В Острозькій академії відбулася зустріч студентів із відомими письменниками – братами Капрановими. Вони презентували свої книги 13 квітня, розповідали цікаві історії з життя, багато жартували і просто спілкувалися зі студентами.
Письменники відповідали статусу близнюкам – обоє прийшли у вишиванках.
Дякуємо, дуже приємно, що Петро Кралюк став одним із перших читачів нашої нової книги. Його думка для нас дуже важлива, оскільки він один із небагатьох представників науки і педагогіки, який зберігає адекватність. Ми зрозуміли, що він здатен сприймати світ таким, який він є. Якщо Петро Кралюк сказав, що йому сподобалася книжка, значить вона справді хороша.
Дмитро та Віталій Капранови говорили без мікрофонів і постійно стояли перед аудиторією.
Письменник від звичайної людини відрізняється чим? Якщо він чогось не знає, він пише про це книгу. До написання «Забудь-річки» нас підштовхнула родинна історія. У нас, як і у всіх, двоє дідів: один Герой війни, має Орден Червоної зірки і т.д., а другий – ворог народу – 58 стаття Кримінального кодексу СРСР, 8 років таборів, але йому пощастило повернутися звідти живим. Проблема в тому, що за часів СРСР тим дідом, який Герой війни, повинні пишатися, а того, який сидів, ми повинні були зневажати. У наш час усе навпаки, той хто сидів – герой, а той хто був у Червоній армії – колабораціоніст.
Оскільки письменники осмислюють образами, то ми знайшли в українській міфології образ Забудь-річки. В уяві наших предків, ще до християнських часів, це була річка, котра протікає між цим світом і тим. Коли душа відлітає у той світ, вона пролітає цю Забудь-річку і все забуває, а коли народжується, теж не пам’ятає минулого. Власне, оцей потужний міфологічний образ простежується в кожній українській родині. Це, мабуть, найуспішніше будівництво соціалізму – ми не знаємо своєї історії.
Брати Капранови прочитали уривок із книги, коротко розповіли частину змісту. Зазначили, що в книзі всі говорять рідною мовою: білоруською, німецькою, українською, польською, московською, кримсько-татарською, однак запевнили, що кожен зможе зрозуміти, про що йдеться.
Ми, напевно, були б поганими письменниками, якби подумали, що після написання такого роману ми не втратимо жіночу аудиторію. Для жінок можна писати тільки на 2 теми: або про кохання, або про любов.
Після цього прозвучали оплески від аудиторії.
Ми написали серйозний роман. Як відрізнити серйозний роман від несерйозного? Відкриваємо секрет: у хорошому серйозному романі завжди є закладка. Тобто це не те, що прочитаєш за один вечір.
Далі прочитали і прокоментували ще один уривок. Також поділилися враженнями від процесу. Зазначили, що над книгою працювали по 9 місяців кожен.
Аби народити щось путнє має пройти не менше 9 місяців.
Під час розповіді постійно тримали книгу в руках.
Далі, уже за звичкою, «посипалися» запитання. Одне з них: чи виникають у вас розбіжності під час написання книг, якщо так, то як ви їх вирішуєте?
Дякуємо за запитання. Ми завжди все обговорюємо. Звісно, сперечаємося, не погоджуємося, однак після енної кількості редагувань усі суперечності зникають.
Після презентації було багато охочих придбати книги й зробити фото.
Артур Краснопір