно, в той самий день я не сіла надсилати заявку. Я почала це робити аж наступного дня. Усвідомлювала, що фізично не встигаю все це написати, і просто дописую, що не вклалася у терміни, але дуже хочу взяти участь. Потім мені прийшла відповідь, де повідомлялося, що мене не беруть через велику кількість учасників. Проте через певний проміжок часу мене інформують про те, що один учасник від України відмовився, і мене можуть взяти. Я розумію, що через два дні мені треба бути в Німеччині. І я погоджуюся. 

Для кого цей проект?

Проект розрахований на активну молодь. Тобто участь могли взяти не лише студенти. Проте в описі зазначалося, що це для студентів-журналістів, практикуючих журналістів і для людей, які цікавляться міграційною тематикою. Наприклад, була студентка з Харкова, яка вивчає право і цікавиться саме сферою міграції. Я їздила, у першу чергу, не як студентка, а як журналістка Ostroh.info.

Чи брала ти участь у подібних обмінних програмах раніше?

Ні, в міжнародних проектах я участі ще не брала. Раніше я подавала заявку на один проект, але мене туди не взяли.  В Україні я брала участь тільки в різних журналістських тренінгах. Ще рік тому мене не завжди брали, або я була в запасі. Але останнім часом почали брати активніше.

Не страшно було їхати в іншу країну одній?

Було страшно. Я вперше летіла літаком. Я не знала майже нічого про організаційні моменти в аеропорту. Коли ти одна  прилітаєш в незнайому країну, ти розумієш, що ти не знаєш мови, тут немає твоїх знайомих. Але, тим не менше, ти вже тут, і треба щось робити. Цей страх не завадив мені в Німеччині вночі пішки шукати автостанцію (сміється).

Чи  важко тобі було адаптуватися до перебування у цих країнах? Де адаптація пройшла швидше, у Грузії чи в Німеччині?

Ці країни просто діаметрально протилежні. Жителі Німечини дуже правильні та пунктуальні, в них є чіткий порядок. Німці живуть за конкретним графіком. Мені це ближче. У Німеччині я відчувала, що я в іншій країні, але мені не було некомфортно. Грузія абсолютно інша. Там я не відчувала себе закордоном. Тому що багато речей  такі, як в Україні. Можливо, це через те, що це країни пострадянського простору. Хоча певні відмінності є, особливо в ментальності.  До того ж, у Грузіїї інший часовий пояс. Вставати потрібно на 2 години раніше, ніж в Україні. Мені як «сові» було важко пристосуватися до цього.

Перейдемо безпосередньо до проекту «Flight and Displacement». Розкажи, в чому його суть та специфіка?

Цей проект фінансується Міністерством закордонних справ Німеччини (the Federal Foreign Office of Germany). Наш координатор Фелікс – німець. Він працював на радіо F.R.E.I. Потім він поїхав по проекту  EBS у Грузію, йому там сподобалось, і він  залишився там. Фактично, Фелікс  організував увесь проект. Але офіційними організаторами були Arbeit und Leben Thüringen, радіо F.R.E.I. та Youth Association DRONI – організація у Грузії.

«Flight and Displacement» – це проект про міграцію, біженців. Нашою робочою мовою була англійська. Там були журналісти з Грузії, Росії та Німеччини. І, звичайно, України. Ми ходили до різних організацій, які розповідали про свою роботу. Наприклад, ми зустрічалися із лідеркою  Партії зелених. Це партія, завдяки якій узимку заборонено депортувати біженців. Спілкувалися також безпосередньо із біженцями та переселенцями, особливо в Грузії. Наприклад, під Тбілісі є поселення, яке  будується спеціально для переселенців з Абхазії та Осетії. Було цікаво спілкуватися із тими людьми. У нас є сайт, де ми розмістили наші матеріали. 

Поселення для переселенців з Абхазії та Осетії біля Тбілісі

Якою була атмосфера? Це проходило у офіційній чи більш неформальній обстановці?

Це було неформально. Перша зустріч відбулася в хостелі. Ми просто спілкували та знайомилися. Потім відбулася уже більш офіційна зустріч, це був team building. Грали в ігри, розмовляли про медіа наших країн та їх відмінності. Ну і далі була робоча обстановка, але це було досить неформально та невимушено. Було дуже багато дискусій, особливо про політичну ситуацію та роль медіа у ній. Під час другої частини проекту, у Грузії, ми зустрілися,  як справжні друзі. Нам було дуже легко працювати.

