Реклама

Наче нічого незвичного немає в тому, щоб тримати за руку кохану людину, гуляючи парком. Ніхто не подивиться на тебе дивно, якщо ти вирішиш подарувати своїй “половинці” букет квітів. Для Андрія* це – тільки мрія. Він – ґей, і в очах суспільства це автоматично робить його “дефектним”. Хоча він, взагалі-то, нічим від інших не відрізняється. Просто любить людей своєї статі.

Андрій із дитинства усвідомлював свою орієнтацію: розумів, що друзям подобаються дівчата, а йому – хлопці, і що про це краще нікому не казати, бо й побити можуть. Батькам юнак досі не розповів.

“Я намагався дізнатися, як мої батьки ставляться до ЛҐБТ (лесбійок ґеїв, бісексуалів, трансґендерів – ред.), ставив їм різні нейтральні питання. Зрозумів, що у моїй родині це не сприймається. Можливо, розповім їм колись, коли вже не буду залежним від сім’ї. Деяких моїх знайомих виганяли з дому, коли вони розповідали про свою орієнтацію. Тому я просто боюся бути “викинутим”.

Під час перших камінг-аутів (розкриття своєї орієнтації іншим) Андрій казав, що він бісексуал – щоб не дуже шокувати. Коли юнак зараз розповідає про свою орієнтацію друзям, вони зазвичай реагують нормально. “Звичайно, дехто задає дивні, не зовсім коректні питання. Але думаю, що це від непроінформованості.”

Андрій вважає, що багато людей можуть нормально сприймати ЛҐБТ-спільноту, але вони недостатньо проінформовані, їм це видається дивним. Втім, після Революції Гідності ситуація покращується.

Проте, юнак погоджується, що через деяких представників у людей складається погане враження про ЛҐБТ-спільноту загалом.

“Особисто мені не подобаються люди, які вішають усюди ЛҐБТ-прапори та намагаються привернути до себе увагу у ненормальний спосіб. Це все одно що бігати і кричати “дивіться, я електрик!”. Насправді, усередині ЛҐБТ-спільноти таких не дуже люблять”.

– А як ти тоді ставишся до маршів рівності?

“Вони повинні проходити, як усі інші марші: коли просто люди виходять за свої права, а не влаштовують маскарад. А ще – без політичних гасел. Люди ж виступають за свої права, а не за закінчення війни чи щось інше. Погодьтеся, частомарші рівності не дуже відрізняються від церковної ходи МПЦ.”

З думки, що узаконені гомосексуальні стосунки будуть “руйнувати традиційний інститут сім’ї”, Андрій просто сміється. Каже, що це потрібно для регулювання юридичних взаємин: наприклад, для поділу майна, або коли твій партнер потрапив до лікарні, і до нього дозволяють пускати лише членів сім’ї.

Чи багато людей сьогодні дотримується тих традицій, які були 100 років тому, щодня? Ні. А як це, руйнування інституту сім’ї? Ніхто не буде забирати дітей із родин і виховувати їх по якихось принципах, як це робили, наприклад, яничари. Навпаки, одностатеві родини намагаються вписатися в цей інститут родини.”

– Часто кажуть: “Хай собі будуть, тільки мене та моїх дітей не чіпають”. Або що сексуальна поведінка – не вроджена, а набута.

Тут Андрій сумно посміхається. Для нього взяти за руку кохану людину під час прогулянки і не ловити здивовані погляди чи не бути побитим – мрія. Насправді, він відчайдушно хотів би, щоб не чіпали його.

“Ну, їх (гетеросексуалів – ред.) і так ніхто не чіпає.Скільки гомофобів може похизуватися тим, що їх намагався звабити ґей? Я не певен, що багато.  Щодо набутого… Для багатьох видів тварин характерна гомосексуальна поведінка. У них що, теж це якось психологічно набувається?

І знов-таки, скільки років гомосексуальність намагалися лікувати, і це не дало жодних результатів. Так може це свідчить про те, що це не хвороба? До цього варто ставитися як до іншого кольору очей чи до іншої раси, а не як до відхилення. Це все одно що казати “мені не подобаються темношкірі чи азіати”, але ж вони є і будуть.”

