Ольга Свинарчук — молода співачка з Острога, яка встигла заявити про себе на міжнародній сцені. У квітні цього року вона здобула гран-прі на вокальному конкурсі у Вільнюсі. В інтерв’ю Ольга розповіла про свій творчий шлях, виступи за кордоном, хвилювання перед виходом на сцену та роль вокалу у своєму житті.
Про конкурси та сцену
– Що ти робиш, коли хочеш просто вимкнутися від усього – не думати про музику, вступ, очікування інших?
– Я люблю вільний час з друзями, коли можна погуляти й поговорити про все на світі. Також коли залишаюсь на самоті можу просто, як усі – погортати стрічку соцмереж. Також я захоплююсь книгами, а саме романами. Мені подобається проживати емоції та історії героїв кожної книги.
– Після великих сцен – Іспанія, Литва, Київ – як відчувається повернення до звичайного життя?
– Для мене це в першу чергу про емоції, тому повертаюсь я завжди натхненна та заряджена на нові звершення.
– Чим відрізнявся конкурс «Muzikos talentu lyga» у Вільнюсі від попередніх, таких як: «Summer talent league», «Christmas talent league», «United kids»?
– Це різні за тематикою та ідеєю конкурси, а «United kids» це конкурс, що проводив крутий український композитор, співак та продюсер Руслан Квінта в Польщі для українських дітей. Тому для мене вони відрізняються «вайбом». Наша команда змінюється, тому це кожен раз нові емоції та враження!
– Твоя перемога – ще одна згадка про Україну на міжнародній арені. Що ти відчувала в момент нагородження?
– У момент нагородження я відчувала вдячність і гордість, що в мене є можливість заявляти про свою країну за кордоном. За це я дякую нашим захисникам та захисницям!
– Скільки часу тривала підготовка до конкурсу й репетиції?
– Репетиції в мене постійно, підготовка, можна сказати, тривала весь рік, але саме до конкурсу у Вільнюсі – місяць ми точно готувалися.
– Гран-прі — це часто робота не однієї людини. Хто стояв за тобою у Вільнюсі (педагоги, стилісти, звукорежисери)?
– Звісно, що це командна робота багатьох років, також моя неймовірна викладачка вокалу – Ольга Дьячина. Моя сімʼя, яка підтримує, вірить та дає можливість розвиватись. Тато постійно возить мене в Нетішин і підтримує нові проєкти. Мама, яка є незмінним стилістом, костюмером та дизайнером. Сестра, яка підтримує мої ідеї та вимагає відео виступів. Ну і трішки я, яка мусить це все втілювати на сцені.
– Як ти обирала пісню для конкурсу і чому саме такий вибір?
– Пісню я обрала разом з моєю викладачкою – Ольгою Дьячиною. Ми вирішили, що ця пісня «Колискова зорі» може зачепити душу кожного, навіть тих, хто не розуміє української мови.
Сімʼя та «вокальна мама»
– Уся сім’я вкладається у твою музику – тато возить, мама допомагає з костюмами… Твоя музична карʼєра – це сімейна праця?
– У мене хороші стосунки з батьками, ми багато разів це обговорювали, вони вибрали цей шлях разом зі мною, якби це було важко для когось з нас, думаю ми б так далеко не дійшли.
– Як трансформувалися ваші взаємини з Ольгою Дьячиною за роки співпраці?
– Ольга Сергіївна – це людина, яка навчала мене не лише вокалу. Вона навчила мене любити себе, бути собою, не боятися якихось моментів у житті. Багато різного досвіду ми отримали разом, я люблю називати її своєю «вокальною мамою». Я не памʼятаю конфліктів, наші стосунки завжди були теплі й віддані. Я в будь–якому випадку не забуваю, що Ольга Сергіївна не тільки близька мені людина, а також викладачка, тому я поважаю її думку й вибір, і прислухаюсь до її порад.
Про створення власних пісень
– Як зʼявилась ідея та чим надихалась для створення пісні «(Не) написані вірші»?
