Вахтанг Кіпіані: Чим вища гора, на яку ти забираєшся, тим болючіше буде з неї падати

0
1016
Реклама

Вахтанг Кіпіані був відверто стомлений після двогодинної зустрічі зі студентами. Не зважаючи на це, він люб’язно погодився поспілкуватись зі мною та дати відповідь на кілька питань.

Тож, за паперовим стаканчиком чорного чаю, ми говорили про журналістику, цензуру, і звісно ж, Росію.

Персональна довідка: Український журналіст, публіцист і громадський активіст. Автор і ведучий тележурналу«Історична правда з Вахтангом Кіпіані». Керівник проекту «Історична правда». Засновник Музею-архіву преси у Києві.

Ви стверджували, що на великих каналах працювати «токсично-небезпечно». Чому?

Я виходжу з того досвіду, який маю. Кожного разу, коли я працював на 1+1, Інтері чи інших великих каналах, прощання було важким і травматичним. Великий канал – це великі можливості для творчих та амбіційних людей, котрі мають ідеї та хочуть їх реалізувати. Можливості великого каналу – це насправді неймовірно. Коли я був редактором програми «Подвійний доказ» на 1+1, приміром, ми придумали, що нам треба в Казахстан. Нам купували квитки і ми летіли в Казахстан. Ми хотіли в Америку – нам купували квитки і ми летіли туди. Фактично, у нас не було відмов. Звісно, наші ідеї хоч і були часом надто дорогі, зате вмотивовані. Але щоразу за ці можливості доводилось розплачуватись.  Коли наступила жорстка «кучмівська» цензура, то новинні колективи були змушені закривати очі на те, що вони не могли говорити правду про частину політиків. Інші журналісти не мали змоги говорити про ганебну поведінку певних людей. Тобто, фактично, ми стаємо заручниками нашого статусу, грошей, можливостей. Звісно, кожна людина вирішує сама, що їй обирати.

Зараз я працюю на відносно невеликому каналі «Zik», але це мені не заважає реалізовувати свої проекти типу «Історичної правди» чи робити інші речі. Звісно, грошей я заробляю менше, але їх цілком достатньо для життя.

Мріяти про 1+1 чи CNN – це добре, але треба розуміти, що буде за цим. Завтра тобі можуть викручувати руки чи змушуватимуть говорити брехню. Так часто буває у передачах великих каналів, коли власник наказує «замочити» якогось політичного чи бізнесового опонента. Якщо уважно подивитись новини практично будь-якого великого каналу, то можна помітити, кого не любить власник цього телеканалу. Не любить Коломойський Ляшка – журналісти мочать Ляшка. Полюбив Коломойський Ляшка – журналісти роблять про це прекрасні сюжети. Але так не можна. Журналіст повинен мати людську гідність та професійну.

У даному випадку, чим вища гора, на яку ти забираєшся, тим болючіше буде з неї падати. От тому я й сформулював власну своєрідну філософію: краще бути трішечки нижче, але при цьому залишатись людиною.

Зараз на великих каналах дуже мало інтелектуальних програм. Є інформаційні, подекуди – аналітичні. Але більшість контенту, все таки – розважальний. Як ви вважаєте, варто штучно створювати пропозицію інтелектуальних програм, чи все таки варто орієнтуватись на попит аудиторії?

Місія журналістів – пропонувати суспільству вищі зорі, аби люди дивились на них, а не лише під ноги. Колись керівники каналів були трохи розумніші. На 1+1 у найкращі часи о 10й вечора транслювали інтелектуальні програми у так званій лінійці. Це були «Документи», «Проти ночі», «Подвійний доказ» та інші. Відповідно, зараз, у прайм-тайм, ви такого вже не побачите. Змінився менеджмент, змінився підхід до життя, заробляння грошей, рейтингу. Я думаю, що люди, великою мірою, ведуться на те, що їм показують. Люди не можуть сказати: «покажіть мені програму, де політики обливають одне одного помиями». Спочатку сам канал придумає: «О, напевно, це будуть дивитись наші глядачі». Після цього вже люди «підсаджуються» на цю голку. Голка все одно в руках телебачення. Ідеально було б, якби канал розумів, що підсадивши людей на цю голку, дуже важко після цього буде глядачеві дивитись інтелектуальні передачі, кіно, слухати розмови без розмахувань руками.

Побутує думка, що якщо хочеш стати журналістом, то не варто цьому вчитись в університеті. Краще обрати вузьку спеціальність  і стати журналістом у цій галузі. Як ви ставитесь до такого твердження?

Я, до прикладу, не вчився на журналіста, і мені це ніколи не заважало бути в професії. Я погоджуюсь з цим, оскільки якщо людина має культурологічну, юридичну, політологічну чи будь-яку іншу освіту, їй буде значно легше досягти успіхів у професії. Він буде «нанизувати» журналістські знання, які він здобуватиме на практиці, на вже сформований масив знань з основної професії. Я прихильник моделі, яка реалізовується у Києво-Могилнській академії або в Українському католицькому університеті – моделі магістерських програм. Це коли люди з базовою освітою приходять та за два роки, шляхом відвідування майстер-класів чи виконання практичних завдань, досягають нових горизонтів. Це правильніше, аніж 4 роки вчити цілу купу гуманітарних дисциплін, які в поточній роботі журналіста не знадобляться.  З другого боку, журналіст обов’язково має бути ерудованою людною. Сьогодні тебе відсилають на ремонт доріг, а завтра тебе можуть відправити на презентацію книжки. Чим кращою у журналіста буде базова освіта, тим краще він зможе це засвідчити глибиною подачі певних тем чи проблем, на відміну від людини, котра окрім загально спеціальних курсів більше нічого не вчила. Тому краще все таки стартувати у професії, виходячи з існуючого фаху.

