Воду в річках усе більше забруднюють, а біля берега все більший і більший обрив. Місцеві розповідають, що їх засмучує міління річок та зсув їхніх берегів.
Прогулянка до річки залишається місцем для відпочинку і риболовлі. Сьогодні їхній вигляд змінився – вода каламутна, а запах часом стає неприємним. Проте місцеві та ті, хто приїхав сюди жити чи навчатися, говорять, що незважаючи на це, річка залишається спокійною та гарною.
Вілія – це ліва притока Горині, яка має довжину 77 кілометрів та площу басейну 593 км². Ця річка переважно живиться снігом та дощами. Проте сьогодні, через кліматичні зміни та малосніжні зими, річка міліє та стає каламутною. Особливо забруднена на відтинку між смт. Шумське й селом Кунів, і між Острогом, де вона впадає в р. Горинь.
Біля берегів злиття Вілії та Горині тихо. Можна зустріти рибалок та запитати чи клює. Дмитрович – літній чоловік, часто сидить на березі з вудкою. Каже, рибалить більше для душі: природа спокійна, людей мало. З улову – карасі й дрібна плітка, яку він ловить на пшоно.
«Нема річки, нема, — каже. — У моєму дитинстві там, де Вілія сходиться з Горинню, були глибини по десять-дванадцять метрів. Наприклад, вода в Горині була синя, на десять чи п’ятнадцять градусів тепліша, ніж у Вілії. Ми малими бігали сюди купатися, тут вишки стояли, з них стрибали. А зараз уже є місця, де буде по коліно».
Також Дмитрович згадує, як разом із глибиною зникло й усе інше. Раків з друзями ловили руками. Водилися великі коропи, соми. Як мати розповідала раніше, коли він був ще малим, то на Вілії були такі соми, що могли затягнути під воду дитину.
Перші зміни, каже чоловік, почалися ще в 1968 – русло почав заносити пісок, зникли обриви. Але найбільшої шкоди завдала вже людина.
«У Межирічі є річка Збитинка, впадає у Вілію. Це була така краса. А зараз – висохла. Ще за радянської влади почали осушувати болота й торф’яники. Страшна помилка. Зачепили болота – і все пішло-пропало».
Але обміління – лише частина проблеми. Ті, чиї хати стоять досить близько до води, щороку спостерігають, як річка буквально наближається. Острожанин пан Дмитро, який народився і все життя живе тут, згадує:
«За останні 40 років річка посувалася близько метрів на 20, берег щороку зсувається. Років через 50 вода може підійти впритул під хату. Можливо, я не знаю, підземні води впливають. А ще там стоять, здається, високовольтні десятитисячні стовпи, під землею – кабелі. Берег осипається, постійно його підсипають, але скільки це ще триватиме – ніхто не знає».
Слова місцевих про вплив людей підсилюють й офіційні дані. Майже рік тому Державна екологічна інспекція Поліського округу зафіксувала порушення на території Острозької громади. Після обстеження інспекція встановила факт розорювання прибережної захисної смуги на землях водного фонду. Через розорану прибережну смугу, рослинний покрив, завдяки якому грунт не вимивався в річку, просто зник. Тому тепер під час кожного дощу верхній шар землі змивається у Вілію.
Анастасія Лебідь