Реклама

Ми з Катею сиділи у гуртожитку та розглядали карту України. Звідки в нас карта? Ми купили її у книгарні (продавчиня так дивно подивилася на нас, наче ми попросили не карту, а Коран естонською мовою). Інше питання – навіщо нам карта. Справа в тім, що ми шалено втомилися від Острога і хотіли вибратися куди-небудь. Катя ткнула пальцем у “рандомне” місто: Тернопіль. Так народився наш новий проект “Ostroh.Info:Mista”.

Не те, щоб ми довго планували свій маршрут, але в Тернополі (та й у інших містах, які ми згодом відвідаємо) ми хотіли побачити більше, ніж бачить звичайний турист. Тому вирішили шукати у кожному місті мешканців, які покажуть нам щось цікаве: місця, атмосферу та людей.

_________________________

Ми приїхали до Тернополя та навіть не встигли загубитися. Поки ми сиділи на театральній площі та заробляли на дорогу, граючи на укулеле, наш “гід” Богдан знайшов нас. Зрозумів, що так дівчата в Тернополі довго не проживуть, і пообіцяв нагодувати нас та показати місто. Тому ми пішли з ним, хоча Катя бачила його вперше (нагадаємо, він обіцяв нагодувати).

Наша екскурсія почалася з костелу, якого не існує. Його спроектував архітектор Теодор Мар’ян Тальовський. Той самий (про якого ви ніколи не чули), який спроектував храм святих Ольги та Єлизавети у Львові. У часи СРСР костел зруйнували і побудували на його місці звичайний ЦУМ.

Львів’яни зустрічаються біля Нептуна, кияни – на Хрещатику, а тернополяни – біля годинника. Годинник знаходиться на Театральній площі (на випадок, якщо якийсь тернополянин запропонує вам тут зустрітися). Він стояв тут до Другої світової війни, поки його не знесли, а в 2014 відновили знову.

А в цьому будинку в далекому 94-тому Брати Гадюкіни писали ту відому “Файне місто Тернопіль”. Її, між іншим, тернополяни хотіли зробити своїм офіційним гімном.

“Але не знаю, як може бути гімном пісня зі словами: “Я там зустрів чувіху, їй шістнадцяти не було. Зовсім малолєтка, але в ліжку як акула”, – сміється Богдан.

Деякі вулички Тернополя нагадують Львів, і Валова – одна з них. Колись тут була межа Тернополя, а тепер – милі кав’ярні, ліхтарі та бруківка.

Якщо раптом завернете у якийсь провулок, зможете познайомитися з місцевою творчістю (пишемо без лапок та іронії, справді гарно). Члени  ГО “Молодіжне Об’єднання “Файне Місто” зробили тут проект “Перш ніж померти…”. Тернополяни дописують на дошці свої варіанти: “я хочу жити вічно”, “хочу щастя” і, найбільш актуальне, “я хочу спокою”.

– Чому тут нема варіанту “я хочу закінчити найкращий виш в Україні – Острозьку академію”?

Якщо пам’ятаєте, ми розповідали про популярне місце зустрічі тернополян кількома абзацами вище. Але якщо ви не знайшли там того. кого шукали, замисліться: можливо, він чекає вас біля “Молока”?

“Молоко” – це неіснуючий магазин. Він закрився 2 роки тому, але тернополяни продовжили зустрічатися біля “Молока”, тому для них навіть повісили табличку. Експрес-урок “Як зробити туристичну пам’ятку з нічого”.

Поряд – костел, який у різний час був складом продовольства, складом горючих матеріалів та картинною галерею. Не знаю, як Катю, але мене більше зацікавив гарненький макет довоєнного Тернополя поряд (там ще є той самий костел!).

“А з цим пам’ятником архітектори дуже сильно накосячили”, – розповідає Богдан про пам’ятник Данилу Галицькому. Річ у тім, що кінь під Данилом – не скаковий, а тягловий (масивніший і з коротшими ногами), а щит – не кавалерійський, а для піхоти. Фото цієї зради кидаємо нижче.

Ви точно читаєте цей блог заради Тернопільського ставу. Ми вже підходимо до нього повз замок Яна Тарновського (розвіюємо міфи: Тернопіль назвали на честь Яна, а не терену). Замок будували як оборонну фортецю, але її тричі руйнували. Тоді власник махнув рукою: хай буде палац. Богдан каже, що зараз тернополяни і не згадують, що це був замок.

Поряд із замком знаходиться такий собі “дітородний” трикутник: РАЦС, готель та родильне відділення. У центрі – пам’ятник лелеці. Тернополянам депопуляція, вочевидь, не загрожує.

Повернемося до ставу. Він – штучний і шалено красивий, особливо, вночі. Дідусі тут рибалять, діти годують качок, песики купаються: суцільне “мі-мі-мі”. Є навіть велодоріжка, тому якщо будете ходити тут, то будьте уважні.

Для справжніх романтиків посеред ставу є острів кохання. Щоправда, історія його виникнення не дуже романтична: коли став розширювали, із дна дістали багато мулу. Не знали, що з ним робити, і просто залили бетоном. Зараз на острові рибалять, грають у шахи, освідчуються в коханні та дуже (не)культурно відпочивають.

Десь у цьому районі (а де саме, ми не скажемо) на стовпі є невеличкий герб Тернополя. УВАГА! Маємо для вас пропозицію: ви їдете до Тернополя та фотографуєтеся біля цього герба та отримуєте від нас приз. І місто подивитеся, і подаруночок отримаєте.

До речі, маємо для вас ще одну пораду: у Тернополі є надзвичайно смачні паніні (без перебільшень), їх варто скуштувати. Точка є на Театральній площі (точніше не скажемо, бо це ж не реклама).

Катя каже, що потрапити в таку теплу погоду до Тернополя – дійсно круто, адже не потрібно відвідувати філармонії та комерційні концерти – місто відкрите, місто дихає, місто співає. Так, ми потрапили на співанку (а поряд із цією співанкою було ще 3 інші).

Це – класно. Сидіти на теплому камені, співати “Лиш вона” під гітару та спостерігати за останніми променями сонця на дахах. Тернопіль теплий. Не сонцем, а атмосферою, посмішками та людьми.

_________________________

– Катю, ну як тобі?

– Класно, але мааало.

– Мало? Океей. 7:40. Вокзал. Тернопіль-Ужгород.

Марія ОЧЕРЕТЯНА, Катерина САФОНОВА

Фото Катерини Сафонової

Реклама

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here