А якщо так вже трапилось, що обрав журналістику як базову спеціальність, чим заповнити прогалини у навчанні?

Безумовно – самоосвітою: спостереженням, читанням, відвідуванням лекцій, майстер-класів, встановленням високих  цілей. Можна поставити собі ціль надрукуватись у якомусь крутому медіа, побачити як воно працює, які вони ставлять вимоги, які теми піднімають, і ,зрештою, надрукуватись там. Тоді можна ставити собі нові цілі.

Журналісту краще зайняти якусь вузьку нішу, чи все таки варто бути різноплановим?

Переважно, це залежить від медіа. Наприклад, у обласних чи районних газетах вузька спеціалізація навряд знадобиться, адже місця для однієї рубрики про освіту, спорт чи політику мало. Людина змушена писати на різні теми, аби заробити собі зарплату. Якщо це видання саме по собі нішеве, ясна річ, що чим глибше ви будете розбиратись в цій темі, тим кращий ви матимете результат. Але я все таки прихильник того, що треба бути «вузьким», але мати достатньо широкий кругозір. Ти мусиш знати хто така Ліна Костенко, навіть якщо ти не пишеш про літературу.

Ще хотілось би трохи поговорити про цензуру. Де-юре, в Україні її немає, а де-факто?

Де-факто, вона є. Але це цензура зовсім іншого порядку, ніж та, яка була в ХХ столітті. Тоді замовником цензури була держава. Зараз замовником цензури радше є власник конкретного медіа. Тобто, добрий матеріал про опонента на каналі власника точно не з’явиться. У даному випадку, держава тут ні до чого. Якщо це тільки недержавне ЗМІ. Але наскільки я знаю, держава зараз в особі жодного з органів не надсилає інструкцій, не дає списків про кого газета має писати добре, а кого має оббрехати. Це нас суттєво відрізняє від ситуації в Білорусії чи Росії, де такі списки є.

Як ви гадаєте, цензура – це на 100% непотрібна річ, чи все таки вона має право на існування у деяких випадках?

Цензура притаманна людині, бо ми з вами не завжди говоримо те, про що думаємо. Людина думає про наслідки. З одного боку, ніякими законами це не прописано, але це залежить від рівня культури людини, яка не бере на себе відповідальність причинити шкоду іншій людині, відкриваючи певну інформацію.

З другого боку, самоцензура – це небезпечно, тому що людина може думати, що приховавши інформацію, вона змінить ситуацію на краще. Дуже часто проблема в тому, що люди приймають помилкові рішення, тому що не володіють всією інформацією. І вони кажуть: «Та що ж ви раніше не сказали, що цей політик пройдисвіт? А ми за нього проголосували…». Тому краще, коли журналіст знає про щось і повідомляє про це аудиторію. Питання лише у форматі цього повідомлення. Якщо ця інформація життєво необхідна людям, то журналіст не має себе цензурувати і подавати повну інформацію. Можливо, якби ми точно знали, що російська армія стоїть на нашому кордоні і має напасти, розуміли цю страшну реальність, то жертв було б менше.

До слова про Росію, як там складається ситуація з цензурою?

В Росії держава є набагато сильнішим гравцем на ринку медіа, ніж у нас. В Росії держава є власником або контролером усіх ключових ЗМІ. Російський глядач або читач має набагато менше шансів отримати різну чи то збалансовану інформацію, ніж український. Це пов’язано не з тим, що журналісти там гірші, ніж у нас. Рівень російської журналістики, якщо говорити про персональні навички журналістів, дуже високий. Але вища лояльність журналістів до своїх власників, держави   майже не дає змоги глядачеві вибирати які канали дивитись, бо який з них він би не дивився, Путін всюди буде принцом, а про його погані сторони ніхто говорити не буде. Наші ЗМІ у цьому сенсі вільніші, але й бідніші водночас. Бо у Росії влада над ЗМІ не тільки змушує бути корисним державі, але й дає можливість отримувати від держави більше ресурсів, коштів, журналістам – отримувати вищі зарплати.

Яким ЗМІ в Україні довіряєте особисто ВИ?

Думаю, називати конкретні ЗМІ немає сенсу. Я взагалі телевізор мало дивлюсь. Якщо говорити про інтернет чи друковані ЗМІ, я купую чи переглядаю одразу кілька видань, аби сформулювати свою точку зору. От приміром, в мене є ставлення до якогось політика, а в журналі Х з ним пов’язана тема номера. Я купую і дивлюсь, що різні експерти по різному оцінюють його. Я перевіряю свою точку зору, чи вона дійсно має сенс чи вона просто емоційна. Або зрештою, я бачу, що іноді ті самі журналісти недопрацьовують, бо не враховують певні аргументи чи замість того,  аби залучити хороших експертів, запрошують якихось дурників, аби ті прокоментували серйозні теми.

Моє тижневе читання – це кілька журналів. Або час від часу я купую кілька газет чи дивлюсь їх в інтернеті. Якщо є можливість, я також ходжу на майстер-класи колег чи дивлюсь їх онлайн. Плюс, я читаю сотню журналістів у Фейсбук. Тут замикатись на двох-трьох виданнях чи людях не можна.

Спілкувалась Ольга Лимон

Фото: TheUkrainians

Реклама

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here