– Ідея зʼявилася після того, як я знайшла у своїх нотатках написаний вірш. Я зрозуміла, що з нього вийде класна пісня, а надихалась я ситуацією з життя, оскільки пісня про мої колишні стосунки. «Намагалась та старалась, та сама ж розбивалась» – це те, що я проживала в той час.
– Ти пишеш пісні про власний досвід – чи є тема, про яку ще не наважилася написати? – Музика для тебе – це спосіб висловитися чи спосіб сховатися?
– У мене є багато написаних та не випущених пісень. Про війну, любов, та просто про життя. Для мене музика – це поєднання свого бачення та можливість сховатись від світу у своєму маленькому просторі, де мене чують і розуміють.
– Є пісня, яку ти не можеш виконувати без сліз – і якщо так, то чому саме вона?
– Я стараюсь проживати кожну пісню, але звісно моя пісня «(Не) написані вірші» досі викликає в мене сльози на сцені. Це не тому, що я ніби–то проживаю моменти з людиною, про яку писала. Кожна моя пісня – як моя дитина, я дуже люблю цю пісню… Тому, співаючи її, я відчуваю кожне слово.
– Чи плануєш надалі займатись створенням власних пісень?
– Звісно планую, у мене є багато написаних текстів з якими я збираюсь працювати, дуже хочу писати своє, створювати своє.
Емоції під час виступів
– Як ти приборкуєш емоції перед багатотисячним залом?
– Звісно що хвилююсь, але на сцені я живу. Я люблю говорити сама з собою перед виходом, як би дивно це не звучало. На сцені я шукаю очима близьких людей у залі, тоді я відчуваю спокій, що я не сама.
– Два роки тому ти казала, що не боїшся сцени, якщо робиш це від душі. Чи змінилося щось у твоєму відчутті сцени зараз?
– Зараз я так само почуваюсь на сцені як вдома, це моє улюблене місце. За ці два роки я здобула багато цікавого досвіду, я виросла. Незмінне – сцена залишається зі мною назавжди.
Музика й освіта
– Як поєднувати навчання та підготовку до НМТ із конкурсом та репетиціями з вокалу? Що для тебе в пріоритеті?
– Поєдную несумісне. Цей рік особливо складний для мене, бо для вступу в бажаний вищий навчальний заклад потрібно не лише скласти НМТ, але й творчий конкурс, який потребує підготовки.
– У попередньому інтерв’ю для Острог.info ти сказала, що після закінчення школи плануєш займатися музикою та вокалом. Які спеціальності для вступу розглядаєш?
– Музика завжди буде в моєму житті. Сподіваюсь на прихильність долі, щоб і надалі мати можливість займатись улюбленою справою. Спеціальність обрала – музичне мистецтво, естрадний вокал.
– Якщо забрати музику – хто ти тоді?
– Я вважаю, що не існує людей без музики. Наш світ побудований з музики. Коли йде дощ, співають пташки або нічні цвіркуни та багато іншого – це все музика. Тому я без музики не існувала б, як і всі ми.
– Чи був у тебе «провальний» досвід на сцені після якого хотілося все кинути?
– Я вважаю, що провального досвіду не існує. Звісно, були «не ідеальні» виступи, сльози та емоції. Але знову ж таки, кожен виступ – унікальний досвід, і навіть після невдач я робила висновки, змінювалась та йшла працювати далі. Думок кинути музику не було ніколи.
– Як війна змінила твою музику, плани, відчуття майбутнього?
– На початку повномасштабного вторгнення я виїхала з України, де почувала себе «не у своїй тарілці». За цей час я спробувала себе в театрі та займалася з іншою викладачкою, але мені справді було важко. Мова, люди, розуміння музики відрізнялось від мого. Тоді я зрозуміла, що хочу співати в Україні. Це моя мрія. Я відчуваю, що тут мене розуміють.
Ретроспектива
– Що б ти сказала собі у 7, знаючи те, що знаєш зараз?
–«Усе буде так, як має бути», тому щоб не було – усе стається на краще!
Анна Степанченко