«Борітеся – поборете». Студентський антикорупційний семінар. Рівне. 6 годин. Враження.

0
666
Реклама

Побував на одному з регіональних антикорупційних семінарів для студентів. Не можу сказати, що витратив на це одну четверту доби, бо – не витратив – провів із користю для себе. За 6 годин довелося почути багато чого нового, згадати дещо з того, що чув на заняттях в академії, і, загалом, раціонально провести час. Шість блоків інформаційних тренінгів, розділені посередині одним невеличким кава-брейком, декілька групових фото, знайомство з практиками-антикорупціонерами та купа потрібної для подальшої журналістської діяльності інформації.

Як це почали

Перший блок, що був чисто ознайомлювальним, почався о 10 ранку й тривав приблизно півгодини. Тобто на самому початку відбулася презентація студентського руху.

Усе почалося 26 лютого в Кіровограді. Більше 100 людей зібралися, щоб почути про методи й практичні приклади боротьби з корупцією. Що цікаво, ініціативу підтримали міжнародні організації, серед яких: USAID (Агентство США з міжнародного розвитку), USETI (Альянс глобального розвитку), American Councils (Американська рада). Одним зі спікерів був радник із питань культури Посольства США Конрад Тьорнер, що підтверджує офіційну підтримку в боротьбі з корупцією в України з боку Сполучених Штатів.

Уже через 10 днів після закінчення форуму в Кіровограді команда студентів на чолі з членом міжгалузевої експертної ради з питань освіти Акредитаційної комісії України Андрєєвим Микитою почали тур антикорупційних семінарів, що відбудуться у 28 містах країни. Список міст час від часу поповнюється.

Відповідаючи на своє ж питання (Чи не страшно мені цим займатися?), Андрєєв Микита сказав:

–  Як ми можемо боятися корупціонерів, коли наші побратими на сході не бояться куль?

43062

Ставлення населення України до ЗНО

Наступним виступав заступник голови Бюро і за сумісництвом експерт Ярослав Ланецький. Він розповідав про статистичні дані, зібрані впродовж 2008-2015 років, у яких була продемонстрована щорічна зміна ставлення українців до проведення Зовнішнього незалежного оцінювання. Варто сказати, що організатори всіляко підтримують ЗНО і вказують, що його або щось схоже варто впроваджувати і для студентів, що збираються здобувати освітньо-кваліфікаційний рівень магістра.

Найбільшою проблемою вищої освіти в Україні було визначено корумпованість викладацького складу  навчальних закладів. Цю тезу підтримало 44% опитаних за даними статистики. Українці впродовж останніх декількох років вважають, що для покращення рівня викладання треба боротися саме з проявами корупції та нечесності у ВНЗ, при тому – із будь-якими, якою б не була вигода працівника закладу, матеріальною чи ні. Таку думку підтримало 46% респондентів у 2013 році, 52% – у 2014, і 54% – у 2015.

Також було представлено ще біля п’яти слайдів, на яких була інформація за схожими питаннями. Що цікаво, загальна тенденція випадків корупції особисто в опитаних знижується з року в рік.

aMhjv8MYPYQ

Як його взагалі прийняли в 2011 році?

Цей блок – законодавчі засади та інструменти боротьби з корупцією. Ця тема особисто мені виявилася однією з найцікавіших. Справді, прослухавши ці 45 хвилин, дізнався стільки потрібного і важливого, що зараз не розумію, чому нам про це не розказували ще в школі, як щороку одне й те саме розказували на всіх предметах?

Спікером був Микита Андрєєв. Свій спіч він почав із бази, яку повинен знати «будь-який типовий антикорупціонер», як сказав сам Микита. Сюди, окрім Кримінального кодексу України, також входять закони України «Про запобігання корупції», «Про Національне антикорупційне бюро України», «Про доступ до публічної інформації», який був прийнятий у (!!!) 2011 році, що взагалі в голові з логічною інформацією співіснувати не може, а також ЗУ «Про відкритість використання публічної інформації».

Окрім того, що таке взагалі корупція за нашим законодавством, були озвучені також і органи, що повинні їй протидіяти. Це Національна поліція, НАБУ, НАЗК, Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, і, звичайно, прокуратура. Що цікаво, звернутися ви можете у будь-який із цих органів, а там вашу заяву вже перешлють профільному відомству; відмовити у її прийняті ніхто не має права.

