Щороку сфера подкастингу у світі стрімко зростає. Згідно зі словами журналіста Максима Нестєєва зараз у світі є понад 3,02 млн активних подкастів, а станом на жовтень їх кількість в Україні налічувала понад 2,5 тис. Подкастер Богдан Сімонов розповів, як розвивається ця сфера, чи прибуткова вона та як подкасти можуть вплинути на покращення туризму.
Богдан Сімонов – випускник і магістрант Національного університету “Острозька академія” спеціальності “Журналістика”.
У сфері подкастингу хлопець вже чотири роки. Свій перший проєкт “Кіноклуб: Двома поверхами нижче” він розпочав на другому курсі в межах навчальної дисципліни. Згідно з Богданових слів, разом із другом вони “шукають там якийсь сенс і намагаються здаватися вагомими у кіносфері”. Інший проєкт має назву “Так, це моя молодість”. Це подкаст про людей до 25 років, чиї обставини змінилися певним чином з часу повномасштабного вторгнення або й раніше. Паралельно Богдан працює й в інших проєктах, як ведучий, монтажер та продюсер.
— Подкастинг – доволі нова сфера. Як вказують інтернет-джерела, перший подкаст вийшов у 2004 році. В Україні про подкастинг почали говорити набагато пізніше: у 2020, після початку пандемії. Ще активніше – після початку повномасштабного вторгнення. Чому так?
— У 2020 році всі пішли на локдаун і з’явилося бажання робити якийсь контент перебуваючи вдома. Легкий доступ до звукозаписувальної техніки дозволив нам це зробити. До прикладу, мій перший подкаст “Кіноклуб: Двома поверхами нижче”. Хоча він з’явився на фоні мого навчального проєкту, але по суті ми це зробили через те, що в нас було багато вільного часу. Ось, тому можу сказати, що локдаун дав більше часу та можливості розвиватися. Пізніше, під час повномасштабного вторгнення, з’явився попит на рефлексії.
Власне, український подкастинг зараз розвивається, тому що з’явився інтерес до українського сегмента, як такого, оскільки російський пропадає. Але це якась загальна тенденція. От в Америці з’являється подкастинг, в Україні він теж з’являється, умовно, десь у 2015 році. В цей час все починає розвиватися і цю сферу стають досліджувати як якісь аматори, так і професійні медіа. Вони починають вкладатися і розвиватися в цьому. Це просто стандартний розвиток з такими “бумами” в кризові моменти, коли виникає бажання створити контент, залишити щось по собі.
— MEGOGO AUDIO в липні – серпні 2023 року провело опитування серед українських подкастерів, щоб «дізнатися більше про стан ринку та його гравців». Згідно з його результатами, для середньостатистичного автора чи авторки подкастів сам подкастинг не є основним видом діяльності сьогодні. Першопричина – проблема з фінансуванням. На вашу думку, в чому проблема фінансування цієї сфери в Україні порівняно із закордонним ринком?
— Наше фінансове становище в країні не дуже сприяє рекламі, як такій. Мені здається, що є багато бізнесів, які готові рекламуватися, але вони не готові платити аж стільки, скільки вимагає від них якесь медіа. І не важливо чи це традиційне медіа, чи це подкастинг. Проблеми з рекламою також з’являються, тому що рекламодавець, якого і так не багато в Україні, не готовий довіряти подкастингу, як майданчику для реклами. Як я вже говорив, подкаст ще розвивається. Зараз ми маємо пік, але це не пік з потенціалом на майбутнє.
— Тобто ви вважаєте, що радіо має більшу довіру рекламодавців ніж подкасти?
— Так, я вважаю, що традиційні медіа мають налагоджені зв’язки, та й працюють вони набагато спрацьованіше. Якщо брати, умовно, якесь регіональне радіо і місцевий подкаст – то рекламодавці прийдуть до регіонального радіо. Якщо говорити про якийсь місцевий бізнес, то він може рекламуватися також за допомогою таргету. Це, до речі, теж велика проблема, тому що часто реклама загалом відходить і з медіа. Вона йде в таргет, вона йде в банери Google Ads. Тобто вона більше сходить в такий, текстовий формат, а в медіа залишаються якісь певні ніші і якісь окремі бізнеси.
— Якщо не гроші, то що саме тримає подкастерів біля мікрофона?
— Якщо це не питання масового продакшну і не якоїсь планованої акції, то в подкастинг часто люди йдуть через свій ентузіазм. Вони просто бажають створити якийсь контент і такі: “О, було б прикольно”, або “О, а я цього не маю, тому хочу зробити отакий контент”. Якось я спілкувався з продюсером Sebto Media Антоном Ткачуком. Він розповідав про подкаст, де вони обговорювали питання фінансової освіти. Вони його зробили тільки через те, що подумали: “Блін, такого нема, а хочеться, тому треба отакий контент зробити”. І вони його зробили.
Є великі продакшни, які мають бажання зробити класний контент і мають ресурси. Наприклад, медіа “The Village” має досить багато цікавих до того ж популярних подкастів. Я уявляю, що колись десь там я можу бути успішним подкастером, мати хорошу аудиторію. Проте насправді в мене дуже довго її нема. Ми робили подкаст 2-4 роки, і в нас було до 100 переглядів максимум. Ну 200 прослуховувань в сумі з Ютубом.
Мені здається, що подкастинг – це “гра в довгу”. Колись воно винагородиться, і ті, хто найбільше вірять в цю винагороду, ті, хто найбільше на неї працюють – її просто отримають в близькій, або ж в далекій перспективі. Головне – мати унікальний проєкт. А ті, хто не мають великої віри у свій проєкт і не стараються – вони просто відпадуть.
