Цьогоріч більшість українців святкує Різдво 25 грудня. За новоюліанським календарем цикл зимових свят розпочався на 13 днів раніше. У цей день ми запитали в острожан, яких різдвяних традицій дотримувалися у їхніх сімʼях, а які вони зберегли для цьогорічного свята.
Історик і мистецтвознавець Микола Бендюк розповідає, що відзначає Різдво 25 грудня вже вдруге. Головна різдвяна традиція, каже, всією родиною в цей день одягатися у вишиті мамою сорочки. Окрім цього, на Різдво вони вчать та співають щоразу нові колядки.
“На свято всі повинні з’їхатися до моєї мами. У неї 4 дітей, 12 внуків та 9 правнуків. Поки мама жива, доти велика родина збирається біля неї на Різдво. Умова, яку ми намагаємося дотримуватися завжди — маємо бути у вишиванках, які нам всім вишила мама. Ми всі разом співаємо колядки та щедрівки, і добре якщо хтось вивчив якусь нову, яку ніхто не знає. Тоді ми розучуємо її. Діти ходять колядувати, в основному до знайомих та нашим під’їздом”, — ділиться Микола Бендюк.
А Ірина Федорчук, виконувачка обовʼязків директорки Острозької центральної бібліотеки згадує, що на Святвечір в її родині завжди готували щось особливе. Ще вона, як найменша дитина в сімʼї, вносила до оселі дідух.
“Кутю ми готуємо з зерен пшениці та особливо смачно, якщо окрім меду, маку і горіхів додати ще вишні. Зі страв мама завжди готувала пісні млинці із рибою. Таку смакоту ми їли виключно раз в рік! У цей вечір у хату вносився дідух. За традицією, це робить найменша дитина в сім’ї і за це їй дають гроші. Свого часу я в такий спосіб трішки підзаробляла”, — згадує Ірина.
“У Святвечір на столі засвідчуємо свічку, молимося і частуємо кутю. Колядуємо для всієї родини, кумів, знайомих, сусідів! Цьогоріч Різдво припало на робочий день, і в час війни не до великого святкування. Тому затишне свято вдома, з надією на мирний вечір і з молитвою на найшвидшу перемогу нашої України!”, — розповідає Ольга.
Колядування під вікнами в морозну ніч, сіно під глиняною тарілкою з кутею і бабусині пироги — таке Різдво було в дитинстві у директорки Острозької школи мистецтв Наталії Балаушко. Цьогоріч же, розповідає жінка, святкують вдвох із чоловіком, але кутю їдять з такого ж глиняного посуду.
“У селі в бабусі завжди був величезний стіл, підстелене сіно під глиняною макітрою з кутею, пахучі пироги з печі. Таких, які пекла бабуся, більше немає. Ми — дітвора, на ліжку під грубкою граємося. Усі, хто заходив в хату, в порозі колядували. Кілька разів ходила з сільськими дівчатами та хлопцями теж. Темні вулиці в снігу, собаки у дворах гавкають. Стукали у перше вікно, що світилося. Мені, чомусь, це було містично страшно, холодно і зовсім не весело”, — сміється вона.
Протоієрей отець Василь Жуковський, за сумісництвом професор кафедри англійської мови і літератури в Острозькій академії розповів, що його святкування починається зі служби у храмі. Також наголошує на тому, що перейшов на нову дату святкування, щоб ще більше духовно відокремитися від Москви.
“Ми відзначаємо зазвичай у храмі. Проходять молитви, служиться Вечірня, потім Божественна Літургія, вітаємо одне одного. У цей день вже закінчується піст, ми йдемо додому і їмо різну їжу, у такий спосіб радіємо народженню Христа. Але ця радість у нас затьмарена війною, тому що сусідня держава зіпсувала нам не лише це свято, але й життя. Наша церква і більшість українців перейшли на новий календар, щоб бути подалі від Москви”, — наголошує він.
Надія Бутеєць