Щодо того, де ж шукати інформацію, де копати, було виділено більше, ніж достатньо часу, і це того вартувало. Насамперед, ви завжди можете звернутися до таких органів із інформаційним запитом на отримання публічної інформації:

  1. Державна фінансова інспекція.
  2. Державна інспекція навчальних закладів України.
  3. Відділ внутрішнього аудиту МОН України.
  4. Фонд державного майна України.
  5. Акредитаційна комісія МОН України.

Але тут постає питання: а про що у них питати? Для цього є один неймовірно чудовий інтернет-ресурс. По-перше, вам треба зайти на Портал публічних коштів (http://www.spending.gov.ua/). Перейшовши за цим покликанням, у верхній навігації варто вибрати «Пошук за трансакціями», і там уже, вказавши код ЄДРПОУ платника і період, за який ви хочете побачити інформацію, дивитеся те, що вас цікавить.

Що за код ЄДРПОУ? Якщо складно і офіційно, то це код із Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. А тепер просто: кожне державне підприємство чи організація мають цей код, за яким і варто шукати інформацію. Де його взяти? Найточніше – у кабінеті електронних сервісів Мін’юсту України (https://kap.minjust.gov.ua/). Знайшовши його, ви можете повертатися на спендінг.гов.юа і дивитися всі витрати, що проводила та чи інша організація. Більш детально це можна розглянути в окремому матеріалі, бо це справді цікаво.

Насамкінець цього блоку варто сказати, що, якщо на ваш інформаційний запит не відповіли впродовж 5 днів, ви можете звернутися до Уповноваженого ВРУ з прав людини – саме він займається публічною інформацією. До речі, якщо ви на 100% упевнені, що не отримаєте відповіді, і так само на 100% упевнені, що закупівлі були проведені нечесно, або були зовсім не проведені, але гроші з держбюджету на них виділили, можна спробувати попросити надіслати запит на отримання публічної інформації Народного депутата України. Чому? Бо він – представник народу, і оскільки влада в України належить народові, ненадання інформації в такому випадку розцінюється як неповага до України, а це – кримінальний злочин.

Кава-брейк

Я не напишу, що було на кава-брейку, бо я пішов у їдальню. Скажу лише, що асортимент в буфеті №1 Національного університету водного господарства та природокористування більший, ніж в Острозькій академії, а пюре – смачніше. Але ж через це ніхто не змінить місце навчання?

Плагіат – єдиний вид крадіжки, коли крадій повідомляє своє прізвище

Відсутність академічної доброчесності в студентських і наукових колах напряму пов’язана з корупцією. Про це ми говорили після кава-брейку.

Виступав Ярослав Ланецький. Що взагалі вона передбачає, ця доброчесність? Пунктів небагато: покликання на джерела, що використовуються; дотримання законодавства щодо авторського права; повага до здобувачів освіти. Начебто, усе просто. То що складного?

Хто з нас скаже, що він не потребує якісної освіти? Якщо такі є, то я не знаю, що їм сказати. Але щодо інших, хто може сказати, що комбінації клавіш ctrl+c/ctrl+v підвищать рівень наших знань? Справді, ми всі це прекрасно розуміємо, але хто цим не грішить, хоча б то іноді, навіть раз на 10 років?

Програми навчальних дисциплін, які відповідатимуть вимогам сьогодення, можливі тільки за умови відсутності плагіату в наукових (або «білянаукових») роботах – це одне з тверджень Ярослава Ланецького, і особисто я з ним повністю погоджуюсь. Ще  Ярослав вів до того, що конкурентноспроможність отриманих нами знань на ринку праці (не тільки українському, а і європейському) також залежить від того, будемо ми проти плагіату чи ні. У всьому цьому є сенс, якщо розбиратися більш детально, але тут я не експерт.

Під час цього блоку зав’язалася цікава бесіда. Спробую максимально точно відтворити її. Справа в тому, що Ярослав доводив, що зокрема й курсові роботи треба писати самостійно, а не купувати, як це і вимагається, бо це просуватиме науку. Начебто, усе логічно: нові, свіжі курсові – нові знання, новий матеріал. Але щодо цього один зі слухачів позаду мене задав питання, суть якого була приблизно такою: «Яким чином ми. як студенти, можемо просувати науку вперед своїми курсовими, якщо нам на 1-4 курсах через нашу «некомпетентність» забороняється висувати власні думки і твердження, і основна наша робота – пошукова?» На що Ярослав відповів, що справді так і є, і це – проблема нашої освітньої системи. Як її вирішення він запропонував замінити курсові роботи на есе, які студенти писатимуть під враженнями опрацьованих ними наукових матеріалів. Справді кажучи, це більш логічно, бо не всі ми прагнемо стати науковцями, та й не всім нам треба мати навички пошукової роботи.