Те, що ґеїв та лесбійок стає все більше, Андрій теж вважає міфом. У СРСР одностатеві стосунки каралися законом, тому люди не наважувалися сказати “я ґей”. Зараз кримінальної відповідальності за сексуальну орієнтацію немає, тому і людей, які відкриваються, більше.

– Але ультраправі організації так не вважають. На їхню думку, одностатеві стосунки загрожують традиційному суспільству.

“Вважаю, що їхні підходи неправильні. Якщо твої цінності не вписуються у якийсь вигаданий ними ідеал, ти вже стаєш “ворогом народу”. Кажуть, що ґеї не можуть бути патріотами, але й серед наших бійців в АТО є представники ЛҐБТ-спільноти. У Чернівцях колись мав бути показ фільму про це, але праві організації зірвали його.

Особисто я налаштований доволі патріотично і можу похизуватися більшими знаннями з української історії і культури, ніж багато представників подібних організацій.”

Андрій каже, що в Україні, особливо – невеликих містах, буває важко познайомитися з іншими представниками ЛҐБТ, бо вони часто приховують свою орієнтацію. У спілкуванні з людьми з розвинутіших країн (США, Західної Європи) таких проблем немає:

“Коли я кажу їм, що я ґей, вони такі: “Ну ок, і що далі?”. Їм абсолютно байдуже. Це все одно що сказати, що мені подобається зелений колір. Багато людей у нас думають, що їх будуть примушувати поважати ЛҐБТ чи якось схвально ставитися, коли це узаконять. Загалом, представники ЛҐБТ просто хочуть нормального юридичного регулювання стосунків та недискримінації. Щоб можна було йти з коханою людиною за руку по вулиці, і це не загрожувало життю.”

На думку юнака, це буде можливо тоді, коли у школах запровадять сексуальну та ґендерну освіту. Зараз у шкільній програмі про існування ЛҐБТ навіть не згадують, а запитання про ґеїв вважають “непристойними”.

Із випадками відвертої гомофобії (ненависті та дискримінації до гомосексуальних людей) стосовно себе Андрій ще не стикався, але каже, що це через власну обережність. Зізнається, що у багатьох колах лякається відкривати свою орієнтацію. Це тисне, впливає на психоемоційний стан.

Багато часу йде на те, щоб усвідомити себе в суспільстві, що  ти не один. Жодним чином не шкодячи суспільству, ти отримуєш купу негативу. Це дуже обтягує емоційно і психічно, коли ти, наче злочинець, ходиш і приховуєш це... Не всі витримують такий тиск: часто представники ЛҐБТ чинять самогубства, і тільки після цього їхні батьки та друзі розуміють, наскільки їхнє ставлення до людини було жахливим. Суспільство змушує нас сприймати себе, як щось хворе та окреме. Я вірю, це зміниться, бо ми такі ж громадяни, як і всі.”

Марія ОЧЕРЕТЯНА

*Для безпеки героя його ім’я змінено.

Головне фото

Реклама

3 КОМЕНТАРІ

  1. Ойой, описано гарно, мистецько! Автор душу вклав! Але… чому питання висвітлено так однобоко та необ’єктивно?

    • Олексію, дякуємо за ваш коментар! Так як це – інтерв’ю, тут можна показати тільки позицію героя, бо це його особиста історія.

  2. Згідний, це інтерв’ю! А ostroh.info – це інформаційний канал на якому можемо побачити або не побачити об’єктивне і безпристрасне відображенн дійсності! Тому, зважаючи на актуальність і важливість піднятого питання, дуже хочеться невдовзі побачити висвітлення протилежних поглядів і їхньої аргументації! Так же відсторонено. Мені, як читачу, дуже хочеться бачити канал (один з небагатьох), де журналісти переймаються тим, щоб подати інформацію різносторонньо. Щоб нам реально оцінювати положення речей!
    Буду дуже вдячний!

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here