Маріє, ти говорила про те, що ви спілкувалися про відмінності між медіа у країнах учасників. Якщо порівнювати, то яка  різниця між медіа українськими, німецькими, російськими та грузинськими?

Перш за все хочу виокремити Німеччину, де ситуація зовсім інша. У цій країні є Public Media, тобто суспільні мовники, які не фінансуються державою. Для німців є конкретна плата за новини, за якісну журналістику. Вони розуміють  і цілком свідомо це роблять. Коли ми спілкувалися з німецькими журналістами, для них було дуже дивно, що в Україні такого немає. Звісно, у нас є Суспільне, але це не зовсім те, бо воно отримує гроші від держави. Щодо Росії, то там ситуація складна. Там є культурні видання, де можуть номально висвітлюватися події, адже вони не стосуються політики. З адекватних політичних ЗМІ є онлайн-телебачення Дождь і портал Медуза, який базується в Латвії. У Грузії дуже популярними є опозиційні ЗМІ. Тут медіа розвиваються, ситуація значно краща ніж у Росії. Звісно, є певні проблеми, але так всюди. 

Чи сильно були відчутні ментальні особливості людей з інших країн і чи не заважало тобі це спілкуватися з ними?

Колектив був чудовий, це дуже «open-mined”, мислячі люди. Ментальні особливості були, але мені вони не заважали. Проте, мені здається,  вони могли заважати іншим людям. Я намагалася уникати конфліктів, якихось спірних питань. Потрібно розуміти те, що ментальні особливості є, і їх потрібно враховувати. Ми живемо в різних середовищах і не можемо мислити однаково. У нас були адекватні російські журналістки, які казали: «Так, Крим не наш. Так, у нас немає нормальної журналістики”. Щодо грузинів, то вони досить відкриті та гостинні. Навіть можуть заплатити за тебе у транспорті. Особисто для мене ближчими є німці. Вони більш закриті, але коли тобі потрібна допомога, їх тільки треба попросити.

Щодо організаційних моментів. Де ти жила, як харчувалася, яким був режим дня?

У Німеччині ми жили у досить комфортному, модерному  хостелі. У Грузії – в більш традиційному готелі. У цих країнах ми їли багато калорійної їжі великими порціями. Все було гостинно та по-домашньому. День проходив досить динамічно та насичено. Відбувалося багато подій.
Я дуже вдячна нашим координаторам, Феліксу та Улі, бо вони намагалися  скласти розклад так, аби нас це масимально задовольняло.

Кімната у готелі в Грузії
Фото: Марія Очеретяна
Номер хостелу в Німеччині

 

 

 

 

Чи виправдалися твої очікування щодо участі у цьому проекті?

Так, цілком. Я розуміла, що це буде щось класне, і це буде хороший досвід. Це були дуже хороші міжнаціональні знайомства, вихід із зони комфорту. У мене зник мовний барєр, я вдосконалила свою англійську. Щодо тематики тренінгу, то це було корисно для власного розвитку, а також цікаво було порівняти становище медіа в інших країнах із Україною.

Чи не виникало у тебе бажання залишитися в Німеччині або Грузії?

Це було приємне відрядження. Звичайно, це класні країни. Можливо, мені б було комфортно жити у Німеччині. Грузія – це так країна, в яку хочеться приїжджати знову і знову. Проте зараз мені хочеться застосовувати отримані знання та досвід тут, в Україні. У мене не було  бажання залишитися в цих європейських країнах. У мене було бажання зробити в Україні таке саме.

Якщо говорити про плани на майбутнє, то чи плануєш ти брати участь у подібних проектах знову?

Безумовно, планую. Це класно та цікаво для мене і як просто для людини, і як для журналістки. Я вдячна ОА за те, що вона не заважає їздити на такі проекти. Викладачі були лояльними до мене, цікавилися моїми поїздками. Насправді, неформальна освіта  має величезне значення. Я радію, що тут це розуміють. 

Денис ГАВРИЛЮК

Фото взяті з https://flightanddisplacement.files.wordpress.com

Реклама

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here