«Я вам 150, і ви мені 150, і норм»

Ще 45 хвилин. Ці – про тендерні закупівлі у ВНЗ. Спікер – експерт студентського антикорупційного бюро Таміла Кошман.

Найперше, про що зайшла мова – частина 4 статті 79 ЗУ «Про вищу освіту». Сам я не згадав усього, тому подивився на http://www.zakon5.rada.gov.ua. Отже, стосується вона публікації (обов’язкової) вищими навчальними закладами на своїх офіційних сайтах інформації про:

  1. Кошторис на поточний рік та всі зміни до нього.
  2. Звіт про надходження та використання коштів.
  3. Інформацію щодо тендерних процедур.
  4. Штатний розпис на поточний рік.

Зараз, пишучи цей матеріал, подивився наш http://www.oa.edu.ua. Я не здивувався, там усе є. Навіть трохи прикро, бо в іншому ВНЗ була б тема для запиту на публічну інформацію. А тут усе як у людей.

Тож, про що можна питати? Цікавим буде для тих, хто живе в гуртожитку – запит на отримання калькуляції на проживання. Це – публічна інформація. Що ви там знайдете? Скільки грошей і на що витрачається з того, що ви сплачуєте за проживання. Це вже цікаво. Також можна створити запит на отримання інформації про угоди закупівель товарів та послуг. Тут уже треба буде дивитися. Потрібно розуміти, що в тендері завжди повинен вигравати той, у кого найнижча ціна. Якщо ж, наприклад, бруківка закуплена по 160 гривень, хоча можна було б купити по 90, то це вже привід розбиратися. Запитувати можна про все, що завгодно, поки це – публічна інформація.

Що ж робити, якщо відповіді у вашому ВНЗ не дають? Оскаржити можна або у вищому органі (у нас це МОН України), або в судді, або ж в офісі уповноваженого з прав людини.

І більш конкретно щодо тендерів. По-перше, це – закупівлі на конкурсній основі. Сума має бути понад 200 тисяч гривень, бо все, що менше – це безтендерні процедури. Зазвичай на них зловживають закупівлями за цінами, вище ринкових (як у прикладі з бруківкою). Також проблема, коли фірма, що бере участь, пов’язана з керівництвом ВНЗ. У більшості випадків, якщо такі є, вони й виграють. Можуть бути варіанти відхилення більш дешевих пропозицій. Але щоб це було зроблено законно, треба знайти найменші помилки в цих пропозиціях: відсутність якогось малозначимого документа, його частини, частини його частини – це вже привід. І ще один із розповсюджених варіантів – закупівля чогось непотрібного. Приклад Таміли Кошман: коли у вашому навчальному закладі тече дах, а керівництво закуповує 10 фотоапаратів по 20000 гривень кожен. Логіка є? Ні. Хіба що дах фотоапаратами латати будуть.

«Я вам 150, і ви мені 150, і норм»,

– Таміла Кошман про звичайну процедуру корупції в тендерах. 150 – це тисяч. А можуть бути й мільйони, хоча не часто буває 150.

Також Таміла навела приклад власного розслідування, яке провела у своєму ВНЗ. Річ у тому, що в Сумському державному університеті свого часу закупили туалетного паперу і мила більше, ніж на 130 тисяч гривень. Усе б нічого, якби університет потребував стільки. Але і не в цьому річ. Головне те, що в жодному туалеті (окрім того, що знаходиться на одному поверсі з кабінетом ректора), ніхто й ніколи не бачив ні мила, ні паперу. І якби ніхто б не проявив ініціативи, не поцікавився б, яким чином так купують мило на 52 тисячі гривень, а його все одно немає, хтось би й надалі отримував бюджетні кошти.

І ще багато цікавого

Окрім всього, описаного вище, ми також говорили про корупцію в студентських гуртожитках і корупцію під час вступу до ВНЗ. Тут можна сказати і багато, і мало. Але, на жаль, ні з тим, ні з іншим мені не вдалося зустрітися по життю, тому тут говорити так то й нема про що.

Насамкінець, відбулося обрання регіонального координатора антикорупційного руху. Суть у тому, що в кожній області Бюро залишає людину, із якою контактуватиме і вестиме справи, допомагатиме при нагоді і потребі. У нас на цей пост подалося дві людини, яким було запропоновано розказати в декількох словах про себе, свої плани і перші кроки на випадок перемоги. Але це вже не так цікаво, як усе те, що розповідали спікери.

Владислав БОЙЧЕНКО

Реклама

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here