— Згідно з дослідженням медіаплатформ від суспільного мовника, до подкастів люди звертаються найрідше. Але попри це, великі медійні корпорації продовжують створювати нові подкаст–проєкти. Чому так?
— Подкастинг – це сфера, що розвивається. В неї тільки починають вірити. Ті, хто вже робив якісь свої подкасти думають: “Наш час настав”. А ті, хто тільки починає – теж такі: “Нарешті час подкастів настав. От ми тепер можемо їх робити”. Мені здається, не в останню чергу, багато що отримало поштовх від Нарімана Алієва. Це людина, яка є селф–подкастером. Тобто у нього є тільки продюсерка, яка допомагає йому у підготовці інформації про героїв. У нього є ком’юніті, яке дозволяє йому жити подкастами. І ця віра в можливість підняла багатьох ентузіастів і дала їм мотивацію працювати.
Створити подкаст – дуже часта ідея. Чому? По-перше, в подкаст ти можеш запросити відому людину, підняти собі перегляди й підвищити увагу до своєї особистості. По-друге, це бажання контенту самопильного. Самопильний контент – це твоє вираження, твоє особисте бажання висловити якісь думки. Ти можеш не мати цензури або мати цензуру до тієї межі, яку ти вибудовуєш, а не хтось інший. Ну і також, подкаст, у фінальному випадку, – це година контенту, яка може бути нарізана, ну, грубо кажучи, на 60 хвилинних тік–токів. А такий контент просувається добре.
— Як ви вважаєте, чи мають подкасти шанс витіснити радіо?
— Певно, це буде дуже пафосна фраза, але я її скажу. Був театр, прийшло кіно і всі думали, що все, театру не буде – кіно просто займе його нішу. Всі, так думали, але ні – у нас у театрах все ще є аншлаги.Так, він (театр – ред.) менше фінансується, можливо, там інша фінансова модель, але попри це – він все ще має успіх в плані аудиторії. Аудиторія не полишає театр, і це не про те, що стара аудиторія залишилася. Це нова аудиторія приходить не на ті ж самі постановки, що ходять і старі люди.
Є рамка аудиторії радіо, є – подкастів. Але це можуть бути дві паралельні аудиторії. Умовно, радіо може працювати на людей, які просто слухають його в машині. Потім ця людина прийде додому і ввечері перед сном увімкне собі розмову двох людей і буде собі відпочивати. Тому я думаю, що подкасти не витіснять радіо, як і, телебачення не витіснило кінотеатри, а соцмережі не витіснили особисте спілкування.
— На вашу думку, подкасти можна використовувати як спосіб просування? До прикладу, чи може наша міська рада створити, чи просто вкладати гроші на розвиток подкасту про місто Острог, де буде розповідатися про його історію та айдентику? Чи сприятиме це розвитку туризму?
— Я думаю, що це може бути ефективно, якщо цей інструмент правильно використовувати. Наприклад, шукати аудиторію серед популяризаторів. Можливо, є якісь відомі острожани, які мають велику аудиторію. Люди підхоплять цей подкаст до себе в простір, у свою аудиторію. Вони зможуть залучити й інших людей, не лише з Острога. Це допоможе поширити інформацію про це місто. Або ж можна просто вкластися в таргет. Наприклад, на території Рівненщини, Хмельниччини чи, умовно, Тернопільщини й таким чином скеровувати людей в Острог завдяки контенту.Але, крім цього, треба ще якісь інші канали й методи поширення інформації про місто залучати. Тобто це має бути комплексний підхід до маркетингу і до стратегії поширення інформації. Бо якщо вхопитись за одні подкасти й вкласти усі гроші туди, то вихлопу теж не буде. Треба працювати над цим.
— Усі ми знаємо про кейс з “Подкаст Терапією”, де один зі співведучих позиціонував себе як психотерапевта та психіатра, кандидата психологічних наук, насправді не маючи підтвердження всім своїм регаліям. Як ви вважаєте, чи не грозить розвиток подкаст–індустрії збільшенню кількості таких же псевдоекспертів? І як слухачам вберегти себе від дезінформації в подкастах?
— Коли ми говоримо про якихось псевдоекспертів, то це ж питання не до подкастів. Це питання до загальної тенденції, до довіри до інформації й фактчекінгу банального. На сьогодні у нас є дуже багато військових експертів. Вони спали з Путіним, ходили з ним на один горщик, або колись там були в Збройних Силах і так далі. А сьогодні вони коментують події війни так, наче вони от все знають. От вони наче з паном Главкомом Сирським вчора спілкувалися. Тому це питання загалом до перевірки контенту і вміння нації спілкуватися і перевіряти інформацію від тих, від кого вони її чують.
З іншої сторони, якщо говорити про мій “Кіноклуб”, то моя сфера – кіно. Я можу розказувати все, що хочеш, бо я позиціоную себе не як експерт. Я просто глядач, який вирішив донести свою думку або підняти на обговорення якийсь фільм. Іноді це актуально, іноді – ні. Я говорю, в принципі, не тільки про подкасти, де ви можете чути якісь певні факти, які можуть бути фейковими. Це просто контент. Він розважальний і він ніколи не ставить собі за мету щось там вас навчити. Ти можеш перевіряти кожен факт і це нормально. Але в розважальному контенті спікери мають більше права на помилку у фактах, ніж спікери в освітньому контенті.
Таїсія Савош